Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Цивільне право т 2.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
07.01.2020
Размер:
5.46 Mб
Скачать

5. Завдаток

Завдаток є одним із перших та традиційних видів забезпечення виконання зобов'язання, який має велику історію його становлення та практику використання, доктринальне обґрунтування. Його витоки – в римському приватному праві69, де він був другим із реальних (речових) видів забезпечення виконання зобов'язань. Спочатку він забезпечував одну головну функцію – доказування: підтверджував факт укладення договору. Але Конституцією Юстиніана 528 p. виділена вже інша функція завдатку – штрафна, що має за мету спонукати боржника виконати зобов'язання – так звана arrha poenalis. Така штрафна функція була двосторонньою: з одного боку сторона, що надала завдаток, втрачала його, якщо правочин не відбувався або не виконувався з його вини; а з іншого боку – той, хто отримав завдаток, повинен був сплатити arrha в подвійному розмірі, якщо у порушенні зобов'язань був винен він.

У пізньому римському праві існували дві форми завдатку: 1) arrha confirmatoria, яка забезпечувала виконання простих договорів і не передбачала штрафну функцію; та 2) arrha pacto imperfectum data, який забезпечував і штрафну функцію (за Юстиніанівськими реформами 528 року). Він був видом забезпечення майбутніх договорів. Той, хто надав завдаток його втрачав в разі невиконання зобов’язань за договором. Якщо той, хто прийняв завдаток, не виконав свої зобов’язання за договором, платив подвійну вартість завдатку70. За Дигестами Юстиніана завдаток застосовувався при укладенні договорів купівлі-продажу та найму майна, а в Інституціях Гая - згадувався лише стосовно контрактів купівлі-продажу (Інституції Гая. ІІІ.139)71.

В радянський період застосування завдатку не набуло поширення. Однак зі становленням ринкової економіки підвищився інтерес до всіх видів забезпечення виконання зобов'язання, у тому числі й до завдатку. Це було враховано при прийнятті ЦК України і розширено обсяг законодавчого регулювання завдатку.

Частина 1 ст. 570 ЦК України під завдатком визначила грошову суму або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Важливо вказати й на законодавче застереження, що коли не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Значення завдатку наразі зумовлене тим, що він стимулює сторони зобов'язання до його належного виконання. Застосування завдатку як виду забезпечення виконання зобов'язання полягає в тому, що він запобігає невиконанню договору, а загроза його втрати завдатку стимулює боржника до належного виконання зобов'язання. Забезпечувальне значення завдатку зводиться до того, що сторона, яка відповідальна за порушення зобов'язання, несе майнові втрати в розмірі суми завдатку, що передбачається сторонами зобов'язання. Ці положеннях цивільного законодавства зближують завдаток із санкціями на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.

Завдаток найбільш застосовуваний у грошових зобов’язаннях, як вид забезпечення їх виконання та запобігання бартеризації розрахунків. Здебільшого він розрахований на застосування у відносинах між фізичними особами, хоча може бути використаний і у відносинах між юридичними особами.

Регламентація завдатку як одного зі видів забезпечення зобов'язань, зокрема договірних, здійснюється статтями 570—571 ЦК України. Крім ЦК України завдаток передбачено у ГК України; в ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»; Постановах КМ України «Про затвердження Порядку проведення у 2009 році аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами», «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», «Про затвердження Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі», «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті»; Наказі Мін'юсту України «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна»; Наказі Мінфіну України «Про затвердження Порядку продажу на аукціонах виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України»; Листі НБ України «Щодо видачі грошового авансу та заповнення авансового звіту»; Постанові Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України «Про затвердження Правил користування електричною енергією»; Положенні Центральної спілки споживчих товариств України «Про порядок продажу на аукціонах основних засобів підприємств і організацій споживчої кооперації України» тощо. В Міжнародних джерелах, так в Конвенції ООН «Про міжнародні гарантії стосовно рухомого обладнання»; Правилах Міжнародної торговельної палати «Міжнародні правила по інкасо» тощо.

Питанням практики та проблемам застосування норм у відносинах пов’язаних з завдатком знаходять своє місце у Витягу Рішення ВС України від 13.10.2005 р. «Про стягнення подвійної суми завдатку»; Витягах з Ухвал ВС України від 19.08.2004 р. «..Суди не встановили факту укладення між сторонами договору купівлі-продажу з дотриманням обов'язкової нотаріальної форми, тому висновок суду про те, що часткове отримання коштів за цим договором є завдатком, не можна визнати правильним» та від 26.02.2004 р. «Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди»; Справі № 31/293 від 22.03.2005 р. ВГС України «Про стягнення коштів» тощо.

