1. Середньовічна парадигма західноєвропейської філософії. Християнська апологетика і патристика

Феодальний спосіб життя, який був панівним в Європейському Середньовіччі, на відміну від античності формував бачення реальності “за образом і подобою”, в цьому плані людина постає “духовною людиною”, тобто такою, що усвідомлює себе насамперед “одухотвореною”(такою, що має духу), а не просто тілесною (чи природною) істотою.Тому ключ до розв‘язання всіх, у тому числі і суто “земних” проблем середньовічна людина шукала у сфері духу.

На цьому “ґрунті” і починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовне ідеальне тлумачення реальності.

Основний принцип середньовічної філософії - принцип теоцентризму, відповідно до якого центром і основою світу є Бог. На відміну від античних уявлень, Бог єдиний, він перебуває над світом і відкривається віруючому в акті містичного осяяння, а не раціонального пізнання.

Більшість середньовічних мислителів визнавали принцип гармонії розуму та віри, співіснування та взаємодоповнення тих істин, які можна осягнути розумом, і тих істин, у які можна тільки увірувати. Наприклад, учення про єдиного Бога у християнстві - це істина розуму, оскіль­ки її теоретично можна сприйняти розумом, а істина про триєдність християнського Бога як Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа є істиною віри, бо раціонально пояснити їх неможливо.

1.2)Середньовічна філософія почалася з так званої апологетики (І—III ст.).аполог.поход.від грец.апологія-захист).Апологети захищали християнські ідеї від язичницьких та іудейських критик. Апологетика звернута не до християн,вона намагається зруйнувати критичні напади на християнство.

Найбільш відомі апологети: Тит Флавій Климент Александрійський, ,Оріґен, Тертулліан.

Климент Александрійський. Однією із засадничих ідей філософії даного мислителя є думка про гармонію віри і розуму.Віра-це перший етап для досягнення людиною досконалості.Розум ж використовуючи алегоричний метод тлумачення Святого Письма,здатен прояснити зміст віри. Відповідно,покликання філософії полягає у тому,щоб здійснювати перехід від віри до істинного знання.

Значний внесок до апологетики зробив Оріген. Мислитель висунув концепцію згідно якою, Біблія має 3 сенси: тілесний,що висловлено в буквальному розумінні з її текстів; душевний,який полягає в моральних висновках з її тексту та духовний,філософсько-містичний як вищий етап розуміння Одкровення.

Оріген вніс у богослов’я потужний заряд оптимізму, твердячи що пекельні муки тимчасові, бо буде цілковите злиття всіх душ із Богом.

Тертулліан. Головна теза вчення мислителя: утвердження безумовного примату віри над знанням. "Апологетика" Тертулліана присвячена захисту християнства від звинувачень у нелояльності щодо державної влади, аморальності, зневаги до інших богів тощо. Мислитель твердить, що християни - гідні громадяни римського суспільства й імператор може цілком покластися на них.

Затверджується період становлення і утвердження середньовічно - християнської філософії так званою “патристикою” (від лат. “патер” - отець). Патристика- це супність богословських і філосфських учень отців церкви.До отців церкви найчастіше відносять найдвніших богословів,провідних діячів християнства,які зробили вагомий внесок у розвиток його віровчення. Багато з отців Церкви були канонізовані(тобто визнані святими).

У розвитку патристики здебільшого виділяють два етапи: рання патристика,яку ще часто називають апологетикою та зріла паристика.

Найбільш авторитетними представниками зрілої патристики східної християнської традиції є:Каподокійський гурток(Василій Великий,Григорій Богослов(Назіанзин) та Григорій Ніський.

Лідером каподокійського гуртка був Василій Великий.Одним із найбільших внесків Василія Великого у християнську науку було обгрунтування домату про Святу Трійцю.Бог єдиний не числом,а сутністю.У Бога є єдина сутність у трьох іпостасях,що реально відмінні між собою.Н-д,є загальне поняття людина(сутність) і одиниче(іпостась),нд конкретні люди-Павло,Василь.Тому Василій Великий закликає поєднувати загальне й одиничне:вірую в Бога-Отця,Бога і сина Бога-Духа Святого.

Гриорій Назіанзин(Богослов). В питанні богопізнання мислитель притримувався тієї ж позиції,що й інші каподокійці:божественна сутність абсолютно недоступна для людського розуму. Все,що ми знаємо про Бога,доступно тільки тому,що Бог сам прявляє себе нам,а не завдяки нашим пізнавальним зусиллям.На відміно від Василія Великого,який писавши про Святий дух, жодного разу не назвав його Богом,Григорій Богослов навпаки відверто і наполегливо доводить існування Святого Духа,як третьої особи Святої Трійці.Дух Святий є Богом,третьою особою Святої Трійці.

Григорій Ніський. Про існування Бога,на думку мислителя,передусім свідчить розумний устрій світу,який змушує нас визнати існування його Творця. Бог є єдиним,адже він є досконалим,а якби його властивості були поділені на багатьох богів,то про досконалість вже не можна було б вести мову.

Григорій Ніський відкидає можливість існування душі без тіла-вони творяться Богом одночасно.Світ ділиться на 2 частини-світ видимий і невидимий. Людина душею належить до невидимого,а тілом-до видимого.

Найвідоміший серед “отців” західної церкви був Августин Аврелій(Блаженний), який систематизував християнський світогляд, спираючись на принципи платонізму.

Бог як вихідний і кінцевий пункт людських суджень і дій становить основу вчення Августина. Філософ систематизував християнське віровчення, подаючи його як цілісне і єдино правильне, виступаючи за обов‘язкову єдність віри і церковної організації, богослов проголошує прагнення до щастя основним змістом людського життя. Однак щастя на його думку – це пізнання людиною Бога і любов до нього. Августин наголошує, що християнський Бог створив світ і людину. Він всемогутній і безконечний. Пізнати Його – означає стати щасливим.