Классификация олигофрений по г.Е. Сухаревой (1972 г.)

1. Олигофрении эндогенной природы:

§   истинная микроцефалия;

§   болезнь Дауна, синдром Шерешевского-Тернера, синдром Клайнфелтера и др.;

§   ксеродермические формы (синдром Рада);

§   энзимопатические формы, обусловленные нарушениями белкового, углеводного, липидного и других видов обмена — фенилкетонурия, галактоземия, гаргоилизм и др.;

§   мутагенное поражение генеративных клеток родителей (ионизирующая радиация, химические вещества и др.)

2. Эмбриопатии и фетопатии:

§   олигофрения, обусловленная вирусными инфекциями (краснуха беременных, грипп, вирусный гепатит);

§   олигофрении, обусловленные токсоплазмозом;

§   олигофрении, обусловленные врожденным сифилисом;

§   олигофрении, вызванные гормональными нарушениями и другими эндогенными и экзогенными токсическими факторами.

3. Олигофрении, вызванные вредными факторами, действующими во время родов, в ранний период и первых 3-х лет жизни ребенка:

§   олигофрении, возникшие вследствие асфиксии плода и родовой травмы;

§   олигофрении, вызванные в детстве (до 3 лет) инфекциями и черепно-мозговыми травмами;

§   атипичные олигофрении, обусловленные гидроцефалией, сочетание с детским церебральным параличом, тяжелые нарушения сенсорных функций.

Классификация олигофрений по в.В. Ковалеву (1979 г.)

По мнению В.В. Ковалева, можно выделить следующие основные клинические формы:

1) ретардация, т.е. стойкое психическое недоразвитие (общее или парциальное) или замедленное психическое развитие;

2) асинхрония (дисгармоничное психическое развитие), которая включает признаки ретардации и акселерации.

Явление ретардации — отсутствие инволюции ранних форм психического развития. Отдельные периоды развития незавершенны. Это явление характерно для олигофрений, а также задержки психического развития.

Явление акселерации отдельных функций: это относится к раннему проявлению сексуального влечения при преждевременном половом созревании.

Возможно раннее возникновение речи, наблюдающееся при раннем детском аутизме.

Наиболее выраженная асинхрония характерна для искаженного развития. Характерной моделью искаженного развития можно рассмотреть дизонтогенез при синдроме раннего детского аутизма. При данном заболевании наблюдается преждевременное развитие речи (иногда до 1 года). В то же время контакт с окружающими снижен. Со стороны сенсорной и моторной сферы наблюдается выраженное недоразвитие. Социальное развитие ребенка заметно отстает. Вербальный интеллект опережает развитие предметной деятельности.

№2. Особливості психічного розвитку дітей з розумовою відсталістю.

