18

Тема: і.Котляревський (1769 – 1838) План

1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху.

2. Бурлескне і літературне начала. “Енеїда” як травестія у контексті європейської пародії. Тема, ідея, проблематика, образи богів, земних царів, Енея і троянців.

3. “Наталка Полтавка” в контексті європейської драматургії свого часу. Тема твору, ідея, образи, основний конфлікт і його характер.

4. “Москаль-чарівник” і європейське відродження. Основний конфлікт п'єси, характери.

1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху

Народився 9.09. – за новим стилем, 29.08 – за старим стилем 1769 р. в м. Полтаві в родині канцеляриста городового магістрату. Мати Івася була родом із сім’ї козака Решетилівської сотні. В Полтаві пройшли дитячі та шкільні роки Котляревського, відкривався чарівний краєвид: тиха, спокійна річка Ворскла, стародавній монастир, собор, потопаючі у вишневих садках невеликі будиночки. Полтава в ті часи була спочатку “полковим” містом, а потім (з 1796 р.) стала повітом центром Малоросійської губернії. Лише з 1802 р., коли було утворено Полтавську губернію і Полтава стає центром, місто починає зростати і впорядковуватися.

Родословної Котляревського дослідники добре не знають. Дідусь – Іоан Котляревський, бабуся – Агафія Котляревська, мати – Параскева Леонтіївна. Котляревські походили з дрібної козацької старшини, яка встигла, проте, зрівнятися в правах з дворянством. Свого часу проф. М.Дашкевич поставив під сумнів дворянство Котляревського, але в усіх формулярних списках чітко сказано: “З дворян губернського міста Полтави” (1806), “З дворян Малоросійської Полтавської губернії” (1816), “З дворян” (1836).

Дворянство Котляревського стверджується наявністю у них земельної власності й кріпаків. У формулярному списку Котляревського 1835 р. сказано: “В Полтавському повіті 6 душ і землі до 60 десятин” (як зазначав В.Степовий у них було 8 кріпаків).

Оскільки його родина зубожіла, вона змушена була заробляти на прожиття: дід був диякон Полтавської соборної Успенської церкви, батько – канцеляристом.

Як засвідчують джерела, у полтавця Федора Кучеренка 26 липня 1751 р. “двор с хоромным строением” купив Іоан Котляревський за 27 крб. 50 коп. Садиба знаходилася “поблизу Соборной церкви, край магазейнов, на горе”. 87 років нею володіли Котляревські.

Дата народження Котляревського встановлюється за метрикою. На думку літературознавців, у формулярних списках допущені очевидні помилки: 1806 р. – письменникові було 34 роки. Отже, рік народження – 1772. 1816 р. – вік вказано правильно: 47 років. 1835 р. – помилка – 65 р.

Мало відомостей про дитинство майбутнього письменника. О.Терещенко вважав, що зростав він у бідності: „нерідко йому вдовольнятися доводилось одним шматком хліба й ходили босими ногами, але жива й весела вдача допомагали йому перемагати домашні нестатки”. І.Стешенко заперечував ці відомості: “Вони не в’яжуться з іншими відомості про батька письменника, як про землевласника й канцеляриста”.

Певних відомостей про початкову освіту Котляревського немає. На думку М.Сементовського, письменник вчився спочатку у пана, а на думку С.Стебліна-Камінського, навчався у дяка.

Як згадує письменник Г.Данилевський, навчання відбувалося у хаті дяка, де окремі столи складали певний клас: “буквар, часослов і псалтир”.

Дяківська школа розчинила перед хлопцем двері семінарії. По-різному визначаються рік вступу Котляревського до семінарії та її назва. В.Савінов наводив слова самого Котляревського: “...Був я верства не маленька, а ази, відай, по слуху тільки знав”. І.Стешенко ж вважав, що В.Савінов помилився на 2 роки, тобто 1781 р. Семінарію, в якій навчався письменник, називали “Полтавською”, тоді як полтавська семінарія (від назви Полтавської епархії) містилася в м. Переяславі. А Котляревський навчався в семінарії, що була в Полтаві. 1775 р. засновано нову Словенсько-Херсонську єпархію, незабаром перейменовану на Катеринославську. Оскільки Катеринослав був тоді невеличким містом, тимчасовою резиденцією архієреїв обрано Полтаву. У кінці 70-х рр. ХVІІІ ст. тут засновано і семінарію й названо офіційно, як і єпархію, Словенською, а пізніше Катеринославською. У Полтаві вона була майже 12 років до переводу в Новомиргород, а потім до Катеринослава (1803).

