4. Розвиток соціології масової комунікації у Радянському Союзі та сучасній Україні.

Медіа-дослідження в СРСР.

Соціологія масової комунікації у Радянському Союзі розвивалася набагато повільніше, ніж на Заході. У 1920-ті рр. відбувся деякий підйом соціологічних досліджень: були проведені дослідження аудиторії, кадрів журналістики, психології читання тощо. Однак при всьому значенні цих досліджень зрозуміло також і те, що дослідження, для яких ще не було міцного теоретико-методологічного фундаменту соціології масової комунікації, були не достатньо точними і дали не дуже багато для практичного використання. З другої половини 1920-х рр. почали розроблятися теоретико-методологічні питання соціології журналістики, але великих успіхів досягнуто не було. У 1930-1950-ті рр. питання соціології взагалі не розроблялися, так як вона була під забороною як буржуазна наука.

Новий підйом конкретних соціолого-журналістських досліджень настав у середині 1960-х рр. Враховуючи цензуру, такі дослідження проводилися з метою оптимізації агітаційної, пропагандистської та організаційної функції преси в соціалістичному суспільстві. Перші спроби досліджень належали самим засобам масової комунікації, оскільки соціологічної науки в країні тоді не існувало. Сам характер завдань, які постали перед редакційними співробітниками, визначив і прикладну орієнтацію перших досліджень: це були дослідження аудиторії, її очікувань, інтересів, оцінок реальних ЗМК із практичною метою використати данні цих досліджень для покращення роботи редакцій.

„Пальма першості” в цих дослідженнях належала соціологічній групі Естонського радіо (керівник А. Тамре), науково-методичному відділу Комітету з радіомовлення та телебачення при Раді Міністрів СРСР, де була створена група вивчення радіо і телевізійної аудиторії (1962 р.). На місцях в системі комітету такі групи були створені в Ленінграді, Тбілісі, Києві, Воронежі тощо.

Це був час повального захоплення соціологією, „анкетного буму” при майже повній відсутності в країні професійних соціологів. Тому для більшості емпіричних досліджень того часу характерний низький методолого-методичний рівень. Втім деякі колективи надалі стали значними дослідницькими центрами.

Так, зокрема, соціологічна група Тартуського університету у 1963-1968 рр. провела комплексне дослідження аудиторії міської газети „Едазі” і діяльності редакції (кер. Ю. Вооглайд).

Лабораторія соціологічних досліджень Ленінградського державного університету в 1964 р. почала вивчення ефективності передач Ленінградської студії телебачення. Одночасно, при організаційному виділенні в ЛДУ НІІ конкретних соціальних досліджень тут стала функціонувати група вивчення масової комунікації. Під егідою цієї групи були проведені дослідження Г.Хмари і Б.Фірсова (поширеність телебачення серед різних верств населення Ленінграду; основні характеристики аудиторії; популярність окремих телевізійних програм).

Вивчення читацької аудиторії ряда центральних газет („Правда”, „Известия”, „Литературная газета”, „Труд”) стало предметом багатолітньої діяльності групи при Сибірському відділенні АН СРСР (Новосибірськ, кер. В. Шляпентох).

Тогочасною Меккою соціологічного вивчення масової комунікації було м.Кяеріку в Естонії, де декілька років підряд відбувалися конференції із проблематики масової комунікації.

Першою спробою професійного навчання соціологів в рамках даної проблематики стали лекції В. Ядова в ЛДУ, Ю. Левади на факультеті журналістики МДУ, курси з соціології ЗМК в Тартуському університеті.

Вершиною радянських соціологічних праць стало комплексне дослідження інформаційних потоків у суспільстві, здійснене в 1967-1974 рр. колективом спеціалістів під керівництвом Б. Грушина. Засоби масової комунікації досліджувалися з точки зору виробництва інформації, її характеристик, споживання її різними групами населення. Крім того, аналізувалися листи населення в газети, на радіо і телебачення. У 2001 р. Б. Грушин приступив до видання серії наукових праць під назвою „Чотири життя Росії (епохи Хрущова, Брежнєва, Андропова, Горбачова)”, в якому представлений аналіз численних опитувань громадської думки, здійснених під його керівництвом.

ЗМК були об’єктом дослідження спеціалістів лабораторії функціонування преси, радіо і телебачення, а з 1992 р. – кафедри соціології ЗМК факультету журналістики МДУ (зав. кафедрою – Е. Прохоров). Широко відомі дослідження „Літературної газети”, обласної преси, районної газети, здійснені цим колективом.

