2.Середньовічна схоластика. Полеміка реалізму і номіналізму

Схоластика (що з грец. Озн. - школа) - це система середньовічної філософсько - теологічної думки, яка зародилась в монастирських школах. Основна ідея схоластики – раціоналізація(раціональне) обґрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога. Вважалося що істина вже дана в Біблії, її тільки необхідно вивести звідти. Природа перестає бути найважливішим об‘єктом людського пізнання. Основна увага зосереджується на пізнанні Бога в людській душі. Схоластика в основному опирається на формальну логіку Аристотеля.

Найвидатнішим представником схоластики, безсумнівно, є Фома Аквінський який виступив як систематизатор те­оретичної думки не тільки свого часу, але й західноєвропейського середньовіччя в цілому.

Однією з найбільш заслуг Томи Аквінського є те,що він найвиразніше з-поміж інших релігійних філософів свого часу розділив сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об’єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера дійсності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є “істини розуму”, предметом теології - “істини Одкровення”. За мислителем християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога.

Найважливіші проблеми середньовічних схоластів:

1.Проблема універсалів - співвідношення одиничного і загаль­ного, окремих речей і загальних понять про ці речі.

2 Проблема доведення буття Божого.

2.2)Однією із центральних проблем схоластичної філософії є полеміка,дискусія про універсали (загальні поняття). У відповідності з тим, як тлумачилося питання про існування універсалій, середньовічна філософія репрезентована(тобто представлена) двома основними напрямами - номіналізмом, і реалізмом.

Номіналізм - напрям, який вважав, що реально існують лише поодинокі ,окреміі реальні предмети, речі(стіл,кінь,дерево), а загальні поняття є тільки назви або імена,породжені людським мисленням. Найвидатнішими представниками є Дунс Скот, У.Оккам.

Реалізм – це вчення, згідно з яким об’єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій тобто поняттям притаманна первинна реальність, і вони поширюють свої властивості на речі, які позначають.

Реалізм (Ансельм Кентерберійський, Фома Аквінський та ін.) продовжує лінію Платона.

За твердженням реалістів, загальні поняття (універсалії) існують реально, утворюючи самостійний та безтілесний світ сутностей, котрий існує до конкретної речі, поза нею та являється її причиною. Раніше існує, наприклад, ідея людини як загального поняття, а потім - її породження - одиничні люди. Зовні диспут між номіналістами і реалістами виглядав як богословська форма суперечки щодо характеру реальності “Святої Трійці”, а у філософському розумінні це була проблема реальності категорій загального і одиничного. Реалісти захищали, по суті, традиційну об’єктивно-ідеалістичну тезу про незалежне від матеріально-чуттєвого світу існування ідеального, надаючи тим самим єдино справжньої реальності загальним поняттям, універсаліям. Це приводило реалістів до визнання єдності Божественної Трійці як істотної реальності.

Номіналізм (П’єр Абеляр, Дунс Скотт, Уільям Оккам та ін.) відроджує аристотелівську орієнтацію на світ одиничних об’єктів, справжніми є лише ті речі, які чуттєво сприймаються, а універсалії не мають реального існування; вони лише загальні поняття, імена речей, їхні назви. Номіналізм, який відкидав реальне існування загального, мав тенденцію заперечувати реальність Божественної єдності, а тому був небезпечним для основної догми християнської церкви.