Самокеровані

Програмне управління

Автоматичне

управління

Параметрична адаптація Саморегуляція

(структурна адаптація)

Керовані зовні

Без зворотного зв'язку

Регулювання

Управління за

параметрами

Управління за

структурою

З комбінованим управлінням

Автоматичні

Напівавтоматичні

Автоматизовані

Організаційні

Рис. 3.2 - Класифікація систем за способом управління

Самокеровані системи мають власний блок управління, у систем, керованих ззовні існує тільки зовнішнє управління, у систем з комбінованим управлінням є блок управління у самій системі, за допомогою якого здійснюється управління певними параметрами, але система підлягає також і зовнішньому управлінню.

Спосіб регулювання керованих зовні систем полягає в оцінюванні існуючого стану, порівнянні з бажаним і виробленні додаткового управління, яке повертає систему до бажаного стану. Параметрична адаптація полягає у підлаштуванні параметрів системи з метою досягнення бажаного стану системою. Якщо при адаптації параметрів системи бажаний стан не досягається, то необхідно здійснювати процедури структурної адаптації. Системи з самоорганізацією здатні змінювати свою структуру та оточуюче середовище.

Вивчаючи важливу класифікаційною ознаку систем як складність, слід розібратись у відмінностях між складністю та «важкістю». Складні системи - це цілеспрямовані системи, побудовані для розв'язування багатоцільових задач і для їх опису використовують взаємопов'язаний комплекс різних моделей. Існує два основних способи переведення складної системи у просту: 1) з`ясування причин складності, отриманні необхідної інформації та введенні її в модель системи; 2) зміна мети системи.

Великими є системи, моделювання яких ускладнено внаслідок їх розмірності. Великі системи обов'язково розглядаються як сукупність підсистем. При цьому, для їх дослідження використовують два шляхи: а) композицію – це дослідження від елементів, підсистем до системи; б) декомпозицію – коли нова інформація отримується зі знання системи загалом.

Далі слід зупинитись на вивченні суспільства як складної системи, з'ясувати у чому полягають ознаки суспільства як системи. Особливу увагу необхідно звернути на основні характеристики соціальних систем: 1) нестаціонарність (мінливість) окремих параметрів системи і стохастичність її поведінки; 2) здатність і прагнення до цілеутворення; 3) поліструктурність, поліфункціональність, поліваріантність у розвитку; 4) гнучкість, адаптивність, стійкість, спроможнійсть до виживання, збереження своєї самобутності; 5) самоорганізацію, саморегуляцію, самоуправління та саморозвиток; 6) унікальність та непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах, але в той же час наявність у неї граничних можливостей, обумовлених наявними ресурсами (елементами, їх властивостями) і характерними для певного типу систем структурними зв'язками; 7) єдність раціонального й ірраціонального, розуму і дурості, думки і почуття; 8) наявність у системах штучних елементів, структур, функцій; 9) здатність відтворення елементів, структур, самих себе. Серед основних різновидів соціальних систем можна виділити індивідів, соціальні групи, інститути, спільноти, організаційні, інформаційні системи, масового обслуговування, учбово-виховні, ігрові та інші.

Складні системи мають ряд специфічних властивостей, основними серед них є емерджентність - наявність у складної системи властивостей, що не можуть бути виведені з відомих властивостей елементів, які входять до її складу та синергізм - ефективність сумісного функціонування елементів системи вища, ніж сумарна ефективність ізольованого функціонування цих же елементів. Характерним для складних систем є наявність обмежень на здійснення призначення, в результаті чого проблема пошуку «найкращого» розв'язку перетворюється у проблему знаходження прийнятного розв'язку. Далі слід зрозуміти, у чому полягають зовнішні та внутрішні обмеження.

На завершення вивчення теми необхідно з'ясувати етапи життя системи та особливості циклів життя штучних та природних систем.

Література: 2, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 19.