Розумово відсталі діти — найбільш чисельна група серед дітей з обмеженими психічними і фізичними можливостями. Для психолого-педагогічної характеристики дітей із помірною та тяжкою розумовою відсталістю нами використано наукові праці О. Гаврилова, Л. Занкова, Д. Ісаєва, У. Крістен, О. Маллєра, Г. Сухарєвої, Г. Цикото, Л. Шипіциної та ін. Розумова відсталість в залежності від кількісної оцінки інтелекту (IQ) включає чотири ступені його зниження: легку, помірну, тяжку та глибоку. Розвиток розумово відсталої дитини визначається біологічними та соціальними чинниками. До перших з них відносяться вираженість дефекту, якість його структури, час його виникнення. Традиційно, залежно від глибини інтелектуального порушення, в основі якого лежить органічне ураження головного мозку, виділяють три ступеня розумової відсталості: дебільність (легкий ступінь розумової відсталості); імбецильність (середній ступінь розумової відсталості); ідіотія (тяжка ступінь розумової відсталості). Проте, відповідно до Міжнародної класифікації захворювань (МКЗ-10, 1992), виокремлюють не три, а чотири ступеня інтелектуальної недостатності. Визначення ступеня розумової відсталості відбувається шляхом психометричного тестування та підрахунку коефіцієнта інтелекту (IQ —відношення психічного віку до біологічного). Таким чином, на основі IQ вирізняють: психічну норму (IQ = 70-100); легку розумову відсталість (IQ = 50-69), що відповідає розумовій відсталості ступеня дебільності; помірну (середню) розумову відсталість (IQ = 35-49), що відповідає розумовій відсталості ступеня легкої імбецильності; тяжку (виразну) розумову відсталість (IQ = 20-34), що відповідає розумовій відсталості ступеня виразної імбецильності; глибоку розумову відсталість (IQ = до 20), що відповідає розумовій відсталості ступеня ідіотії. При цьому в окремих джерелах зазначається, що такий поділ розумової відсталості має певне клінічне значення, оскільки глибина порушення впливає на особливості клінічних проявів. Він також має практичне значення, оскільки від ступеня дефекту залежить вирішення питання про тип освітнього закладу, до якого рекомендують направити дитину. Діти з легкою розумовою відсталістю — це контингент спеціальних загальноосвітніх (допоміжних) шкіл, в яких вони набувають нецензової освіти, що характеризується зниженим рівнем вимог до освіченості вихованців (переважно в межах початкової середньої школи та трудової підготовки за однією з робітничих професій). Навчання у таких школах здійснюється за спеціальними корекційно спрямованими програмами, що відповідають психофізіологічним особливостям та можливостям учнів. Це забезпечує набуття учнями предметних знань, умінь та навичок, а також уможливлює корекцію їхнього розвитку. Однак увага звертається на те, що кількісне визначення ступеня інтелектуальної недостатності не відображає всієї структури дефекту та особливостей клінічних проявів. IQ має бути не підставою для діагнозу, а лише частиною комплексної психолого-медико-педагогічної діагностики та корекції. МКЗ-10 не враховує якісної своєрідності структури дефекту і не може розглядатися як найбільш адекватна для психологічної корекції дітей та підлітків з розумовою відсталістю. Інтелект не є однорідною характеристикою, він оцінюється за багатьма різноманітними навичками У таких осіб можуть виявлятися тяжкі порушення розумової діяльності та проявлятися продуктивність в одній зі складових розвитку. Визначення інтелектуального рівня слід здійснювати на основі всієї доступної інформації, враховуючи клінічні дані, адаптивну поведінку та продуктивність за психометричними тестами. Важливо враховувати й те, що на здатності до научуваності , продуктивності, адаптивності дитини позначається не лише глибина інтелектуального дефекту, а й інші порушення психіки. Характеристика осіб з помірною розумовою відсталістю Діти з помірною розумовою відсталістю, характеризуються несформованістю пізнавальних процесів, передусім процесу мислення, нездатністю до утворення абстрактних понять і потребують постійної допомоги, нагляду, супроводу та соціального захисту. Вони не можуть проживати незалежно, хоча більшість з них здатна до самообслуговування. Вони не можуть навчатися за спеціальними програмами для дітей з легкою розумовою відсталістю. Лише незначна частина з них засвоює основні навички, необхідні для читання, письма та елементарної лічби, а решта, засвоюючи матеріал, діють механічно, неусвідомлено. Навчання за спеціальними освітніми програмами (у спеціальних класах чи інтернатах) уможливлює певний розвиток їхнього обмеженого потенціалу та розширення кола навичок для орієнтування в найближчому оточенні, самообслуговування та елементарної праці. Знання засвоюються зі значними труднощами і потім використовуються переважно механічно, як завчені штампи. В цілому ці діти вважаються здатними до навчання, зазвичай за рахунок тренування. Внаслідок навчання завдяки наочному багаторазовому показу з поступовим ускладнення завдань впродовж тривалого часу. Дорослі з помірною розумовою відсталістю (які спокійні та піддаються керуванню) зазвичай здатні до простої практичної діяльності за умови ретельної побудови завдань, постійного нагляду, контролю та вказівок інструктора, в умовах стабільності оточуючого середовища, незмінних вимог, які до них висуваються. Самостійна трудова діяльність їм не доступна. У всіх осіб з помірною розумовою відсталістю порушена увага. Таким дітям важко зосередитись, вони відволікаються, їхня увага характеризується нестійкістю. Спостерігається недостатність розвитку пам'яті, зниження її обсягу. Проте, за умови корекційно-розвивальної роботи, обсяг пам'яті розширюється, і за рахунок механічної пам'яті частина дітей з помірною розумовою відсталістю засвоює елементарні знання та навички, необхідні для читання, письма, лічби, самообслуговування, у побуті. Мислення у таких осіб вкрай конкретне, непослідовне, уповільнене. Утворення абстрактних понять та оперування ними неможливе, хоча такі діти бувають здатні до найелементарніших узагальнень. Дітей з помірною розумовою відсталістю можна навчити групувати одяг, посуд, тварин тощо. Знайти відмінності вони можуть лише порівнюючи конкретні предмети. Діти не розуміють зв'язку між окремими ланками виконання завдання, що порушує цілеспрямованість діяльності. У помірно розумово відсталих дітей спостерігається порушення мовлення: воно формується уповільнено, обмежено, із запізненням на 3-5 років; затримується як його розуміння, так і використання. І чим глибші у дитини порушення