Тема 1.4. Гіпотези та стратегічний план соціологічного дослідження

План:

1. Формулювання гіпотез дослідження

2. Стратегічний (принциповий) план дослідження

Ключові терміни: змінна, гіпотеза, стратегічний план дослідження.

1. Формулювання гіпотез дослідження

Зв’язки між змінними.

Коли вимірювання (інтерпретація та операціоналізація) проведені, дослідники можуть перейти до свого головного завдання – встановлення зв’язку між змінними. В ідеалі це виявлення причини і наслідку – відношення, в якому зміна однієї змінної викликає зміну іншої. Причинно-наслідкові зв’язки оточують нас скрізь. Наприклад, це підготовка до іспиту, яка призводить до отримання високої оцінки. При цьому, змінні поділяють на два види – залежні і незалежні. Незалежна змінна – це змінна, яка викликає зміну (каузальна, від лат. causa – причина; в даному випадку – навчання), а залежна змінна – це змінна, яка змінюється (наслідок, в даному випадку – оцінка). Іншими словами, значення однієї залежить від значення іншої. Так, належність до соціального класу – незалежна змінна, а дохід – залежна (залежить від належності до класу). Вік і стать – незалежні змінні. Схильність до злочинної діяльності – залежна. Подібне співвідношення дозволяє нам передбачити, як одна форма поведінки породжує іншу, тобто сформулювати гіпотезу.

Те, що дві змінні змінюються одночасно, не свідчить про наявність між ними причинно-наслідкового зв’язку (кореляція – одночасна зміна двох або декількох змінних). У США, наприклад, кількість шлюбів знижується до мінімального числа в січні. Водночас у січні спостерігається найвища смертність серед населення. Але це навряд чи свідчить про те, що люди помирають тому, що їм не вдалося одружитися, або не одружуються, тому що помирають. Тут може бути задіяний якийсь інший фактор. Отже, хибна кореляція – помилковий, хоча й очевидний зв’язок між двома (декількома) змінними, який викликаний іншою змінною. Причинно-наслідковий зв’язок відмічається лише тоді, коли витримується декілька вимог:

1) Наявна кореляція.

2) Незалежна змінна за часом передує залежній.

3) Відсутність даних на користь третьої змінної, яка може викликати між двома змінними хибну кореляцію.

Взагалі в соціальних науках дуже важко встановити причинно-наслідкові зв’язки в кожній конкретній ситуації, оскільки поведінка людини дуже складна, в одному вчинку можуть бути десятки каузальних змінних.

Визначивши проблему, соціолог в першу чергу намагається пояснити її на основі наявних знань і досвіду. Точніше кажучи, соціолог намагається пояснити старими знаннями і досвідом те, що ще повністю не відомо. Але для повного вирішення проблеми цього недостатньо. Тоді на основі наявних знань соціолог будує попереднє пояснення проблеми – деякі припущення, які, на його думку, повністю охоплюють і пояснюють досліджуване явище, тобто він формулює гіпотези. Спрощено, гіпотези – це відповіді на питання „Що потрібно перевірити? Який взаємозв’язок між змінними?”

Гіпотеза (в соціології):

– це явно або неявно виражене припущення про характер і причини виникнення досліджуваної проблеми (В. Ядов).

– це обґрунтоване передбачення про причини і фактори, що визначають характер досліджуваного явища, які потребують емпіричного підтвердження чи спростування (Н. Паніна).

– це науково обґрунтоване припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати в ході дослідження (Н. Черниш).

– це наукове припущення про структуру соціальних об'єктів та про характер зв'язків між соціальними явищами.

Роль гіпотези в соціологічному дослідженні, як і в будь-якому науковому дослідженні, надзвичайно велика. Соціологи люблять повторювати вираз Д.І.Менделєєва, який говорив, що краще триматися такої гіпотези, яка з часом виявиться помилковою, ніж ніякої. Гіпотеза, по-перше, акумулює досвід науки, суспільної практики, досвід дослідника (включаючи інтуїцію), по-друге, вона служить свого роду „спусковим механізмом” для переходу до важливих емпіричних процедур, покликаних в кінцевому підсумку дати нове знання про об'єкт.

