3.Антропоцентризм та гуманізм філософського мислення епохи Відродження

Відродження (фр. Ренесанс) охоплює період 14-16ст. Орієнтація на природно-тілесне бачення світу, увага до людського тіла, інтерес до гуманітарного знання, естетичне розуміння дійснос­ті виявилися співзвучними з античними цінностями, через це епоха й дістала назву Відродження (мається на увазі: відродження антич­ної гармонії).

Головною рисою, яка відрізняла філософію Відродження, був антропоцентризм. Центром філофських досліджень стала людина, не тільки як результат Божого творіння, а й космічного буття. Людину аналізували не на грунті її взаємодії з Богом, а з погляду проблем її земного існування. Філософи визнавали безмежність Всесвіту, природи, де людина виявляє свою активність із відповідальністю за результати своєї діяльності та вчинків.

Людина, а не Бог стала в епоху Відродження в центр філософських досліджень. Репрезентували,тобто представили цей період такі мислителі, як Леонардо да Вінчі, Еразм Роттердамський, Нікколо Макіавеллі, Томас Мор, Мішель де Монтень та ін. Головними питаннями у філософському осмисленні світу стали визначення місця людини у світі, її свободи, мети життя.

Антропоцентричний світогляд сприяв розвитку гуманізму, послідов­ники якого визнавали за людиною як особистістю найвищу цінність, її право на свободу, всебічний розвиток творчих здібностей і щастя не в загробному світі, а вже у земному житті.

Гуманісти цього періоду становили дуже нечисленну творчу еліту, до якої входили представники різних соціальних груп. Вони звеличу­вали людину як творця світу культури, визнаючи, що творча діяльність наближає її до Бога. Гуманісти гостро критикували схоластичну філосо­фію, наполягали на необхідності виходу за межі «схоластичної науки», прагнули не до формального, а до життєвого, гуманістичного знання.

4.Соціально-філософська теорія н.Макіавеллі.

Н. Макіавеллі- італійський мислитель,філософ, пол.діяч,який у центр свого світобачення поставив людину, яка у своїй діяльності керується власними інтересами. Матеріальний інтерес -головний інтерес суспільного буття людини. Людина, писав Макіавеллі , скоріше забуде смерть батька, ніж вилучення майна. За Ніколо Макіавеллі, матеріальний інтерес (ширше – приватна власність) є рушійною силою суспільного розвитку.

Суспільно-громадське життя, стверджував Н. Макіавеллі, визначає «фортуна» - тобто об'єктивна закономірність. Людина (як розумна істота) може пізнавати її, використовувати (закон) з метою осягнення «блага». Історія рухається «від несвободи до свободи», до більш глибокого блага людей. Водночас розвиток історії, на думку Н. Макіавеллі, йде суперечливо. Адже його «дійові особи» — люди - переслідують не тільки загально-історичні, а й власні цілі. Для впорядкування різно-спрямованих прагнень потрібна сильна держава, а для керівництва - досвідчений і твердий у своїх рішеннях політик.

У своїй праці «Державець» мислитель розглянув шляхи реалізації утопічного суспільно­го ідеалу. Макіавеллі вважав, що для цього треба виокремити особли­ву сферу людської діяльності - політику. Політику, на його думку, визначає не Бог і не мораль, а закони життя та психологія людини (інтерес, прагнення до збагачення тощо). Це саме Макіавеллі запро­понував політикам принцип «мета виправдовує засоби». Мислитель вважав, що правитель повинен, коли обставини не дають йому іншого вибору, вживати аморальних засобів, і при цьому намагався довести, що його поведінка - бездоганна і добродійна. Необхідно здаватися добрим, але не боятися бути поганим.