розумового розвитку, тим більші недоліки розвитку мовлення. Розуміння мовлення співбесідника у такої особи ускладнене, орієнтирами для неї більшою мірою слугують інтонація, жести, міміка. Експресивне мовлення обмежене окремими словами чи короткими реченнями. Словниковий запас збіднений, складається з найуживаніших у побуті слів та висловів, порушені вимова звуків і структура багатьох слів, спостерігаються аграматизми. Діти плутають та підміняють у мовленні прийменники. Деякі особи ніколи не опановують здатність користуватися мовленням, хоч і розуміють прості інструкції. В осіб з помірною розумовою відсталістю спостерігаються порушення рухової сфери (статичних і локомоторних функцій) та фізичного розвитку. Статичні та локомоторні функції у дітей з помірною розумовою відсталістю розвиваються зі значною затримкою та недостатньо диференціюються; порушені координація, точність та темп рухів, ускладнені біг та стрибки, відтворення заданих рухів та положень, їх зміна; спостерігаються синкінезії; слід відмітити неоднорідність порушень рухової сфери. У дітей, котрі мають недоліки розумового розвитку помірного ступеня, спостерігаються і певні порушення особистісного розвитку. Серед найтиповіших особливостей особистості — відсутність ініціативи, самостійності, млявість, схильність до наслідування інших, поєднання навіюваності з негативізмом, нестійкість діяльності у поєднанні з інертністю та малорухливістю. Водночас спостереження свідчать, що діти з помірною розумовою відсталістю можуть бути мобільними, фізично активними і здатними до налагодження контактів, спілкування та участі у простих соціальних заняттях (вечірки, танці та ін.). У соціально-побутовій сфері найбільші труднощі у використанні електро- та побутових приладів, приготуванні їжі, грошових розрахунках, самостійному пересуванні за межами квартири, необхідністю залишатися вдома наодинці. Характеризуючи здатність помірно розумово відсталих дітей до виконання побутових і трудових навичок, слід звернути увагу на низький рівень їх сформованості. Такі особи потребують постійної допомоги, нагляду та супроводу, керівництва, вони не можуть проживати незалежно, хоча більшість з них здатна до самообслуговування. Отже, формування в осіб з помірною та тяжкою розумовою відсталістю соціально-побутових, учбових і трудових навичок утруднено, а в окремих випадках неможливе. Проте, систематична корекційно-педагогічна робота з розвитку та закріплення цих навичок дає позитивні результати. Характеристика осіб з тяжкою розумовою відсталістю Особи з тяжкою розумовою відсталістю за психолого-педагогічною характеристикою схожі з особами з помірною розумовою відсталістю. Тяжкий ступінь розумової відсталості виявляється в ранньому дитинстві. Окрім більш низького рівня інтелекту у дітей помітні: пізній розвиток, виразні рухові порушення, грубі розлади усіх складових психіки (сенсорики, уваги, пам'яті, мислення, мовлення, емоцій та почуттів). Здебільшого такі особи не можуть себе обслуговувати. Зі значними труднощами опановують лише певні навички самообслуговування, їхній рівень здатності до навчання низький, однак постійне проведення з ними корекційно-розвивальної роботи уможливлює певні позитивні зрушення у психофізичному розвитку. Внаслідок навчання на основі показу деякі діти з тяжкою розумовою відсталістю опановують порядкову лічбу та з допомогою унаочнень здійснюють найпростіші математичні операції. У них можуть сформуватися окремі не пов'язані між собою уявлення та елементарні узагальнення. Однак діють вони хаотично, неусвідомлено, наслідуючи (копіюючи) інших. Увага у дітей з тяжкою розумовою відсталістю значною мірою порушена. Порушені відчуття та сприймання і діти не вміють користуватися інформацію, що надходить сенсорними каналами. Вони не здатні до розрізнення предметів за кольором, не здійснюють аналіз, порівняння предметів, не використовують сенсорні дії для покращення сприймання. Діють хаотично, неусвідомлено. Пам'ять в осіб з тяжкою розумовою відсталістю характеризується значним недорозвитком, її обсяг незначний. При відтворенні інформації постійно спостерігаються її викривлення. Мислення таких осіб, як і їхні дії, хаотичне, безсистемне. Найчастіше воно конкретне. У мисленні таких дітей відсутні смислові зв'язки. Вони не можуть передати сюжет картинки, розкласти малюнки з єдиного смислового ряду, скласти зв'язну розповідь на основі сюжетних малюнків. У кращому випадку вони називають окремі зображення. Мовлення в осіб з тяжкими порушеннями розумового розвитку з'являється зі значною затримкою та характеризується глибокими порушеннями. Більш ніж у чверті таких осіб мовлення взагалі не формується. Самостійне усне мовлення дітей складається з окремих слів і коротких речень, не підкоряється правилам граматики. Страждає вимовна сторона мовлення, що пов'язано з аномаліями периферійного артикуляційного апарату. Діти не здатні розрізняти правильну та неправильну вимову звуків, вживають нерозбірливі звуки, слова, які мають значення лише для них. Водночас, спостерігається неоднорідність у розвитку рухової сфери дітей з тяжкими порушеннями розумового розвитку: в одних рухи збіднені, одноманітні, уповільнені, в'ялі, незграбні, майже відсутні; у других переважає підвищена рухливість, нецілеспрямовані, хаотичні дії, їх активність значною мірою визначається тими предметами, що випадково попадають в поле зору. Всі діти з труднощами здійснюють послідовні, координовані, диференційовані рухи. Саме тому їм важко себе обслуговувати. Під впливом ЛФК ритміка та координація рухів у них покращується, хоча незначною мірою. Такі діти інертні, їм складно переключатися на щось нове, вони із задоволенням копіюють інших, повторюють завчені штампи. Емоційні реакції у цих осіб одноманітні, недиференційовані, уповільнені, хоча вони можуть бути й агресивними. Особи цієї категорії мають значні труднощі в опануванні побутових навичок та окремих елементів трудової діяльності. Це пов'язано з відсутністю у них мотивації активності, дуже низьким рівнем пізнавальних можливостей, труднощами в організації діяльності, з порушеннями рухової сфери. Зі значними зусиллями зрозумівши завдання та опанувавши необхідні навички, вони часто не можуть застосувати їх навіть у звичній ситуації. У юнацькому віці вони здатні опанувати лише елементарні трудові операції. Їх можна навчити навичок спілкування та залучати до трудового навчання. Особи з тяжкою розумовою відсталістю завжди потребують допомоги, опіки, супроводу, соціального захисту та постійної корекційно-розвивальної роботи.

