26. Чим відрізняється звичай від звичаєвого права?

Початковим джерелом права, початковою формою його утворення в Римі був звичай, тобто норми, правила поведінки, які склалися в самій повсякденній практиці. Такі правила поведінки були в додержавному житті, але тоді вони, природно, ще не мали характеру правових. Якщо такі правила поведінки, які склалися в практиці, не набувають визнання і захисту від держави, то вони залишаються простими звичаями, якщо ж звичаї визнаються і захищаються державою як вигідні і необхідні їй, вони стають юридичними звичаями. Отже, звичаєве право являє собою найстародавнішу форму утворення римського права. Норми звичаєвого права позначалися в римському праві такими термінами: mores majorum (звичай предків), usus (звичаєва практика), до якої можна віднести commentarii pontificum (звичаї, які склалися в практиці жерців), commentarii magistratum (звичаї, які склалися в практиці магістратів). Та чи було звичаєве право єдиною формою права в ранній період римської держави? Чи вже в той ранній період Рим, поряд із звичаєвим правом, знав ще деякі, нехай початкові спроби законодавства? Ці питання в юридичній літературі вирішуються по-різному. Деякі вчені вважають, що в той час писаних законів не було, і в умовах примітивного господарського ладу й усього суспільного і державного життя та нерозвиненого обороту в законах не виникало потреби і можна було задовольнятися звичаєвим правом. Крім того, на думку цих учених, норми стародавнього звичаєвого права суттєво доповнювалися релігійними приписами. Разом вони забезпечували регулювання тогочасних суспільних відносин.

27. Дайте визначення звичаєвого права.

Звичаєве пра́во — система усталених, як правило, письмово не фіксованих і частково санкціонованих Верховною владою правил у певному суспільстві.

28. Назвіть кодифікації римського права.

6.1 Перша кодифікація

Першою відомою нам римської кодифікацією були Закони XII Таблиць, V ст. до н.е. (По суті, це була кодифікація звичаєвого права). Вже до кінця республіканського періоду зважаючи на величезну кількість правових норм, створених різними способами (закони, едикти преторів, відповіді юристів), виникла потреба їх кодифікації, яка так і не була здійснена.

У II ст. н.е. за дорученням імператора Адріана були кодифіковані преторські едикти юристом Юліаном. Ця кодифікація фактично поклала кінець правотворчої діяльності претора. Поступово згасала і правотворча діяльність юристів. Функції створення права концентрувалися в руках імператорів. Потрібна була кодифікація вже імператорських конституцій. Спочатку це були неофіційні кодифікації. У кінці III - початку IV ст. н.е. були видані один за іншим два кодексу імператорських конституцій.  Кодекс Грегоріана - найстаріший збірник імператорських конституцій від Адріана до Діоклетіана (II-III ст.). 

Його продовженням став кодекс Гермогеніана, який містить лише конституції Діоклетіана (291-294 рр..). Припускають, що обидва кодекси були складені високопоставленими чиновниками, які мали доступ до імператорського архіву. До нас вони дійшли лише в інших джерелах.  Першою офіційною кодифікацією імператорських конституцій став кодекс Феодосія, 438 р., що включив конституції від початку правління Костянтина Великого до Феодосія. Він складався з 16 книг, які включили в себе понад 3тис. конституцій. З їх числа лише книги 2-5 були присвячені приватному праву, але книги 1-6 майже не збереглися. У Східній імперії кодекс зберіг силу до кодифікації Юстиніана, а в Західній був рецепірован варварськими кодифікаціями римського права.