Як знайти хорошу гіпотезу? Багато вчених цитують з цього приводу жарт М.Р.Коена, який якось зауважив, що гіпотези виникають у людей, які думають. До теперішнього часу процес постановки гіпотез не вдалося формалізувати, та й важко повірити у вирішення цього завдання. Спираючись на досвід аналізу великої кількості проведених соціологічних та інших досліджень, можна назвати деякі джерела гіпотез.

Це, по-перше, буденна свідомість, яка, як відомо, виникає в процесі повсякденного життя людей. Вона включає в себе знання і навички, що складаються в процесі трудової діяльності, звичаї, життєві моральні норми і т.ін.

Іноді виникає питання: чи варто проводити дослідження, якщо стверджуване в гіпотезі і без того відомо? Так, варто, тому що буденна свідомість не може дати обґрунтовану відповідь на багато питань.

Міркування на тему про те, що все „банально” і „все відомо” дотепно висміяв П.Лазарсфельд у статті „Що нам очевидно?” Він писав: „Освічені люди більш схильні до психоневрозів, ніж люди з більш низьким рівнем освіти. Призовники з сільської місцевості краще переносять військову службу, ніж городяни. Білошкірі солдати частіше прагнуть стати офіцерами, ніж негри. У ході бойових дій у солдатів більше бажання повернутися додому, ніж після їх закінчення. ... Це список із найпростіших залежностей лежить в основі нашої емпіричної соціальної науки. Навіщо, якщо все так очевидно, витрачати стільки грошей або енергії на проведення досліджень? Чи не розумніше буде прийняти їх за даність і перейти до більш складних типів аналізу. Можливо й так, але нам заважає одна цікава обставина. Кожне із тверджень прямо протилежно тому, що відбувається насправді. Бідняки, як виявилося, частіше страждають неврозами. Негри служать краще, ніж білі. І так далі. Очевидно, що щось не так з самим аргументом очевидності”.

Іншим джерелом побудови гіпотез може бути аналогія. Цей метод давно відомий в науці. Сутність його полягає в тому, що знання, отримане з розгляду будь-якого об'єкта, переноситься на інший, менш вивчений і доступний.

У методологічному плані гіпотеза служить з'єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження. До побудови гіпотези ставляться певні вимоги. Вона повинна:

– відповідати теорії (загальній або загально-соціологічній);

– бути науково обґрунтованою (тобто не суперечити вже доведеному);

– мати сенс у межах досліджуваної проблеми, бути придатною для перевірки емпірично;

– бути логічною та несуперечливою.

Гіпотеза – головний методологічний інструмент, що організує весь процес дослідження й підкорює його строгій логіці. Логічна конструкція гіпотези являє собою умовно-категоричний умовивід „Якщо..., то...”. Перша посилка висуває умову, а друга затверджує наслідок з даної умови. Якщо дослідження не підтверджує наслідок, гіпотеза спростовується, але підтвердження наслідку не дає логічних підстав для вірогідності гіпотези. Підтвердження робить гіпотезу правдоподібною, імовірною. Звідси одна із принципових вимог до гарної гіпотези: чим більше наслідків вона містить, тим більш ймовірно її підтвердження.

Гіпотези поділяють на гіпотези-підстави, які містять припущення про стан, форму, напрямок розвитку і т.п. соціального процесу (об'єкта, події), який вивчається, та гіпотези-наслідки, котрі виводяться з перших і пояснюють їх.

Вихідні посилки соціологічних гіпотез черпаються десь на грані між спостереженнями реальних подій і системою пояснення цих подій у поняттях наявної соціологічної теорії й суміжних наук. Якщо знання, якими ми володіємо, не дозволяють пояснити дані спостережень, виникають нові припущення – гіпотези.

Вихідні гіпотези повинні бути розгорнуті в цілий ланцюжок вивідних гіпотез-наслідків (операція дедуктивної обробки гіпотез). В емпіричному дослідженні перевіряються саме гіпотези-наслідки, які сформульовані в менш загальних поняттях, ніж вихідні припущення. У протилежному випадку гіпотеза є неперевіряємою в емпіричних даних.

Емпіричній перевірці на вірогідність підлягає, таким чином, не тільки гіпотетичне судження, але і його емпірична інтерпретація. Тому для підвищення підтверджуваності гіпотетичного судження варто керуватися правилами: (а) прагнути до висування можливо більшого числа взаємозалежних гіпотез і (б) прагнути вказати для кожної гіпотези можливо більшу кількість її емпіричних індикаторів.