Політика підприємства щодо охорони праці

Політика підприємства в галузі охорони праці повинна спрямову­ватися на послідовне зниження рівня шкідливих та небезпечних виробничих факторів з урахуванням масштабу ризиків виникнення нещасних випадків і професійних захворювань. Це може бути досягнено поступовим підвищенням рівня безпеки вироб­ництва.

Основним завданням впровадження СУОП є проведення коригу­ю­чих заходів для зменшення рівня професійного ризику на виробництві. Не витрачаючи коштів, ми можемо підвищити рівень безпеки за рахунок виконання організаційних заходів та підвищення виконавчої дисципліни.

На прикладі умовного підприємства (див. пп. 11. и 12), корис­ту­ючись нормами оцінки ступеня професійного ризику вироб­ництва (п. 12) визначимо сумарні фактичні бали, які отримуємо після виконання таких заходів:

1. Доопрацювання посадових інструкцій для керівників та спеціа­лістів усіх рівнів.

Відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників вони повинні містити повний перелік завдань та обов’яз­ків, повноважень, відповідальності, в тому числі з охорони праці та безпечного ведення робіт і складатись з розділів: «Загальні положення», «Завдання та обов’язки», «Права», «Відповідальність», «Повинен знати», «Кваліфікаційні вимоги» та «Взаємо­відносини (зв’язки) за посадою».

Для прикладу опрацьовуємо примірну посадову інструкцію для головного інженера, обов’язки з охорони праці бригадира та робітників (додатки 1 та 2) – 0,5 бала.

2. Опрацювання необхідних інструкцій з безпечного обслуговування обладнання підвищеної небезпеки – 4 бали.

3. Забезпечення отримання посадовими особами та спеці­алістами посвідчень про перевірку знань з охорони праці – 0,6 бала.

4. Проведення інструктажів з охорони праці – 3,3 бала.

5. Забезпечення проведення медичних оглядів – 1,4 бала.

6. Заповнення карток форми МБ-6 – 0,7 бала.

7. Забезпечення працівників 313 – 4,6 бала.

8. Забезпечення робочих місць технологічною документацією –20 балів.

9. Забезпечення структурних підрозділів засобами пожежога­сіння, де їх немає – 5,1 бала.

10. Забезпечення структурних підрозділів електрозахисними засобами, де їх немає – 21,6 бала.

11. Встановлення контролю за проведенням інструктажів з охорони праці та дотриманням працюючими вимог безпеки.

За рахунок вжиття цих заходів можна зняти 220 штрафних балів та додатково набрати ще 61,8 бала. У цьому разі початковий ступінь професійного ризику виробництва за впровадження СУОП буде:

Р = [730 – (377 – 37 + 61,8) + 0,1]  9  10⁷ = 2,95  10⁴, тобто в межах припустимого ризику, значення якого прийнято в межах 5,001  10 ⁵ – 5  10⁴ (див. п. 11).

Виходячи з цього, політику підприємства щодо охорони праці можна визначити як:

• забезпечення здорових та безпечних умов праці;

• зниження ступеня ризиків виникнення нещасних випадків на виробництві та профзахворювань з урахуванням соціальної відповідаль­ності, економічної доцільності та технічних можливостей;

• установлення персональної відповідальності кожного працівника за порушення покладених на нього обов’язків з охорони праці.

Для реалізації цієї політики, мету в галузі охорони праці можна визначити як досягнення рівня припустимого ризику виникнення нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у 2007 р. за рахунок:

• забезпечення моніторингу впливу шкідливих і небезпечних вироб­ничих факторів на працюючих та усунення, у першу чергу, найбільш небезпечних з них;

• залучення працівників до активної участі в управлінні охороною праці;

• постійного розгляду керівником підприємства та керівниками стру­к­турних підрозділів стану умов та безпеки праці разом із вирішен­ням виробничих питань;

• підведення підсумків виконання планів з охорони праці за участі керівника підприємства.

Обов'язки робітників

Робітник зобов’язаний дбати про особисту безпеку і здоров’я, а та­кож про безпеку і здоров’я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства, для чого:

 перед початком роботи перевіряє справність засобів індивідуального захисту, стан обладнання, пристроїв, інструменту, наявність засобів колективного захисту (огороджень, блокувань, сигналізації, вентиляції тощо). У разі їх несправності сповіщає про це керівника робіт;

 не розпочинає роботу, якщо умови її виконання не відповідають вимогам інструкції з охорони праці;

 виконує тільки ту роботу, яку йому доручено;

 проходить у визначені строки обов’язкові медичні огляди;

 повідомляє керівникові робіт про нещасні випадки, що сталися з ним або колегами по роботі, надає першу допомогу під час нещасних випадків;

 вносить пропозиції до щорічної угоди (колективного договору) з охорони праці;

 несе відповідальність за порушення інструкції з охорони праці, за невиконання своїх обов’язків з охорони праці.

За минулий з того часу період опрацьовано і затверджено понад 50 підзаконних нормативно – правових актів до конкретних статей цього Закону. 21.11.2002 року Президент України затвердив переглянуту редакцію цього Закону, що забезпечило більш конкретну можливість практичної реалізації його вимог [3]. Разом із Законом України «Про охорону праці» зазначені нормативно-правові акти сьогодні складають цілком самостійну гілку трудового права – законодавство про охорону праці, яка створює міцний правовий фундамент на шляху вирішення завдань щодо підвищення рівня безпеки і умов праці в суспільному виробництві та забезпечення належного захисту прав і соціальних інтересів працівників, визначає принципи державної політики в цій важливій сфері соціально – трудових відносин, механізм її реалізації за умов впровадження ринкової економіки та перебудови суспільства.

Разом з тим слід зауважити, що повний перелік нормативно-правових актів, які сьогодні регулюють вирішення проблем безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, є значно ширшим і включає, поряд із вищезгаданими цільовими нормативно–правовими актами про охорону праці, велику кількість законів та підзаконних документів, які теж безпосередньо стосуються зазначених проблем або тісно взаємопов’язані з ними, мають значні сектори або суттєві точки перетину із законодавством про охорону праці.

Зокрема, до них належать:

– Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11. 1992 р. № 2801–ХII;

– Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12. 1993 р. № 3745–ХII;

– Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05. 1993 р. № 46–93;

– Закон України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» від 08.02. 1995 р. № 35/95–ВР, а також підзаконні нормативно-правові акти до перелічених та інших законів, конкретні правила (пожежної безпеки, дорожнього руху, санітарні норми і правила тощо), стандарти, гігієнічні нормативи, положення, інструкції та інші документи нормативно-правового або організаційно-технічного характеру, що хоч і мають різне призначення, однак відіграють неабияку роль в організації охорони праці в цілому.