Навчальний елемент 1.1. Масова комунікація як соціальне явище та предмет соціологічного аналізу

План:

1. Основні характеристики масової комунікації.

2. Соціологія масової комунікації як галузь наукового знання.

3. Теорії масової комунікації.

4. Розвиток соціології масової комунікації у Радянському Союзі та сучасній Україні.

Ключові терміни: комунікація, масова комунікація, масова інформація, засоби масової комунікації (інформації), соціологія масової комунікації.

1. Основні характеристики масової комунікації.

Комунікація та її види.

Термін «комунікація» походить від латинського слова «communicare», що означає «наділяти», «розділяти», «робити спільним». В англійській мові слово «комунікація» передбачає належність до соціального організму через певну виразну дію. Наприклад, слово «communicant» (той, хто причастився) – особа, яка стала частиною священної спільноти, взяла в ній участь. «Комунікація» може означати «повідомлення», «зв’язок», «передачу» та «переміщення». Розмовне значення має на увазі обмін інформацією чи почуттями у щирій розмові. Отже, комунікація являє собою спілкування між людьми, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, власними і чужими думками та почуттями, тобто інформацією, за допомогою мови та інших знаків. Вона виникла з потреб індивідів у спільному житті (третій рівень потреб за шкалою А. Маслоу – потреби соціального спілкування), а тому соціальна за своєю природою. За твердженням М. Гайдеггера, комунікація – це не просто здатність людини, а спосіб її існування. Дослідники зазначають, що 70% свого часу людина витрачає на комунікацію.

Комунікація (за Гербнером) – це суспільна взаємодія через повідомлення.

Комунікація – це передача інформації від однієї особи чи групи осіб до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.

За однією типологією комунікація може бути вербальною (передача інформації за допомогою усних чи письмових слів, тобто мови), візуальною (за допомогою образного ряду), орієнтованою на сприйняття за допомогою слуху (музична), невербальною (коли одержувач інформації інтерпретує міміку, жести, символи тощо), комбінованою.

За іншою виділяють два види комунікації: традиційну (міжособистісну і спеціальну) та дистанційну (міжособистісну, спеціальну та масову). Традиційна комунікація являє собою передачу інформації „з уст в уста” і має два різновиди: міжособистісну та спеціальну. Основною характеристикою першої є рівноправність відносин між учасниками, а друга характеризується переважно ієрархічними відносинами. Дистанційна ж комунікація, крім вищеназваних двох видів, має ще й третій – масову комунікацію.

Традиційна та дистанційна комунікації доповнюють одна одну, задовольняючи різноманітні інформаційні потреби людей. Якщо людина, за якихось причин не може звертатися до одного з видів комунікації або один із них не задовольняє її інформаційних потреб, то вступає в дію механізм взаємної компенсації – людина компенсує нестачу інформації посиленим використанням іншого виду комунікації. Так, відмічено, що літні люди, пенсіонери, в яких послаблені міжособистісні зв'язки, а внаслідок цього зменшений обсяг і якість міжособистісного спілкування, намагаються компенсувати дефіцит обміну соціальною інформацією за рахунок більш інтенсивного спілкування за допомогою мас-медіа. Пенсіонери, як показують соціологічні дослідженні, не тільки споживають значну кількість матеріалів преси, радіо, телебачення, але і здійснюють активний зворотній зв'язок з ними (через листи та ін.). Практика свідчить, також, що якщо людина не може використовувати спілкування через мас-медіа, то вона збільшує інтенсивність міжособистісного спілкування. Інша справа, коли обидва види спілкування достатньою мірою задовольняють різні за характером інформаційні потреби людей. У цьому випадку діє механізм взаємної стимуляції. Його дія проявляється таким чином: матеріали мас-медіа сприяють активізації міжособистісного спілкування, інтенсивне міжособистісне спілкування вимагає звертання до спілкування через мас-медіа.

Рівні комунікаційного процесу.

Існує класифікація комунікації через рівні суспільної організації, на яких вона відбувається.

– загальносуспільний (на рівні усього суспільства)

– інституційний (у політичній системі або на підприємстві)

– міжгруповий (у місцевій общині)

– внутрішньо-груповий (у сім’ї)

– міжособистісний (між двома особами)

– внутрішньо-особистісний (переробка інформації)

Масова комунікація перебуває на верхівці. Що нижчий рівень суспільної організації, то поширеніший вид комунікації.