Характеристика осіб з глибокою розумовою відсталістю Особи з глибокою розумовою відсталістю потребують постійної допомоги та догляду, їхня психіка перебуває на низькому рівні розвитку. У них не розвинуті навіть передумови інтелекту, а саме такі пізнавальні процеси, як увага, сприймання, пам'ять, уявлення, мовлення. Відповідно, у них відсутня здатність мислити. Більшість з них практично нерухомі або обмежені в рухах, страждають нетриманням сечі та калу. Вони не здатні піклуватися про свої основні потреби. З такими особами можливі найпростіші форми невербальної комунікації. Розуміння та використання мовлення обмежується у кращому випадку виконанням основних команд та виявленням свого прохання. У цих дітей відсутня увага, вони майже не орієнтуються, реагують ляше на біль, вираз обличчя статичний. Найважчі з них не плачуть, не сміються, не впізнають оточуючих, у них можуть траплятися напади гніву, прагнення завдати собі пошкодження (покусати собі кінцівки, ударитися головою об стіну, шафу тощо). Часто спостерігаються прояви сексуального збудження (нестримний онанізм). Одні з них можуть бути кволими, апатичними, інші – дратівливими, крикливими, агресивними, злостивими. В осіб з глибокою розумовою відсталістю часто спостерігаються тяжкі неврологічні та соматичні порушення. У них відсутні елементарні навички самообслуговування. Вони не вміють гратися, нездатні до незалежного життя.