Завдаток має складну правову природу: по-перше, він є видом забезпечення виконання зобов'язань, а, по-друге – міра (форма) цивільно-правової відповідальності72. Щодо останнього, то в юридичній літературі зазначається, оскільки завдаток є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання, то він стимулює боржника до виконання зобов'язання в натурі та належним чином. Дослідники завдатку, підкреслюють, що він виділяється серед інших видів забезпечень тим, що є також мірою цивільно-правової відповідальності73. Крім того, зазначають, що поряд із загальною мірою останньої – відшкодуванням збитків, до спеціальних мір цивільно-правової відповідальності належить завдаток, який, на відмі­ну від цивільно-правової відповідальності, застосовується не в усіх випадках порушення зобов'язання, а лише щодо зобов'язань, забезпечених завдатком74. Якщо завдаток оформлений, як окремий договір, то на нього поширюються положення про зобов'язання та про договори.

Завдаток як правовий інститут має притаманні йому ознаки, які слугують для ідентифікації його інституту з поміж подібних. В юридичній літературі виділяються такі основні ознаки завдатку: 1) слугує доказом укладення договору, який він одночасно забезпечує; 2) є одночасно і засобом платежу, і видом забезпечення. Крім того, в юридичній науці утверджується позиція про те, що завдаток має третю ознаку – він забезпечує виконання тільки грошових зобов'язань, оскільки завдаток стосується здебільше у грошових зобов'язань та відповідно до ст. 570 ЦК України він виплачується боржником кредитору в рахунок належних з боржника платежів за договором. Однак така позиція є спірною, оскільки в зміст поняття «платіж» можуть входити не лише грошові платежі, а й інші види майнових платежів, а отже, ст. 570 ЦК України допускає забезпечення завдатком не лише грошових, а й інших майнових зобов'язань.

У доктрині цивільного права є загальноприйнятим, що завдаток виконує три функції: платіжну, посвідчувальну та забезпечувальну.

Платіжна функція виявляється в тому, що завдаток видається в рахунок майбутніх платежів, отримуваних за основним (забезпечувальним) зобов’язанням. Проте завдаток відрізняється від звичайних платежів за договором тим, що сплачується кредитору наперед75. Наприклад, за договором підряду може бути передбачена сплата за окремі виконані етапи роботи. Але така плата не може визнаватися завдатком.

Посвідчувальна функція завдатку полягає в тому, що він видається на підтвердження зобов’язання між сторонами, зокрема укладення договору. Передаючи завдаток, боржник тим самим підтверджує наявність зобов’язання, в рахунок платежів за яким завдаток і видається.

Забезпечувальна функція завдатку полягає в тому, що у разі невиконання зобов’язання стороною, яка дала завдаток (завдаткодавцем), то він залишається в іншої сторони (завдаткоотримувача). Звідси, завдаток може виконувати й компенсаційну функцію, тобто використовується на відшкодування завдаткоотримувачу збитків, пов’язаних з неналежним виконанням забезпеченого завдатком зобов’язання.

Компенсаційна функція полягає в тому, що сторона, яка винна в порушенні зобов'язання, мусить відшкодувати іншій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

Предметом завдатку можуть бути як грошові кош­ти, так і рухоме майно. Цивільне законодавство не визначає перелік та застереження відносно рухомого майна, що може бути предметом завдатку, а отже можна при­пустити, що рухоме майно може бути предметом завдат­ку у тому випадку, коли боржник здійснює розрахунки з кредитором повністю або частково рухомим майном (наприклад за договором міни, оренди зі сплатою орендних платежів у натуральній формі тощо). Очевидно, що завдаток може застосовуватися до натуральних зобов’язань, зокрема для договору міни.

ЦК України не визначається розмір завдатку, а отже він визначається сторонами на їх розсуд. Можна лише зазначити, що в договірній практиці він найчастіше є меншим від основної суми боргу.

Щодо визначення сутності грошової суми, тобто чи є ця грошова сума завдатком, чи щось інше, наприклад авансом, ЦК України в ч.2 ст. 570 визначає, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Отже з урахуванням ст.570 ЦК України можемо вивести поняття авансу. Аванс – грошова сума чи інші цінності, які переданні боржником кредито­ру в рахунок майбутніх платежів за договором.

Аванс на відміну від завдатку виконує дві функції: платіжну та посвідчувльну.

Платіжна функція виявляється в тому, що аванс передаються кредитору в рахунок належних платежів і відрізняються від зви­чайних платежів за зобов'язанням тим, що вносяться наперед, тобто до виникнення зобов'язання.

Посвідчувальна функція проявляється у тому, що аванс, у більшості випадках, підтверджує лише факт передання грошей чи інших цінностей і є способом платежу або попередньою оплатою.