Важливо наголосити, що ідея загальносуспільного спілкування через час та простір набагато давніша, ніж мас-медії, якими ми користуємося. Цей процес був невід’ємний в організації ранніх суспільств і відбувався, зокрема, у рамках релігійних, політичних та освітніх інституцій. Уже тоді політичні й релігійні вподобання і свідомість містили елементи масового поширення ідей. На початку середньовіччя церква вже мала ретельно розроблені ефективні засоби передавання повідомлень усьому загалові без винятків. Це явище можна назвати масовою комунікацією, хоча воно не було пов’язане з мас-медіями.

Сутність масової комунікації.

В індустріальному суспільстві виникає новий різновид комунікації – масова комунікація. Термін „масова комунікація” (за однією версією виник на початку ХХ ст. у США, його автор – психолог і один із засновників американської соціології Ч. Кулі; за іншою версією – створений наприкінці 1930-х рр.) має багато визначень.

Термін «масова комунікація» вживають як в однині, так і в множині, але суті досліджуваного явища це не змінює.

Масова комунікація (О. Ларсен) – це відносно одночасна дія на великі гетерогенні аудиторії яких-небудь символів, що передаються безособовими засобами з організованого джерела, для якого члени аудиторії анонімні.

Масова комунікація (Р. О'Хара) – це процес передачі ідентичних повідомлень великому числу людей, практично роз'єднаних.

Масова комунікація (Яновіц) – це інституції і стратегії, через які спеціалізовані групи застосовують технологічні засоби (пресу, радіо, кіно та ін..), щоб поширювати символічний зміст серед великої гетерогенної аудиторії.

Масова комунікація (Н. Костенко) – це фундаментальний стан сучасного суспільства, в якому складна структура соціального і культурного простору з його численними секторами, що пов’язані між собою функціонально і за детерміністичними зразками, втілена у символічних формах і образах, які здатна сприймати і розуміти корпоративна, масова й індивідуальна свідомість.

Масова комунікація – це процес збору, обробки та систематичної і одночасної передачі однотипної, анонімної інформації за допомогою технічних засобів (ЗМК) на велику і розташовану в різних місцях гетерогену аудиторію з метою інформування та здійснення впливу на думки, оцінки і поведінку людей.

На думку Д. Мак-Квейла, якщо відкинути різні формальності та абстракції, то масову комунікацію можна визначити просто – це те, за що її мають люди. Адже учасники комунікації, їхні джерела інформації та публіка по-різному сприймають це явище.

Коли ми говоримо про масову комунікацію, маємо на увазі зв’язки між великими масами людей за допомогою мас-медій. Хоча деякі автори стверджують, що масова комунікація може здійснюватися без мас-медій, все ж таки подібні пропозиції мають локальний характер, оскільки відділення масової комунікації від мас-медій є неприродним.

Важливий аспект процесу масової комунікації – регулярність впливу ЗМК на аудиторію. Інакше кажучи, цей процес характеризується безперервністю. Регулярність функціонування мас-медіа дозволяє постійно тримати аудиторію в курсі всіх змін дійсності, давати великий обсяг цілеспрямованої інформації протягом тривалого часу. Систематичний характер розповсюдження інформації у масовому масштабі визначає і форму подачі. Інформація дається у вигляді регулярних циклів.

На відміну від особистого спілкування з його живим контактом, спілкування через мас-медії носить переважно неособистий, анонімний характер. У процесі масової комунікації в центрі уваги аудиторії опиняються не особистісні характеристики джерела інформації (хоча вони відіграють, безперечно, певну роль), а сама інформація, зміст повідомлення. Водночас анонімність джерела інформації при масовій комунікації не може звести нанівець вплив конкретної особи, від якої отримується інформація. Особливо це помітно у випадках, які пов'язані з зображенням (диктор, ведучий, журналіст). Соціально-психологічні дослідження показують, що особистість джерела інформації впливає на сприйняття інформації аудиторією. Однак представники аудиторії повністю розуміють, що інформація, яку повідомляє журналіст, не є, так би мовити, його особистою інформацією. Він виступає у певній мірі як транслятор, хоча звичайно може відбирати й інтерпретувати факти. Звернення до великої і різнорідної аудиторії вимагає від повідомлень мас-медіа бути універсальними.

