Iнформацiї у психологiчному розуміннi цих слiв. Ідеться не лише

про готову iнформацiю, а й про таку, що формується, розвивається.

Психологи кажуть не просто про її передавання, а про передавання

та приймання значень. Спiлкування забезпечує не лише пiзнання, а й

регуляцiю поведiнки суб’єктiв та їхньої спiльної дiяльностi. З цим

класом функцій пов’язані також способи впливу людей одне на

одного: переконання, навiювання, наслiдування та ін. Це регулятив-

но-комунiкативна функцiя. Афективно-комунiкативнi функцiї нале-

жать до емоцiйної сфери людини. Річ у тім, що розмаїття людських

емоцiй виникає й проявляється під час спiлкування.

Якщо взяти iншу основу для класифiкацiї, то можна виокремити

i такi функцiї спiлкування, як органiзацiя спiльної дiяльностi, пізнан-

ня людьми одне одного, формування та розвиток мiжособистiсних

взаємин. Використання цiєї класифiкацiї допомагає зрозумiти, що для

культури саме ділового спiлкування важливо враховувати всiх

суб’єктів спiльної дiяльностi. Вони повинні мати установку на пiзнання

одне одного та бажання пiдтримувати доброзичливi взаємини.

Усi функцiї спiлкування спостерігаються в житті й проявляють-

ся, як правило, в єдностi, доповнюючи одна одну.

Розглянемо характеристики різних

Спілкування

сторiн спiлкування. Обмiнюючись

як обмін інформацією

iнформацiєю, кожний iз партнерiв є

активним суб’єктом у процесі спiль-

ної дiяльностi. Важливу роль при цьому вiдiграє значущiсть iнфор-

мацiї, завдяки чому партнери намагаються виробити загальний зміст,

однакове розумiння ситуацiї [5, с. 291]. Це можливо лише за умови,

що iнформацiя прийнята, зрозумiла та осмислена. Тому в комунi-

кативному процесi поєднано дiяльнiсть, спiлкування й пiзнання.

Загальну модель спiлкування взято з теорiї iнформацiї, де його

розумiють як процес, за допомогою якого закодоване певним джере-

лом (вiдправником) повiдомлення передається через канал зв’язку

до призначеного пункту (адресата), де вiдбувається його декодуван-

ня. При такiй моделi комунiкативний процес розглядається як обмiн

Iнформацiєю мiж людьми, а основна його мета — забезпечити

розумiння iнформацiї, що є предметом обмiну.

Обмiн iнформацiєю передбачає також психологiчний вплив одно-

го партнера на поведiнку iншого з метою її змiни. А це можливо

лише тодi, коли партнери користуються однiєю або близькими сис-

темами кодифiкацiї й декодифiкацiї, тобто “спілкуються однiєю мо-

вою”. Ефективнiсть комунiкацiї найчастiше визначається тим, чи

вдалося вплинути суб’єктам спiлкування одне на одного, чи уточню-

валась, змiнювалась, розвивалась iнформацiя, думка спiврозмовникiв.

Саме в цьому проявляється специфiка людської комунiкацiї на вiдмiну

вiд тiєї, що описується теорiєю iнформацiї. Доведено, що на першому

рiвнi обмiну вирiвнюються вiдмiнності у вихiднiй iнформацiї, яка є

в iндивiдiв, котрі вступили в контакт. На другому передаються та

приймаються найважливіші значення (iнформування, навчання,

Iнструктаж тощо). I, нарештi, на третьому рiвнi iндивiди прагнуть

зрозумiти погляди та установки одне одного (згода, незгода, зістав-

лення поглядiв) [15, с. 57–65].

У соцiальнiй психологiї виокремлюють комунiкацiю вербальну (сло-

весну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої — оптико-

кiнетичнi системи знакiв (жести, мiмiка, пантомiмiка), пара- та

екстралiнгвiстична система (iнтонацiя, паузи тощо), система органiзацiї

простору та часу комунiкацiї, а також система “контакту очима”.

Спiлкування — це активна взаємо-

Спілкування як взаємодія

дiя його суб’єктiв. Вони по черзі

дiють одне на одного, оцiнюють дiї,

сприймають або не сприймають

спрямованi на них думки, оцiнки, почуття. Якщо один iз суб’єктiв

виявляє пасивність, спiлкування не вiдбувається. Iнодi бачимо таку

картину: один iз спiвбесiдникiв щось розповiдає, інший як людина

ввiчлива, начебто слухає, проте зацiкавленостi до змiсту розмови не

проявляє, до переданої iнформацiї ставиться байдуже. Що ж

вiдбувається в цьому разі? Той, хто говорить, не може “перенести”

свої думки в голову iншого, залучити його до активного зацiкав-

леного обговорення. Отже, взаємодiї мiж ними не вiдбулося.

Як показують дослiдження, спiлкування сприяє фізичній взаємодiї,

допомагає в разі потреби спланувати її, змiнити, дає змогу об’єдна-

ти людей у групи з метою органiзацiї їх спiльної дiяльностi, в якiй

формуються позитивнi мiжособистiснi взаємини. Особливостi останнiх

певною мірою визначають взаємодiю у життєвих ситуацiях.

Розрiзняють два основних види мiжособистiсної взаємодiї:

спiвробiтництво, або кооперацiю (досягнення мети одним iз суб’єктiв

сприяє або не заважає реалiзацiї цiлей решти суб’єктiв), i суперницт-

во, або конкуренцiю (досягнення мети одним iз суб’єктiв ускладнює

або взагалi виключає досягнення цiлей iншими суб’єктами) [11, с. 52].