5.Натурфілософські ідеї епохи Відродження

Відродження (фр. Ренесанс) охоплює період 14-16ст. Орієнтація на природно-тілесне бачення світу, увага до людського тіла, інтерес до гуманітарного знання, естетичне розуміння дійснос­ті виявилися співзвучними з античними цінностями, через це епоха й дістала назву Відродження (мається на увазі: відродження антич­ної гармонії).

В епоху Відродження філософія знову звертається до вивчення природи. Але в розумінні природи, в цей період, філософія має свою особливість. Ця особливість полягає у тому, що природа тлумачиться пантеїстично. В перекладі з грецької мови "пантеїзм"( філософська доктрина, яка стверджує, що всесвіт є ідентичним з Богом). Бог зливається з природою, неначебто розчиняється в ній, внаслідок чого сама природа обожнюється. Християнський бог немов би приземлюється, він перестає бути чимось позаприродним, трансцендентним. Характерними є погляди з цього приводу відомого німецького натурфілософа Парацельса , який розглядав природу як живе ціле, що пронизане магічними силами. Якщо в людині всіма діями тіла "керує" душа, то в кожній частці природи знаходиться живе начало - архей.

Перша спроба натуралістичного осмислення світу належить Миколі Кузанському. Він був одним із найбільш освічених людей даного часу; відомий як математик, як перший творець географічної карти Європи. Але особливо значними були його ідеї в галузі філософії.

Філософія Миколи Кузанського - прихована форма пантеїзму «Абсолютним буттям не може бути ніщо інше, крім абсолютного максимуму». Таким «абсолютним максимумом», одним однісіньким, нескінченним і всеосяжним є Бог.

На підставі пантеїзму Кузанський розглядає Бога як цілісність нескінченного і динамічного світу. Основною функцією Бога в онтологічній сфері є проблема єдності, цілісності світу. У Кузанського ця проблема виступає як проблема потенційно нескінченного і водночас єдиного, цілісного світу. Пантеїстичний Бог, який є всюди і ніде, розкривається як цілісність світу, універсуму, яка неперервно проявляється, але постійно зникає. Онтологічна функція Бога з позицій містичного пантеїзму полягає у вираженні єдності нескінченної різноманітності скінченних речей, які є тьмяним відблиском Абсолютного

Ідеї М. Кузанського поглибив Джордано Бруно. Вихідна теза його філософії - єдність і нескінченність світу, його нестворюваність і незнищуваність. На цьому базуються космологічні уявлення, в яких Дж. Бруно відкрито пориває з теоцентричною концепцією побудови світу. На його думку, Земля рухається навколо своєї осі та навколо Сонця і в той же час є піщинкою в безмежному просторі. Земля може бути центром Космосу, тому що у Всесвіті взагалі немає ні центру, ні межі.

Д.Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, "розсередивши" Бога в усій природі. Позиція Дж. Бруно є типовим пантеїзмом, але на відміну від пантеїзму Кузанського його пантеїзм є натурфілософським, оскільки у Бруно Бог розчиняється у природі (а не навпаки, як це було у Кузанця). Природа, згідно з Бруно, є Бог. Така точка зору принципово суперечила традиційним релігійним канонам про те, що Бог є особа і творець світу. Тому-то церква вважала вчення Бруно єретичним, а сам він заплатив за свої переконання життям.