4. Рушійні сили розвитку психіки

Діалектичний взаємозв'язок зовнішніх І внутрішніх умов психічного розвитку. В поясненні онтогенезу психіки важливе ана- . чення має правильне розуміння співвідношення його зовнішніх і внутрішніх умов. Ідеалістичні концепції розглядають цей процес як вияв внутрішніх сил, духовного «начала», закладеного у при-

44

роді людини, по суті незалежний від зовнішніх умов. МеханістиЧ' ні концепції, навпаки, ставлять його у цілковиту залежність від зовнішніх умов. У них розвиток психіки виступає як пасивний-, інертний процес, викликаний зовнішніми, чужими для нього силами.

При всій відмінності ідеалістичних і механістичних поглядів на розвиток взагалі і психічний зокрема у них є і спільне. Воно полягає у тому, що самий процес розвитку їх представники розуміють метафізично. Вони вважають, що у ньому нічого нового не виникає, а відбувається тільки виявлення, збільшення або зменшення того, що одвічно закладене (богом чи еволюцією) у природі людини. Зникає самий процес становлення нових якостей.

Цим поглядам протистоїть діалектико-матеріалістична теорія розвитку, яка розглядає «розвиток як єдність протилежностей (роздвоєння єдинрго на взаємовиключаючі протилежності і взаємовідношення між ними») ¹. Вона звертає увагу саме на пізнання джерела саморуху, тоді як у метафізичних концепціях «лишається в тіні саморух, його рухова сила, його джерело, його мотив...». Вона потрібна для розуміння розвитку всіх явищ природи, суспільства і людського духу..«Умова пізнання всіх процесів світу в їх чоаморусі», в їх спонтанейному розвитку, в їх живому житті, є пізнання їх, як єдності протилежностей»². Єдність їх тимчасова, відносна, а боротьба абсолютна.

Діалектико-матеріалістична теорія розвитку дає нам вихідні основи для наукового розуміння процесу становлення людської особистості як «саморуху», що визначається єдністю його зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови —це умови природного й суспільного середовища, потрібні для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, освіти і праці, для реалізації можливостей його розвитку. Зовнішні умови завжди діють на цей процес через внутрішні умови, що є у самому індивіді, у суб'єкті (С. М. Ру-бінштейн). Від природи індивіда, його потреб та інших суб'єктивних властивостей залежить, що саме із зовнішнього, об'єктивного середовища є для нього значущим, впливає на нього і стає фактором його активності.

Зовнішні і внутрішні умови розвитку є протилежностями, але вони не тільки взаємозв'язані, а й переходять одна в одну. Зовнішнє, об'єктивне, засвонЛочись індивідом, стає внутрішнім, суб'єктивним його надбанням, що визначає нові його відношення до зовнішнього світу. Відбувається «.інтеріоризація» дій (практичних, розумових, мовних), формується здатність оперувати об'єктами в "образах, думках, перетворювати їх мислено і водночас виявляти ці процеси назовні («екстеріоризувати» їх). Зовнішнє стає при цьому внутрішнім, зазнаючи ряду змін, перетворень. Складним є і процес об'єктивації внутрішнього.

'Ленін В. І. Повне зІбр. тв. Т. 29, С. 299. ³ Там же.

45

Сиіввіднашення зовнішнього і внутрішнього змінюється у ході розвилку індавіда» воно набуває своїх особливостей на різних етанах, цього- процесу. Внутрішні умови не залишаються одними і тиші самими на всіх йото ступенях, вона невпинне, збагачуються через діяльність індивіда. Завдяки цьому стають можливими нові відношення його до зовнішнього світу, пов'язані з новими цілями, потребами-,, інтересами. Те, до чого- він був байдужим,, набуває для нього значущості й привабливості.

Внутрішні суперечності — рушійні сила розвитку. Діалектичний, взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього має місце у всіх формах онтогенезу людини. В и фізіологічному розвитку він виявляється, наприклад, у процесах асиміляції і дисиміляції, збудження й гальмування, в порушеннях І відновленнях рівноваги між організмом, і середовищем. Схан рівноваги тимчасовий, а процес урівноважування постійний. У психічному розвитку ця діалектика набуває свого змісту і форм. Внутрішні суперечності, що виникають в її. житті, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання. Одні суперечності долаються, натомість виникають нові, що ведуть до нових дій. Вони виступають як внутрішнє спонукання, до вдосконалення діяльності особистості. Людина розвивається ян система, що сама себе вдосконалює (І. П. Павлов).