На жаль, ці процеси майже не торкнулися України.

Медіадослідження в сучасній Україні.

Медіадослідження в сучасній Україні мають доволі спорадичний і часто непрофесійний характер. Вони здебільшого відбуваються поза університетами та науковими установами. Той факт, що Україна належить до посттоталітарних країн, зокрема свідчить про те, що політична еліта ще не мислить стратегічно, вона стурбована лише здобуттям і втриманням влади. Тому держава не переймається станом медіагалузі. Водночас Україна ще не має відповідних власних коштів, які громадські організації могли б скерувати у медіадослідження. Тому медіадослідження головним чином прив'язуються до виборчих кампаній або визначення рейтингів ЗMK, які впливають на ціноутворення рекламного ринку. Існують лише поодинокі приклади професійних підходів. На сьогодні в Україні проводиться ряд емпіричних досліджень масової комунікації. Збором емпіричної інформації щодо масової комунікації в Україні займаються ряд фірм: TNS, КМІС та ін. Але це не означає, що їх данні широко доступні для аналізу. У більшості ці дослідження здійснюються на комерційній основі. Тому до них мають доступ лише замовники або покупці. У відкритий доступ надходить лише частина матеріалу або застарілі данні. Крім того, гостро стоїть необхідність якісних досліджень, які навіть на Заході не входять в число пріоритетних при конвеєрних „медіаметрійних” дослідженнях.

За відсутності постійного оновлення соціологічних даних про медіагалузь дослідники українських медій іноді можуть спиратися на опосередковані джерела, вивчаючи які можна діставати певний фактологічний матеріал. Такими джерелами можуть бути різноманітні огляди та моніторинги медій, головним чином новин, що їх здійснюють громадські організації (Академія української преси – http://www.aup.com.ua/, Інститут масової інформації – http://imi.org.ua/, Комітет «Рівність можливостей», Асоціація «Спільний простір» – http://www.prostir-monitor.org., Центр медіа реформ – http://mediareform.com.ua/). Зокрема, Академія української преси спеціалізується нa медіа-дослідженнях за допомогою контент-аналізу.

Окремі медіадослідження час від часу проводяться дослідницькими центрами (Інститут соціології HAH України – http://www.i-soc.kiev.ua/eng/index2.html, Київський міжнародний інститут соціології – http://www.kiis.com.ua/, Школа політичної аналітики – http://www.spa.ukma.kiev.ua.) чи громадськими організаціями, статутна діяльність яких не має безпосереднього відношення до медій (фонд «Демократичні ініціативи» – http://www.dif.org.ua, Харківська правозахисна група – http://www.khpg.org, Комітет виборців України – http://www.cvu.org.ua, Лабораторія законодавчих ініціатив – http://www.parlament.org.ua).

Різного роду власні опитування і дослідження час від часу проводяться профільними асоціаціями (Незалежна асоціація телерадіомовників – http://www.nam.org.ua, Українська асоціація видавців періодичної преси – http://www.uapp.org) та профспілковими організаціями (Медіапрофспілка – http://www.profspilka.org.ua.). Значні ресурси мають Internwes-Україна – http://www.internews.ua. та IREX-Україна ^– http://www.irex.kiev.ua. Питаннями медіазаконодавства опікується Інститут медіаправа – http://www.medialaw.kiev.ua.

Цінним джерелом є статті та експертні матеріали, які вміщуються у фахових виданнях («Телекритика» – http://www.telekritika.kiev.ua, «Медіа критика» – http://www.mediakrytyka.info, «Телерадіокур'єр» – http://www.trk-mag.kiev.ua.). Є можливість вести моніторинг публікацій тих авторів, які працюють у режимі оглядачів (Н. Лігачова). Окремі журналістські публікації є готовими дослідженнями або ж навчальними матеріалами для студентів, наприклад стаття C. Лещенка про власників 3MK – «Орбіти політичних медіа: сфера впливу Пінчука, Ахметова, Порошенка, Ющенка...» (http://www.pravda.com.Ua/news/2006/12/6/52006.htm.).

