24

Тема лекційного заняття № 2.1:

Зародження політичних ідей та їх розвиток у стародавньому світі

Лекційне заняття провів:

ЛИТВИН В.С., ас. каф. політології, к.п.н.

План лекційного заняття:

1. Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу.

2. Політичні вчення у Стародавній Греції. Платон та Аристотель.

3. Політична думка у Стародавньому Римі

1. Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу

Зародження політичної думки пов´язують з тим ступенем суспільного розвитку, коли виникає приватна власність на засоби виробництва, відбувається соціальне розшарування суспільства, утворюється державність. Саме проблеми держави та права, а теж владних відносин у суспільстві були і залишаються в центрі політичної думки.

Перші більш-менш виражені ідеї про різні форми організованого державного існування та розвитку суспільства з´явились у країнах Стародавнього Сходу ще в II тисячолітті до н. е. Політичні ідеї та погляди стародавніх китайців, індусів, персів, вавилонян, євреїв спочатку мали релігійно-міфологічний характер. У XI-VIII ст. до н. е. ведеться тенденція переходу від релігійно-міфологічних уявлень про державу й право до більш-менш раціонального їх сприйняття. Цей перехід виявився, зокрема, у вченнях Конфуція та Мо Цзи в Китаї, Будди – в Індії, Заратустри – в Персії та проповідях єврейських пророків.

Якщо політологія як окрема наука існує тільки кілька десятиріч, то політична думка – пеpеважно в межах філософії – налічує понад 2,5 тис. pоків. Перші уявлення пpо деpжаву та політичну владу ми знаходимо в літературних пам’ятках країн Стародавнього Сходу. Так, в єврейському Старому Заповіті Біблії (ІІ-І тис. до н.е.) знаходимо концепцію теократичного походження держави і своєрідних договірних відносин між Богом та обраним народом, які втілюються в безпосередній теократії, управлінні за Божими законами. Індійські "Закони Ману" (ІІ ст. до н.е.) освячують кастовий устрій суспільства із верховенством жрецької касти (брахманів), в якому "мистецтво управління державою", тобто політика, має назву "данданіті" – букв. "керівництво у володінні палкою". Натомість, індійський мудрець Каутілья в його "Артхашастрі" (ІV-ІІІ ст. до н.е.) розглядає політичну сферу як відокремлену від релігійної, вважаючи, що її головним предметом є "артха", тобто користь.

Витоками політичної думки є міфи та легенди народів стародавнього світу – єгиптян, індусів, китайців, вавилонян, персів, греків, римлян і т.д. За міфологічними уявленнями, земні порядки становлять невід'ємну частину світових, а також мають божественне походження. У них відповідно й висвітлюється земне життя людей, їх суспільний та державний устрій, їх взаємостосунки між собою та богами, їх права та обов'язки. Божественне першоджерело тогочасних соціально-політичних і правових порядків – основна ідея стародавніх міфів. Так один з них, китайський міф, твердить про божественне походження, характер земної влади першого верховного правителя Піднебесної (імператора Китаю), що є єдиною точкою зв'язку із вищими, небесними силами. Інші посадові особи – лише виконавці особистої влади правителя. В цілому доцільно виокремлювати декілька ідей із приводу напрямів розвитку політичних вчень Стародавнього Сходу:

1. Стародавній Єгипет

Політичні погляди стародавніх єгиптян висловлені у "Повчанні Птахотепа" (III тисячоліття до н. є.), "Книзі мертвих" (II тисячоліття до н. є.), у міфах Середнього, Нового і Пізнього царств (XXI-VI ст. до н. є.). Тут пропагується ідея божественності державної влади (фараони – сини бога Ра). Суспільство представляється у вигляді піраміди, верхівкою якої є боги та фараони, а підніжжя – народ; між ними – жерці, знать, чиновники. Цікавими є повчання, що стосуються і володарів країни, і простих людей: не зловживати владою, приборкувати в собі корисливі прагнення, поважати старших, не грабувати бідних, не ображати слабких та ін.