Однією а основних суперечностей, що закономірно виявляється на всіх вікових ступенях, є розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості, яка .розвивається, і досягненим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Мотиваційна сторона розвитку особистості випереджає операційну й змістову її сторону. Так, дітям-дошкільникам властиве розходження між прагненням брати активну участь у навколишньому суспільному житті (працювати, як дорослі, водити машини, літаки тощо) і дійсним розвитком їх фізичних і психічних сил. Ця внутрішня суперечність знаходить своє розв'язання в сюжетній грі, за допомогою якої діти активно включаються в життя дорослих, засвоюють їх досвід, завдяки чому розвивається і сама ігрова діяльність.

У навчальній діяльності школярів постійно виникають розходження між новими пізнавальними цілями, завданнями, і наявними в них способами, дій? між новими ситуаціями і попереднім досвідом учнів, між. узагальненнями, які вже склалися в них» і новими фактами. Ці суперечності розв'язуються шляхом вироблення нових способів дій» формування досконаліших операцій, узагальнених прийомів розумової діяльності. Навчання систематично викликає такі внутрішні суперечності^ спонукаючи учнів до їх усвідомлення. Г до активної діяльності, спрямованої на їх усунення. Подолання кожної суперечності — це розв'язування нової для учнів навчальної задачі, це — крок уперед по шляху розвитку їх пізнавальної діяльності. Такі суперечності виникають і в трудовій діяльності школярів, яка вимагає поєднання пізнапня і праці, проектування її майбутнього продукту і реалізації проекту.

46-

Діалектичні суперечності виникають також ніж досягненим рівнем розвитку індті&а і способом його життя, місцем, яке він посідає в системі суспільних відносин. Спосіб життя індивіда перестає його задовольняти, він відстає від його можливостей. Підростаюча особистість його переростає. У неї виникає прагнення розширити свої взаємини з навколишнім суспільним середовищем, включитися в нові види суспільно значущої діяльності в школі, трудовому колективі тощо. Реалізація нього прагнення дає нові імпульси до дальшого розвитку.

Перспективні життєві цілі, плани, що виникають у підростаючої особистості, породжують розходження між очікуваним, бажаним, майбутнім і теперішнім, між тим, до чого прагне особистість, що має стати джерелом майбутніх радощів (А. €. Макаренко), і тим, що в неї є. Бони спонукають її до дій,- завдяки яким відбувається наближення того, що було і є, до того, що має бути. Отже, у житті особистості, в її діяльності діалектично поєднуються її минуле, теперішню ї майбутнє.

Діалектичний характер розвитку особистості виявляється ї в становленні окремих сторін її психічного життя. Діалектичними є переходи від перцептивного до мислительпого пізнапня дитиною предметів ! явищ об'єктивної дійсності, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення і мовлення, від аналітичного виділення різних ознак об'єктів до синтетичного їх відображення. Умноження результатів аналізу, можливості якого безмежні, вступає у суперечність з можливостями мозку утримати їх величезну кількість. Ця суперечність переборюється виробленням різних способів синтезування виділюваних ознак, об'єднання їх у групи, означувані словами, термінами {І. М. Сєченов).

Внутрішні суперечності мають місце у становленні ноомх потреб та Штих мотивів діяльності особистості. Становлення їх не обходиться без боротьби старого і нового, без вироблення здатності підпорядковувати ближчі, безпосередні мотиви більш віддаленим, опосередкованим мотивам діяльності. Уже в дошкільників виникають такі ситуації, коли їм доводиться віддавати перевагу мотивам суспільного порядку (наприклад, усвідомленню необхідності зробити щось корисне для мами, дитячого колективу тогцо^ перед безпосередніми мотивами (наприклад, прагненням піти погуляти) .

Розвиток емоцій також характеризується своїми специфічними суперечностями. Як відомо, емоції мають «полярні* якості, тцо переживаються як протилежності (задоволення — незадоволення, радість — сум, упевненість — сумнів тощо). Єдність ї боротьба цих протилежностей є важливою умовою в розвитку емоцій, в перехо- -дах від ситуаційних емоційних станів до стійких почуттів, що в властивостями особистості. У цьому процесі одні емоції усвідомлюються, зміцнюються й перетворюються в стійкі почуття через протилежні їм переживання (наприклад, почуття упевненості в істинності своїх думок — через сумнів, що спонукає до їх перевірки,

«?

почуття сміливості — через страх та його переборення, почуття власної гідності — через переживання сорому за деякі акти своєї поведінки тощо).

Діалектика властива розвитку довільної регуляції поведінки підростаючої особистості, формуванню її самостійності, моральної волі. Прагнення до самостійності, що виявляється вже в маляти, поєднується з чутливістю до вимог дорослих, з потребою в спілкуванні з ними, але воно нерідко набуває й загостреного заперечення їх вимог, протидіяння їм (явища упертості, неслухняності, негативізму у трьохліток). Прагнення підлітків до самостійності, що виявляється і в їх протестах проти надмірної регламентації батьками їх поведінки, забігає вперед від розвитку їх самоконтролю, саморегуляції своєї поведінки. При правильному виховному керівництві переборення цієї суперечності веде до розвитку самостійності, свободи волі, яка полягав в усвідомленні об'єктивної необхідності, здатності підпорядковувати їй свої дії, переборювати внутрішні перешкоди. Моральна воля підростаючої особистості гартується її власними перемогами в боротьбі не тільки із зовнішніми, а й з внутрішніми труднощами.