Цей перелік далеко не повний, зокрема він зовсім не згадує регіональні неурядові організації. Ілюстрацією такої громадської активності, яка, безсумнівно, сприяє розвиткові масових комунікацій в Україні й тепер може стати джерелом для вивчення медіагалузі, є робота Медіа-Клубів. Вони регулярно з 2002 р. проводяться Центром медіареформ – http://www.mediareform.com.ua. Головна ідея цього формату – робота з т. зв. інтегрованими групами. Тобто за одним столом збираються не лише журналісти, а й державні службовці, представники громадського сектору, прокуратури, політики, судді, юристи, менеджери і власники ЗMK, студенти, українські та зарубіжні експерти, всі, від кого більшою чи меншою мірою залежить стан вітчизняної медіагалузі. Обговорюючи актуальні медійні питання, вони немовби перебували «по один бік барикад», знаходячи спільну мову і ґрунт для подальшої співпраці саме як професіонали. Окрім особистих знайомств, вражень і обміну думками, такі засідання часто мали безпосередні практичні наслідки.

Перше засідання відбулося 27 жовтня 2002 p. у книжковому кафе «Бабуїн». Тодішній представник опозиції O. Рибачук показав учасникам, як виглядають темники, що ними послуговується адміністрація Л. Кучми, і розповів, як опозиція бачить вирішення проблеми свободи слова, коли вона прийде до влади. Через великий інформаційний вакуум щодо будь-якої альтернативної позиції цей Медіа Клуб фактично перетворився на прес-конференцію. Цензура в Україні у той час перейшла всі межі здорового глузду. Te, що було озвучено на Медіа Клубі, взагалі не могло з'явитися в пресі, за поодинокими винятками відверто опозиційних видань на зразок «України молодої» та «Української правди». Це був той випадок, коли масова комунікація звужується до масштабу професійної «тусовки»: про все можна говорити, але нічого – опублікувати. Свобода слова без свободи медій.

Переважна більшість наступних засідань відбулася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Ряд Медіа Клубів було проведено на виїзді в різних регіонах України: у Черкасах, Чернівцях, Луганську, Львові, Маріуполі, Ужгороді, Кіровограді, Одесі, Сімферополі, Запоріжжі, Дніпропетровську (регіональними партнерами Центру медіареформ з організації Медіа Клубів, зокрема, виступали газета «Нова доба» (Черкаси) у співпраці з кафедрою журналістики Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького; громадська спілка «Буковинська партнерська агенція» (Чернівці); Суспільна служба правової допомоги (Луганськ). Практично всі вони представлені на веб-сайті широкими інформаціями або стенограмами. Тематика засідань хоч і планувалася наперед, але також зазнавала постійних змін після консультацій між партнерами-організаторами. Для обговорення вибиралися найбільш значущі та актуальні теми. Матеріали Медіа Клубів також можна розглядати як дані, зібрані для якісних досліджень. Хоч і не чітко методологічно сплановані, Медіа Клуби виходили з нагальних потреб галузі й відбувалися на переломному етапі розвитку масових комунікацій в Україні. Їхня діяльність також зумовлювала т. зв. помаранчеві зміни в медіа: загальне поліпшення ситуації зі свободою слова, свободою медій та професійною незалежністю журналістів.

Огляд періодики.

Із проблематики масової комунікації існує значна професійна періодика, переважно зарубіжна, яка містить результати досліджень, а також проблематику актуального, оперативного характеру і аналітичні огляди. У Росії це журнали „Социологические исследования” – СОЦИС; „Политологические исследования” – ПОЛИС; „Социологический журнал”; „Вестник Московского университета”, серия 11. Журналистика; „4 М: методология, методика, математическое моделирование”; „Акценты”; „Социальная психология”; „Маркетинг и маркетинговые исследования в России”; „Журналистика и медиарынок”; „Пресс-тайм”; „Профессия – журналист”; „Рекламные технологи”; „Рекламный мир”. Із зарубіжних журналів відомі такі: American Journal of Sociology, American Sociological Review, Audio-Visual Communication Review, British Journal of Social Psychology, British Journal of Sociology, Communication Abstracts, Communication Research, Discourse and Society, European Journal of Communication, Human Communication Research, Journalism and Communication Quarterly, Journal of Advertising Research, Journal of Applied Psychology, Journal of Broadcasting, Journal of Communication, Journal of Marketing, Journal of New Media, Gazette, Management Communicatioh Quarterly; Media, Culture & Society; Polls, Public Opinion Quarterly, Social Forces, Social Problems, Sociology and Social Research, Sociology, Sociological Methods and Research; Theory, Culture & Society; Quarterly of Film, Radio and Television; Written Communication.