Функції масової комунікації.

З переходом від індустріального до інформаційного суспільства, мас-медіа набувають все більшого впливу. Загального осмислення цього процесу ще не має. Втім, суспільство з переходом до інформаційної стадії свого розвитку поступово передає регулятивні функції мас-медіа. В Україні це проявляється ще дуже слабо, але аналіз процесів, які відбуваються в країнах Заходу, свідчить про те, що мас-медіа в умовах інформаційного суспільства набувають функції: 1) впровадження соціального прогресу та ревізії традицій, 2) регулювання моральних та, навіть, правових норм (що в принципі робиться і зараз, коли мас-медіа лобіюють прийняття нових законів, розкручують карні справи тощо), 3) соціального управління. Все це буде робитися за допомогою загального відкритого дискурсу.

Звичайно, це буде вже не та масова комунікація, до якої ми звикли. Масова комунікація з'єднається з міжособистісною за допомогою комп'ютерних технологій. Отже, масова комунікація переросте в механізм прийняття рішень, управління та регулювання суспільством. Водночас тут окремо необхідно зауважити на те, що все більшу роль буде відігравати не тільки зміст комунікації, а й форма його подачі, особливості каналів комунікації.

Ключові поняття щодо аналізу масової комунікації.

Комунікація, хоч і пов'язана з передачею інформації, але не обмежується лише цим. Тому слід розрізняти поняття масової комунікації, масової інформації та засобів масової комунікації (інформації), які ще називають мас-медіями.

Масова інформація – це стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику, географічно розпорошену аудиторію. З огляду на її соціальну значущість замість терміна «масова інформація» іноді вживають визначення «соціальна інформація».

Масова комунікація та мас-медії – не синоніми. Масова комунікація – це процес, а мас-медії – це засоби, організовані технології, які його уможливлюють. Наразі в Україні має місце деяка плутанина у вживанні термінів ЗМК і ЗМІ, які є синонімами. Спостерігаються спроби підкреслити особливий комунікативний наголос, що нібито має місце в ЗМК і відсутній у ЗМІ. Насправді ключовим словом для розуміння обох визначень є слово засоби для поширення масової інформації. Комунікативне значення у цьому разі полягає не у збільшенні зворотного зв’язку між медіями та їхніми аудиторіями, а в тому, що ЗМК/ЗМІ обслуговують інтереси різних соціальних груп суспільства, розвиваючи зв’язки, тобто комунікацію між ними. Втім деякі автори вказують, що поняття «ЗМІ» вужче за «ЗМК», оскільки передбачає лише інформування пасивної аудиторії з боку держави і характерне для СРСР.

Структура масово-комунікативного процесу.

Перші спроби виділити елементи спілкування людей і взаємозв'язку між ними були здійснені ще античними авторами. Аристотель у своїй „Риториці” відмічав, що для будь-якого акту людського спілкування необхідні три елементи: особа, яка говорить (оратор); промова, яку ця особа виголошує; особа, яка цю промову слухає.

У сучасній соціології найпопулярнішою є формула масової комунікації, розроблена американським вченим Гарольдом Дуайтом Лассуеллом (Ласвелом, 1948): „Хто що каже, кому, через який канал і з якими наслідками”. Отже, вона включає п'ять елементів процесу спілкування:

1) хто повідомляє (комунікатор, джерело, відправник). Повідомлення формується професійними комунікаторами.

2) по яких каналах повідомляє (засіб: преса, радіо, телебачення, Інтернет). Повідомлення надсилається швидко і безперервно за допомогою медій.

3) що повідомляє (зміст повідомлення, текст, масова інформація). Окремі представники аудиторії інтерпретують значення повідомлення згідно з їхнім досвідом, що більшою чи меншою мірою співвідноситься з намірами професійних комунікаторів.

4) кому повідомляє (аудиторія, реципієнти). Повідомлення поширюється відповідно до величини та складу масової аудиторії, яка звертає увагу на медії різними шляхами.

5) з яким ефектом повідомляє (який вплив здійснює повідомлення, результат). Як результат засвоєння цих значень члени аудиторії зазнають певного впливу. Це означає, що комунікація має якийсь ефект.

За структурою цієї формули масової комунікації і побудований наш навчальний курс.