До Катеринославської семінарії в м. Полтаві, яку називають помилково “духовною”, письменник, як свідчать документи архівного синоду, вступив 13 лютого 1780 р. Серед однокласників був молодший. Вчителями були колишні вихованці Київської академії і Харківського колегіума, які у навчанні дотримувалися старих схоластичних традицій. Дуже багато часу приділялося вивченню латинської мови. За 5 років познайомився в оригіналі з кращими творами римської літератури, зокрема з “Енеїдою” Вергілія. Запроваджується вивчення російської, французької та німецької мов. Семінаристи вивчають також твори російських поетів ХVІІІ ст. Все це мало вплив на початок літературної діяльності Котляревського, на його захоплення віршуванням. Як свідчить перший бібліограф письменника С.Стеблін-Камінський, він ще в юному віці “мав пристрасть до віршування і вмів до всякого слова майстерно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші по семінарії прозвали “рифмачем””. Малого Котляревського віддали під нагляд далекого родича-бурсака, що був тоді вже в класі філософії. У класі Івана оглядали, посадили на лаву й доручили доглядати цензорові (давав цензорові гроші), за що був побитий родичем. У перший день хлопець залишився голодний (після молитви бурсаки накидали на їжу (2 – 3 долі)). Семінарії Котляревський не закінчив. Причини цього остаточно не встановлені. Цілком відпадає такий мотив, як неуспішність у навчанні: він був одним з найкращих учнів семінарії. 1789 р. – прізвище в списках є, а в 1790 р. – немає. В 1788 – 1789 р.р., на думку дослідників, хлопець був відсутній в Полтаві під час добору кандидатів до петербурзької семінарії, виїзд на кондиції (виїзд на села для навчання дітей поміщиків).

1 липня 1789 р. Котляревський вступив на державну службу до штату Новоросійської канцелярії – адміністративної установи, що керувала південноукраїнськими землями.

Поступово йшло просування по чиновницькій кар’єрі: Котляревського став підканцеляристом, а з 1793 р. – губернським реєстратором. Залишає службу в Новоросійській канцелярії. Чиновницька кар’єра не вабила письменника, в цей час уже задумував свою “Енеїду”.

З 1793 р. переходить на вчительську роботу. Як домашній вчитель, він займається вихованням дітей у поміщицьких маєтках Золотоніського повіту на Полтавщині. Запрошеного на кондиції вчителя поміщик часто примушував виконувати найрізноманітнішу роботу.

Весь вільний час Котляревський присвячує вивченню побуту, звичаїв, обрядів українського селянства, на основі цього формуються його художні смаки і уподобання.

В 1796 р. Котляревський надсилає Страві листа, в якому розповів про розмову з дядьком, просив потайки передати Марії Семенівні обручку на згадку про нього. Він щиро полюбив доньку поміщика Марію, і діставши відмову від її батька (дівчина ще раніше була заручена з іншим), він на другий же день залишає своє учителювання і записується кадетом розміщеного на Полтавщині Сіверського полку. Залишився не одруженим. На думку Б.Степанишина, Котляревський був одружений з донькою Корнія Максимовича – Параскою.

20 років (1796 – 1808) перебував він на військовій службі. Сіверський карабінерний (згодом драгунський) полк, у якому він служив, був укомплектований переважно українцями. Це позитивно впливало на його на його працю над “Енеїдою”, лягли в основу іншого твору поета – “Пісні князю Куракіну” (1804).

В складі Сіверського полку Котляревський брав участь у Задунайському поході російської армії під час війни з турками в 1806 – 1807 рр.

1798 р., лишаючись у штаті Сіверського карабінерного полку, він був прикомандирований як інспекторський ад’ютант до генерала від кавалерії Дотішампа, інспектора Дністровської і Кримської інспекції. На цій посаді вів працює до 1806 р. генерал Дотішамп, відпускаючи, атестував свого ад’ютанта як офіцера, що пильно і уважно виконував свої обов’язки. 8 січня 1799 р. Котляревському надано чин підпоручика, а 5 лютого – поручика. 12 квітня 1806 р. йому надано чин штабс-капітана й незабаром призначено ад’ютантом командувача 2-го корпусу генерала від кавалерії барона Мейєнфорда, вів журнал військових дій. Він виявив хоробрість і мужність і усіх найголовніших операціях військової компанії – при облозі і здобутті Бендер, у боях за Ізмаїл. За вміле виконання складного дипломатичного завдання його нагороджено орденом (переговори з буджацькими татарами). 10 січня 1807 р. Котляревського переведено у Псковський драгунського полк, що був тоді розквартирований у м. Ліда, Литовсько-Гродненської губернії (біографи вважають, що він туди не виїжджав), а 23 січня 1808 р. на його прохання було звільнено у відставку у чині капітана з мундиром (з правом носити його).

Виходячи у відставку, він одержав дозвіл на проживання у Полтаві. Про життя поета у 1808 – 1810 рр. відомо дуже мало. Вийшовши у відставку і не влаштувавшись на службі в Петербурзі, Котляревський через деякий час оселяється в Полтаві і займає посаду наглядача в “будинку для виховання бідних дворян” – своєрідний навчально-виховний заклад було засновано з ініціативи і за проектами російського письменника В.Капніста, головна увага приділялася вивченню природничих наук, літературі, музиці, танцям, гімнастиці.

Коли почалася Вітчизняна війна 1812 р., Котляревському як офіцерові було доручено генерал-губернатором Я.Лобановим-Ростовським сформувати 5-й козачий полк у м. Горошині Хорольського повіту, з чим він справився швидко й успішно.