В онтогенезі особистості внутрішні суперечності набувають на кожному його етапі свого змісту, форми виявлення І способів подо~ липня, тобто вони розвиваються з розвитком її життєвих, взаємовідносин з навколишнім середовищем. На перших порах вони не усвідомлюються суб'єктом, а на дальших етапах часто стають об'єктом його самосвідомості, переживаються ним як незадоволення собою, як свідоме активне прагнення до самовдосконалення.

Навчання, виховання І рушійні сили розвитку. Навчання й виховання сприяють не тільки переборенню внутрішніх суперечностей, що виникають у житті особистості, у відповідному вимогам суспільства напрямі, а й їх виникненню. Вони ставлять нові.цілі, завдання й вимоги перед вихованцями і тим спричиняється до їх виникнення, допомагають кожному вихованцеві знаходити адекватні їм способи переборення суперечностей. Якщо суперечності не переборюються, виникають затримки в розвитку, які іноді набувають «кризисного» характеру.

На наявність «кришених» явищ часто вказується в зарубіжній психологічній літературі, при чому ці явища розглядаються як неминучі, зокрема на переходах від раннього до дошкільного дитинства, а далі до шкільного, підліткового віку. Насправді, як свідчать факти, вони бувають не у всіх дітей і їх треба розглядати як індивідуальні особливості розвитку, зумовлювані способами виховного керівництва цим процесом з боку дорослих і індивідуальними особливостями нервової системи дитини. Ці явища виникають там, де дорослі не помічають нових тенденцій у житті дитини, її невдоволення своїм способом життя, який вона вже переросла, і тим самим затримують її рух уперед, внаслідок чого Й виникають різні симптоми «кризи», зокрема прояви негативізму, протидіяння вимогам дорослих, конфлікти.

48

Якщо непереборювані внутрішні суперечності дуже загострют ються, то вони призводять у деяких дітей і підлітків до хворобливого порушення нервово-психічної діяльності (неврозів або психо-неврозів). Джерелом їх стають і гострі афективні конфлікти підростаючої особистості з навколишніми людьми, і неподолані внутрішні суперечності-, які тягнуть за собою певну її дезорганізацію, позбавляють її можливості знаходити раціональні виходи з важких ситуацій, що складаються в її взаєминах з навколишніми дітьми та дорослими. Фізіологічною основою таких явищ є перенапруження процесів збудження й гальмування, яке проявляється у зривах нормального перебігу вищої нервової діяльності. Вони частіше трапляються у дітей з ослабленою нервовою системою (В. М. Мя-сищев).

У зарубіжній дитячій психології в спроби вбачити рушійну силу онтогенезу психіки в урівноважуванні взаємовідносин інди віда з навколишнім середовищем. Ж. Піаже у своїй теорії інтелек туального розвитку дитини розглядає урівноваження, що виявля ється в активному виробленні нею нових способів дій, операцій, як рушійну силу цього процесу. Справді, порушення і відновлення рівноваги мають місце в психічному житті дитини, як і дорослої людини, вони виявляються зокрема в емоційних переживаннях, у поведінці,; але важко погодитися з тим, що саме вони є джерелом психічного розвитку особистості. ч

Про^ внутрішні суперечності як основу розвитку мотиваційної сфери особистості говорять фрейдисти. Вони розуміють їх як боротьбу в житті люпини біологічного і соціального, інстинктивних несвідомих- тенденцій і соціально зумовлених обмежень, як конфлікти в житті дитини між інфантильними сексуальними потягами і заборонами соціального середовища. Певне, такі суперечності можуть виникати і виникають у деяких підлітків в умовах їх прискореного статевого дозрівання. Але вони не є головними в психічному розвитку їх особистості. Ті суперечності, про які йшлося вище, стосуються соціально обумовлених тенденцій розвитку дитини.

Трапляються і розходження між свідомими й несвідомими тенденціями. Але самі несвідомі тенденції здебільшого є результатом попередньої свідомої діяльності людини. До них належать установки. Як доведено експериментальними дослідженнями (Д. М. Уз-надзе та ін.), вони складаються в ході свідомої діяльності (наприклад, розв'язування учнями учбових задач певних типів, категорій) і діють далі, не усвідомлюючись особистістю; Переносячись на інші за змістом види діяльності, вони її утруднюють. Для успіху роботи учням доводиться переборювати такі установки.