Стаття 186. Обслуговування матері на підприємствах, в організаціях

На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни жінок.

Стаття 186-1. Гарантії особам, які виховують малолітніх дітей без матері

Гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою - восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників).

Стаття 232. Трудові спори, що підлягають безпосередньому розглядові у районних (міських) судах

Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:

3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3-х років або дитину-інваліда, а одиноких матерів - при наявності дитини віком до 14 років;

Стаття 255. Види забезпечення по соціальному страхуванню

Працівники, а у відповідних випадках і члени їх сімей забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

1) допомогою по тимчасовій непрацездатності, а жінки, крім того, допомогою по вагітності, родах і догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років;

2) допомогою з нагоди народження дитини;

Стаття 257. Забезпечення допомогою по вагітності і родах

Допомога по вагітності і родах виплачується протягом усієї відпустки по вагітності і родах в розмірі повного заробітку.

Щодо роз'яснення терміну "одинока мати"

N 247/13/116-06, 06.07.2006, Лист, Міністерство праці та соціальної політики України

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток" від 22.10.2004 р. N 2128-IV частину першу ст. 182-1 КЗпП України та частину першу ст. 19 Закону України "Про відпустки" доповнено словами "одинокій матері". Цей Закон набрав чинності з 18 листопада 2004 року.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП). Поняття "одинокої матері" визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.92 р. N 9. Згідно з п. 9 цієї постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує й утримує дитину сама.

За цим визначенням для визнання "іншої жінки" одинокою необхідно дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.

Після введення в дію Закону України "Про відпустки" таке поняття одинокої матері не повинно застосовуватися, оскільки п. 5 частини 12 ст. 10 цього Закону визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька. Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої.

Відповідно до зазначеного, до категорії одинокої матері відносяться: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Зазначене визначення терміна "одинока мати" застосовується тільки для надання пільг і гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо відпусток.

Якщо ви стали жертвами насильства ... До кого звертатися.

Повідомлення про факт насильства в письмовій або усній формі (протокол) може бути подане в районний відділ міліції чи до прокурора. Після цього всі слідчі дії (утримання, огляд місця злочину, вилучення одягу, слідів злочину і освідчення) проводяться співробітниками міліції.

Заява подається на ім'я начальника відділу міліції або прокурора району. Якщо з моменту злочину пройшов значний час, або за певними причинами у районному відділі міліції в прийомі заяви було відмовлено, заява подається в прокуратуру особисто, або поштою. Заява пишеться у довільній формі, у 2-х примірниках. На одному примірнику ставиться відмітка про прийом з датою і номером по книзі обліку.

Заяву можуть не прийняти, якщо:

- злочин здійснений на території іншого відділення міліції;

- заява подається неповнолітнім або недієздатною особою у відсутності батьків, родичів або осіб, що їх заміняють.

Незаконними можна кваліфікувати дії співробітників міліції, котрі умовляють потерпілу відмовитись від заяви (причина — великий відрізок часу, що минув з часу злочину, відсутність тілесних ушкоджень та ін.).

Потерпіла повинна скласти заяву письмову або усну. Подається заява до відділу міліції, або в прокуратуру, по місцю вчиненого злочину. При усній заяві повинен бути складений протокол, підписаний потерпілою. За заявою може бути прийняте рішення про порушення кримінальної справи, або про відмову кримінального наслідку. Однак, треба пам'ятати, що після її порушення, кримінальна справа не може бути зупинена за мотивами примирення потерпілої і звинуваченого. Крім того, звертаючись з заявою, потерпіла повинна пам'ятати, що вона відповідальна за правдивість своїх свідчень.

Звернення до правоохоронних органів — право потерпілої. Іноді жінки не приймають такого рішення. Пам'ятайте — безкарність веде до нових злочинів. Розкриття зґвалтувань безпосередньо залежить від потерпілої. Треба якомога швидше звернутися до правоохоронних органів. До огляду лікаря не можна змивати сліди злочину, не можна митися, прати, чистити одяг.

Сліди злочину — це:

тілесні ушкодження (гематоми, порізи, подряпини, пошкодження органів);

біологічні виділення злочинця (кров, сперма, волосся) на одязі;

пошкодження самого одягу (розриви, порізи, потертості, сліди грунту). Ці сліди є доказами, коли вони зафіксовані.

Жінка — потерпіла, яка подала заяву в правоохоронні органи, має бути визнана потерпілою. Потерпіла може також подати позов про відшкодування майнових і моральних втрат. Позов складається з коштів на лікування і реабілітацію, компенсацію за одяг. Необхідно зберегти документи, що підтверджують збитки.

Досить часто трапляється, що під час слідства кримінальних справ цієї категорії, потерпілі відчувають психологічний та фізичний тиск з боку звинувачуваних або їх родичів чи знайомих. У такому випадку необхідно звернутись до дільничного пункту міліції з заявою, де викласти факти тиску і домагатися захисту. Захист може виражатися в охороні, зміні місця перебування, зміні прізвища.

В разі відмови в порушенні кримінальної справи (скажімо, якщо чоловіком вам заподіяні легкі тілесні ушкодження) ви маєте право: звернутись до суду для порушення справи в порядку приватного звинувачення (кримінальну справу порушує суддя і вирішує справу по суті) або звернутись з оскарженням цього рішення до прокурора чи в суд.

Іноді жертва зґвалтування сама не хоче повідомляти про інцидент, бо відчуває, що ні міліція, ні суд не будуть на її боці. Це стосується тих ситуацій, які розцінюються, як компрометуючі.

Кожен акт насильства, окрім фізичної та майнової шкоди, має моральну, котра може бути більш значною, ніж перші дві. Для людини, котра пережила такий стрес, буває важко без правової допомоги відстояти свої права.

Семінарське заняття «Соціальний захист жінок»

Питання для самостійного опрацювання

1. Особливості регулювання зайнятості жінок у трудовому законодавстві. Прийняття на роботу та звільнення: умови, нормативна база.

2. Напрями соціального захисту жінок (правові гарантії, форми реалізації, законодавство).

3. Правові норми охорони здоров’я материнства.

4. Основні пільги для жінок в українському законодавстві.

5. Стан дотримання рівних прав жінок в Україні.

6. Право на материнство. Форми і методи соціальної роботи з юними та одинокими матерями.

7. Законодавчі норми щодо жінок, які не вважаються дискримінацією за ознакою статі (причини та мета).

8. Права жінок у шлюбі. Особисті немайнові обов’язки у сім’ї.

9. Жінка і кримінальні відповідальність: відповідальність за злочини проти жінки, особливість відбування жінкою покарання.

10. Відпустки жінок: особливості та умови надання.

(5 варіантів по 2 питання: 1 – 1 і 6, 2 – 2 і 7, 3 – 3 і 8, 4 – 4 і 9, 5 – 5 і 10.

Опорні поняття:

Гендер, гендерна рівність, материнство, охорона материнства.

Література:

Закон України «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації».

Указ Президента України від 26.07.2005 №1135/2995 «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Указ Президента України від 25.04.2001 № 283/2001 «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні»

Постанова Верховної Ради України від 26.06.2004 № 1904-ІV «Про рекомендації парламентських слухань «Становище жінок в Україні: реалії та перспективи»

Вступ до соціальної роботи\ За ред.Т.Семигіної, І.Міговича. – К.:Академвидав, 2005.

Соціальна робота\ за ред. А.Капської. – К.: Центр навч.літ., 2004.

Соціальна педагогіка: теорія і технології: Підручник/ За ред.І.Д.Звєрєвої. – К.: Центр навч.літ., 2006. – 316с.