Науковий доробок м. Костомарова
Науковий доробок Костомарова величезний і різноманітний. Перший його твір «Сава Чалый, драматические сцены на южнорусском языке» було опубліковано в 1838 у Харкові. Основні історичні дослідження присвячені вивченню історії українських земель 16-18 ст., зокрема, монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Руїна» (1879-1880), «Мазепа» (1882), «Мазепинці» (1884), «Останні роки Речі Посполитої» та розвідки «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Павло Полуботок», «Богдан Хмельницький данник Оттаманської Порти» та ін. Характерною особливістю всіх цих праць є те, що вони базуються на документальних матеріалах.
Костомаров - автор «Русской истории в жизнеописаниях ее важнейших деталей» (т. І-З, 1874-76). Він - засновник народницького напрямку в українській історіографії. У своїх працях він відстоював ідею самостійністі української нації, окремішність українського історичного процесу, який,на його думку, є втіленням вільнолюбного демократичного духу українського народу. Велику цінність мають і етнографічні праці Костомарова: «Об историческом значений южнорусского народного песенного творчества», «История казачества в южнорусских народных песнях» та ін. У 1867 ним написано передмову, а також упорядковано і відредаговано зібрання творів Т. Шевченка - «Кобзар». К. є автором великої кількості публіцистичних статей, опублікованих у 1860-80 на сторінках часописів «Основа», «Отечественные записки», «Современник», «Вестник Европы» та ін. видань. Костомаров - представник української школи письменників-романтиків. Його літературні твори відображають подїї часів Київської держави, Хмельниччини та Гетьманщини (поезії «Співець Митуса», «Ластівка», «Дід пасічник»; історичних драми «Сава Чалий», 1638 і трагедії «Переяславська ніч», 1841 та ін.). Написав кілька повістей російською мовою - «Сорок лет» (1840), «Сын» (1865), «Холоп» ( 1878), «Черниговка» ( 1881 ) та ін. [див.:2, с.358].
Історіософська концепція м.Костомарова
«Мислитель створив власну історіософську концепцію, в якій осмислює проблему "Україна і світ". Спираючись на традиції романтизму, а також ідеї християнської філософії, він виокремлює поняття народ як головну проблему свого пошуку, а поняття Україна робить символом визволення, свободи нації» [16, с.14].
«Історія — це не опис життя вождів і ідей, а опис прагнень, дій і відчуттів народу» — таким було кредо Костомарова, якому він прагнув слідувати впродовж всього свого життя. Роздуму про зміст історичної науки привели Костомарова до думки про пріоритетність історії народу і його духовного життя перед історією держави. При цьому починати потрібно «з вивчення свого російського народу, а оскільки жив тоді в Малороссиі... то і вирішив почати з його малоросійської гілки, вивчати яку потрібно не лише по мертвих літописах і записках, а й в живому народі [див.: 18, с.220-221].
«Поставивши своїм завданням, - писав М. Грушевський, - розробляти «народну історію» (як він це називав в протиставлення заняттям історією державною), й досліджувати життя частин Російської держави, а не її державного життя, що притягало увагу інших істориків, - він хоч нібито уважав історичною необхідністю об'єднання в централізованій державі колишніх автономних областей-земель, але всею душею ненавидів сей процес примусового об'єднання і всі насильства над народнім життям, що його супроводили, як явища глибоко противні моральному почуттю і стихійним пориванням до свободи і рівности, заложеним в основах народнього життя. Всі симпатії його лежали на стороні виявів народніх потягів до свободи, ініціятивности і боротьби за своє самоозначення, а всі антипатії зверталися проти політики його обмеження»[див.: 1, С.ІІІ ].
Найважливішим досягненням М. Костомарова як історика стало відтворення безперервності українського історичного процесу. Його самостійність щодо загальноросійської та польської історії обґрунтовано в низці монографій ученого, які отримали логічне завершення у працях М. Грушевського, зокрема у знаменитому есе «Звичайна схема «русской» історії і справа раціонального укладу історії східного слов'янства».
Особливо слушними щодо значення наукових пошуків Костомарова та їх зв'язку з громадсько-політичною діяльністю вченого є такі слова М. Грушевського: «...історична й публіцистична праця Костомарова досить послідовно розвивала ті революційні ідеї, що були заложені в його молодечих «Книгах битія Українського Народу», і сьому виразно революційному духові, що віяв сильно і непереможно спід ріжних антикварних декорацій, завдячувала його наукова праця - не вважаючи на ріжні старомодности й дивацтва автора - високу, широку і тривку популярність серед поступових верств всього Східнє-Слов'янського світу: великоруського, українського і білоруського. Костомаров був одним з предтеч великої східнєевропейської революції. Він стелив їй дорогу не менше ніж Монтеск'є або Русо великій французькій