Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки

Напередодні Великої Вітчизняної війни Україна, як і інші республіки бувшого СРСР, жила повсякденним життям. У 1940-1941 навчальному році почалося здійснення в містах переходу до середньої освіти, в селах – до семирічної.

У системі Наркомосу УРСР були: дитячі садки, загальносвітні та спеціальні школи, дитячі будинки, середні спеціальні навчальні заклади, вищі навчальні заклади, школи ФЗУ, гірпромучі, сільгоспучу, робітничо-технічні, промислово-технічні, виробничо-політехнічні, школи кустпрокооперації, художньо-керамічні школи, промислово-художні, різні курси масових професій.

Після об’єднання УРСР і західних земель на основі наказів та інструкцій Наркомоса УРСР про реорганізацію шкіл, педагогічної освіти на території західних областей України відбулися зміни, а саме: народні школи І ступеня реорганізовані в початкові чотирирічні школи; школи П та Ш ступенів і прогімназії – в середні неповні семирічні школи; гімназії та ліцеї – в середні загальноосвітні школи; професійні школи –в технікуми, школи ФЗУ, ремісничі училища та професійні курси; педагогічні ліцеї, школи виховательок дошкільних установ і вчительські семінарії – в педагогічні училища; педагогіум у Львові – в державний учительський інститут,Кременецький педагогічний ліцей – у державний учительський інститут, польський університет у Львові та румунський університет у Чернівцях стали державними університетами.

Із нових навчальних закладів було відкрито учительські інститути в Дрогобичі, Станіславі, Рівному, Луцьку, Акермані, Чернівцях. У всіх західних областях України було створено обласні інститути вдосконалення кваліфікації вчителів. Розширювалася мережа шкіл для дітей і молоді.

З самого початку війни десятки тисяч учителів та учнів старших класів добровільно пішли на фронт, із зброєю в руках захищали Вітчизну, вступили в загони народного ополчення, працювали на будівництві оборонних споруд, брали активну участь у протиповітряній обороні, зборі врожаїв у колгоспах, радгоспах, металевого лому, лікарських рослин, у наданні допомоги пораненим у госпіталях, брали шефство над сім’ями фронтовиків.

Органи народної освіти, школи та вчителі, переборюючи величезні труднощі, проявляючи високу організованість, чіткість у роботі, вирішували важливі завдання, а саме: виконували плани загального обов’язкового навчання дітей шкільного віку, перебудовували навчально-виховну роботу у школах відповідно до воєнного часу, готували учнів до праці й оборони Батьківщини.

Із багатьох прифронтових районів почалась евакуація вихованців дитячих будинків, дитячих садків та учнів шкіл у східні регіони країни (Росія, Туркменія, Грузія, Казахстан). Було запроваджено навчання у дві зміни. При обласних і крайових виконкомах комісій для боротьби з безпритульністю створювалися приймальні пункти, розподільники для дітей-сиріт і безпритульних, дитячі будинки, вечірні школи для дітей, які працювали.

1943 рік став початком відновлення роботи шкіл, педагогічних навчальних закладів у регіонах України, що були визволені від окупантів. Відкривалися окремі класи, ремонтувалися уцілілі шкільні приміщення. У школах гостро стояла проблема нехватки підручників, парт, класних дошок, лабораторного обладнання. Учням часто доводилося писати на газетах (писали між друкованими рядками). У серпні 1943 року були прийняті “Правила для учнів”, якими регламентувалися їх обов’язки та норми поведінки у школі. З 1943-1944 навчального року в школах було запроваджено п’ятибальну систему оцінки успішності та поведінки учнів, введено роздільне навчання хлопчиків і дівчаток у 1-10 класах, у всіх неповних середніх і середніх школах обласних і крайових міст, столичних центрів, а також у великих промислових містах. У Києві таке навчання було запроваджено з 1 грудня 1943 року.

З 1944-1945 навчального року в школах було запроваджено обов’язкове навчання дітей починаючи з семи років і введені випускні екзамени для учнів, які закінчували початкову та семирічну школу, а для тих, які закінчували середню школу вводились екзамени на атестат зрілості. До екзаменів на атестат зрілості допускалися учні, які пройшли курс середньої школи та мали річні оцінки за 10 клас (випускний) з кожного предмета не нижче “3”, а за поведінку “5”, а також ті, хто не навчався в середній школі, але бажали отримати атестат зрілості, здавши навчальний матеріал екстерном. Перший екзамен здавали письмово (твір з мови російською чи українською, в залежності від того, якою мовою проводилося викладання предметів у школі). Для учнів середньої школи, які показали значні успіхи й мали відмінну поведінку встановлювалася нагорода у вигляді золотої та срібної медалі.

Німецько-фашистськими окупантами в Україні цілком було зруйновано 8104 школи, напівзруйновано 10052 шкільних приміщень, знищено 444 приміщення дитячих будинків, 267 дитячих садків, 500 бібліотек з книжковим фондом 19 млн. книг. У Києві вони знищили будинки 36 шкіл, у тому числі 13 новозбудованих у передвоєнні роки Дмитро Бедзик. Плем’я нескорених. _ К.: Молодь, 1949. – С. 46), 27 дитячих садків, 13 дитячих будинків, 4 палаци культури, Будинок вчителя, клуб профспілки політпросвіт працівників, спалили Київський державний університет ( Газ. “Київська правда”, 15 січня 1944 року).

На початок 1945-1946 навчального року в Україні вже працювало 94% довоєнної кількості шкіл.

У західних областях після звільнення від фашистської окупації розпочалася відбудова радянської системи освіти. Зокрема було відкрито вчительські інститути в Луцьку та Ужгороді, педагогічні училища В Мукачеві, Ужгороді, Бориславі. У 1946 році відкрито університет в Ужгороді. У 1949 році у Львові було відкрито міжобласну заочну середню школу. Вона через надання можливостей отримувати певну навчальну допомогу в консультпунктах обслуговувала усіх бажаючих учнів. У цьому ж році вже працювали Кременецький і Станіславський учительські інститути.

У 1949 році в Україні було запроваджено семирічне навчання як обов’язкове. Для забезпечення виконання такого рішення необхідно було збільшити будівництво шкільних приміщень і гуртожитків.