Аванс не має такої забезпечувальної функції яку має завдаток, а тому сторона, що видала аванс, має право вимагати його повернення практично в усіх випадках відмови від договору

Підставами виникнення авансу є випадки:

  • коли сторони домовилися укла­сти договір, але відповідним чином його не оформили;

  • коли певна грошова сума чи інші цінності передається боржником кредиторові саме як аванс;

  • коли в правочині не визначається сума, яка передається боржником кредиторові саме як завдаток (тобто в договорі не міститься жодних слів «завдаток»);

  • коли сума сплачена в рахунок належних з боржника платежів у попередньому договорі, тобто у договорі, який може виникнути у майбутньому;

  • коли певна грошова сума чи інші цінності передається боржником кредиторові за деліктними зобов'язання, зобов'язаннями з безпідставного збагачення тощо, що виникають не на підставі договору, оскільки завдаток може забезпечувати лише договірні зобов'язання;

  • коли предметом застави є нерухомість та буде встановлено що ця нерухомість виступає в якості платежу;

  • в інших випадках передбачених законом чи договором.

Оскільки аванс сплачується боржником в момент настання обов'язку платежу, тобто є попередньою оплатою, то боржник, що видав аванс, має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору кредитором, а кредитора не може бути зобов'язано до повернення авансу у подвійному розмірі і, відповідно, до відшкодування збитків. Відтак, на відміну від завдатку, аванс не завжди слугує доказом існування зобов'язання.

Важливо вказати, що положення ч.2 ст. 570 ЦК України не застосовується до завдатку предметом якого є рухоме майно, оскільки зміст цієї статті охороняє лише грошові зобов’язання.

Варто відзначити, що особливість завдатку від усіх інших видів забезпечення виконання зобов'язання є те, що він може забезпечувати лише договірні зобов'язання, а відтак деліктні зобов'язання, зобов'язання з безпідставного збагачення та інші, що виникають не на підставі договору та договори, що є безвідплатні (наприклад, договір дарування, позики, доручення та інші) не можуть бути забезпечені завдатком.

З аналізу чинного законодавства можна зробити висновок, що завдаток може забезпечувати лише існуюче дійсне зобов'язання. Така позиція зумовлена тим, що хоча в статтях 570 – 571 ЦК України й відсутнє застереження про те, що завдатком може забезпечуватись лише існуюче зобов'язання. Проте з змісту ч.1 ст. 571 ЦК можна зробити висновок, що саме визначення завдатку свідчить про необхідність існування договірного зобов'язання між сторонами на момент укладення договору про завдаток. На підтвердження цієї позиції вказує зміст ч.1 ст. 548 ЦК, де зазначається, що способи забезпечення виконання зобов'язання можуть забезпечуватися лише виконання основного зобов'язання, якщо це встановлено у договорі або законом, тобто для застосування завдатку можливе лише за умов його існування в основному договорі. При цьому умова про завдаток може бути як предметом окремого правочину, так і входити до змісту основного правочину, вже укладеного сторонами. Отже завдаток не може забезпечувати виконання попередніх договорів, тобто договорів, які можуть виникнути у майбутньому. На таких позиціях ґрунтується й судова практика. Необхідність забезпечення існуючого зобов'язання обумовлена загальновизнаною забезпечувальною функцією завдатку76.

Окремо слід зупинитися на формі правочину про завдаток. Відповідно до ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, недотримання якої тягне за собою його недійсність. Статті, які регламентують завдаток, не мають застережень щодо можливості укладення договорів про завдаток в іншій формі, ніж у письмовій. Правочин щодо завдатку, який забезпечує виконання основного зобов’язання, де законом чи домовленістю сторін встановлена його (основного зобов’язання) нотаріальне посвідчення повинен вчинятися у нотаріальній формі. На підтвердження цієї позиції необхідно розглянути в залежності від того завдаток є умовою у змісті основного зобов’язання чи окремим правочином.

Коли завдаток є умовою змісту основного зобов’язання, то нотаріальне посвідченні такого правочину зумовлене обов’язковістю закону у чинності тих чи інших правочинів, щодо яких закон встановлює: 1) нотаріальну форму укладення правочину; 2) цього вимагає одна із сторін (п. 4 ст. 209 ЦК України, відповідно до якого, на вимогу фізичної або юридичної особи, будь-який правочин за її участю може бути нотаріально посвідчений). Якщо ж правочин про завдаток укладається шляхом оформлення додаткового договору до основного договору, він, як і основний договір, підлягає нотаріальному посвідченню. Тож правочин про завдаток укладається у письмовій формі, крім випадків, коли законом передбачається нотаріальна форма для договору, який забезпечується завдатком, або коли сторони за взаємною згодою бажають нотаріально посвідчити правочин про завдаток.

Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком, визначаються ст. 571 ЦК, де встановлено:

1) якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

2) якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості;

3) сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати іншій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором;

4) у разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]