5. Релігія давніх греків і римлян

Давньогрецька релігія була політеїстичною(віра у багатьох богів). Давньогрецькі боги були далекі від того уявлення про богів, що склалося в пізніх монотеїстичних релігіях. Вони повні протиріччя, можуть бути добрі й жорстокі, милостиві й мстиві, вони роздають своє благовоління і гнів за примхою настрою. Боги не передбачувані, нелюдські в найзагальнішому розумінні. Вони безсмертні, але не всесильні. Над богами панує доля - фатум й ананке - необхідність. Місцем перебування більшості богів пантеону вважалася гора Олімп. На чолі олімпійських богів стояв Зевс (рим. Юпітер), батько богів і людей, який, утім, творцем світу не був. Дружина Зевса, богиня шлюбу та родинного щастя- Гера. Ототожнена з Герою (рим.- Юнона- дружина Юпітера, цариця богів). Посейдо́н -володар світових вод, Океану. В римській міфології йому відповідав Нептун.

Специфічною рисою олімпійської релігії була теофанія- віруван­ня в те, що боги періодично являються у світі людей. Про ці явлення оповідали численні міфи. Для богоявлення достатньо було простої примхи - наприклад, закоханості бога у земну жінку.

Релігійні обряди в Греції були вкрай прості і могли виконуватися будь-якою людиною. Фактично вони зводилися до жертвоприношень і молитов, що відбувалися, здебільшого, у храмах.

Давньори́мська релі́гія -одна з політеїстичних систем рабовласницького суспільства.

Релігія стародавніх римлян багато в чому нагадувала давньогрецьку. Очолював пантеон римських божеств Юпітер- римський аналог Зевса.

Давньоримській релігії притаманний анімізм(аніма-душа)-поклоніння духам (природи, предків). У культі дерев, землі, каміння, деяких тварин відбито риси фетишизму((поклоніння предметам неживої природи - фетишам, які нібито наділені чудодійною силою).

6.Пізні національні релігії, їх характерні особливості.

Національні релігії - релігійні вірування та культові дії, притаманні конкретному народові.

До пізніх національних релігій належать багато релігій на­шого часу - індуїзм- (найбільш поширена релігія в сучасній Індії), кон­фуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм(яп. «шлях богів»)-традиційна національна релігія японців, іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.

Історичним грунтом виникнення пізніх націо­нальних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі за­собів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої час­тини суспільства.

Які ж риси пізніх національних релігій є основ­ними?

Перша риса-великі масштаби впливу. В даному разі релігія відіграє роль засобу утиску всіх пригні­чених соціальних шарів тієї чи іншої національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправ­ленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства.

Друга риса - довга живучість. Багато пізніх на­ціональних релігій, як зазначалося, існують і до цього часу.

Третя риса- єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але є серед них і монотеїстичні . До монотеїстичних належать іудаїзм і сикхізм.

Четверта риса- спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.

П'ята риса -розвиненість вчення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного зна­чення.

Отже, пізні національні релігії є певною систе­мою, що поширювалася у межах існуючих на той час держав і етнічних територій, їхня історія тісно по­в'язана з історією відповідних народів і держав. Час­тина з них передавала дещо з свого арсеналу наступ­ним релігіям, деякі існують і тепер, певною мірою трансформувавшись і пристосувавшись до сучасних реалій життя.