Діяльність І.Котляревського-політика проходила по межі його зв’язків з царською адміністрацією, де він прагнув досягти врахування інтересів українського народу та колишньої козацької старшини, яка була прирівнена царатом до російського дворянства, чим і була невдоволена. І.Котляревський мав тісні ділові стосунки з генерал-губернатором Малоросії, які давали різні доручення. Так, у 1813 р. він їздив у Німеччину до царя Олександра І. Теплі, дружні стосунки і особисте товаришування було у Котляревського з міністром внутрішніх справ Російської імперії В.Кочубеєм, який зробив йому дорогі подарунки – земельну ділянку (луку), картини. Був знайомий з М.Гоголем, І.Срезневським, які часто бували у нього.

У жовтні 1817 р. його підвищено в звання – надано чин майора, діамант ний перстень, довічну пенсію.

Після закінчення війни з Наполеоном він із запалом віддається театральній діяльності. Бере участь у влаштуванні любительських вистав, виконуючи ряд комічних ролей в популярний на той час п’єсах Княжніна. У 1816 р. його було призначено директором Полтавського театру, який був відкритий М.Рєпніним. Він товаришує з М.Щепкіним, пише п’єси “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник”. Протягом 4 р. (1818 – 1821 р.р.) Полтавський театр стає провідним на Україні. Сприяє викупленню М.Щепкіна з кріпацтва за 8.000 крб.

Заступник малоросійського генерал-губернатора М.Рєпнін (прихильник українських порядків) відкрив 27 червня 1818 року у Полтаві відділ Біблійного товариства, яке вперше було засноване методистами, квакерами та ін. сектами містичного характеру в Англії в 1804 р. Його метою було поширення Святого письма. Імператор Олександр І вступив до Санкт-Петербурзького відділу товариства. І.Котляревський був бібліотекарем полтавського відділу і зберігав книжки у кафедральному соборі. Товариство було закрите 12 квітня 1826 р. У 1830 р. у Котляревського було відібрано 717 Біблій.

Активним членом, на думку Є.Руднєва, ложі “Любов до істини” був Котляревський. Масонська ложа “Любов до істини”, яку заснував Новиков, входила до союзу “Астреї” (Астрея – богиня справедливості у стародавній Греції). У складі цього союзу були також петербурзькі ложі “Обраного Михайла” та “З’єднання друзів”, київська ложа “З’єднання друзів”, а також ложа “Трьох доброчинностей”. Вчений припускає, що Новиков познайомив письменника й зі своєю республіканською конституцією, і не виключає того, що він брав активну участь у розробці деяких розділів цієї конституції, адже Новиков працював над нею саме в Полтаві в 1818 – 1819 рр. І.Котляревський був прийнятий, причому одразу ж дійсним членом. Для периферійного письменника – це значна подія. Таких прецедентів в історії не було. Адже у дійсні члени приймали, як правило, тільки петербуржців, людей, що займали високі службові посади. Згодом Новиков заснував “Товариство Малоросійське” (членом якого був і Котляревський), основною метою якого була боротьба за незалежність України, а досягти цього прагнули мирним шляхом – через поширення своїх переконань, широкої, але таємної агітації. В 1821 р. письменника було обрано почесним членом „Вільного товариства любителів російської словесності”.

На початку 1826 р. князь Рєпнін одержав наказ від військового міністра графа Татищева про негайний арешт С.Кочубея, Тарновського, Лукашевича, Алексєєва, а Котляревський до цього списку не попав. Ця ложа була закрита. Її послідовниками були Кирило-Мефодіївське братство і Полтавська громада.

У 1827 р. йому довелося зайняти ще одну посаду попечителя „богоугодних заведений” Полтавського благодійно-лікувального закладу. На службі виявив себе доброю, щирою і простою людиною.

У 1835 р. пішов у відставку. Останні роки життя Котляревського майже безвиїзно прожив у Полтаві. Улюблене місце відпочинку письменника був ґаночок з балюстрадою. Мало виходив з дому, але його відвідували рідні і знайомі. Незадовго до смерті він відпустив на волю 2 сім’ї (6 кріпаків, за іншою версією – 8 кріпаків) і роздав родичам своє майно. Помер 29 жовтня 1838 р. о 14.35. на похорон прийшло багато людей. В серпні 1903 р. відкрито пам’ятник Котляревському в м. Полтаві.

Дослідник С.Катранов у 1890 р. так характеризував перекази полтавців про Івана: “Курив і нюхав тютюн, любив гарні харчі з національних страв та добре вино. За звичкою, на масницю, він був у своїх знайомих на млинцях, а до себе завжди запрошував у понеділок Великого посту. Подавалося все просте, страви були чисто малоросійські, як-от пампушки, млинці з цибулею та ін. Він був не проти пограти в карти, грав у бостон чи віст. Коли товариство складалося з дам, він віддавав перевагу як прихильник чудової статі займати дам дотепними сповідями... і, звичайно, на кінець вечора у Івана Петровича зберігався такий анекдотець, від якого всі слухачки розбігалися”.

І.Павловський писав: “Поводження поета було просте, привітне. Любив він відвідувати простих людей, козаків, міщан. У Полтаві всі його знали й поважали”.