ТЕМА: ПЛАН ВИРОБНИЦТВА І РЕАЛІЗАЦІЇ

Продукції План

1. Зміст і завдання плану виробництва і реалізації продукції.

2. Методи формування виробничої програми підприємства.

3. Характеристика системи вимірників обсягів виробництва і реалізації продукції.

4. Планування продажу продукції.

5. Планування виробничої потужності підприємства.

Основною метою вивчення теми є засвоєння матеріалу з формування виробничої програми підприємства, планування обсягів продажу продукції, виробничої потужності та потенціалу підприємства.

1. Зміст і завдання плану виробництва і реалізації продукції

В ринкових умовах господарювання розробка плану виробництва і пролажу продукції є центральним завданням комплексного плану­вання техніко-економічного розвитку підприємства. План вироб­ництва визначає генеральний напрям діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, виступає основою поточного внутрішньо­виробничого планування.

Ринок вимагає: випуску адресної продукції та виконання різнома­нітних робіт і послуг; оновлення продукції з ініціативи покупців і, відповідно, частих закупок ресурсів; планування наступальних дій на конкурентів; здійснення продуманих бюджетних витрат і т. д. Гнучка виробнича політика підприємства може входити в конфлікт з цілями окремих підрозділів і служб, які налаштовані на масове ви­робництво, обмежену кількість видів продукції, стабільні плани, стійкий фінансовий стан, пасивне відношення до конкурентів.

У процесі планування виробництва і продажу продукції повинен досягатися компроміс між можливостями випуску і збуту продукції, здатністю нової продукції повноцінно замінювати стару, витратами і прибутком, потенціалом розвитку і капіталовкладеннями, вигодою від освоєння нової продукції і ризиком. Тому в процесі розробки планів виробництва продукції необхідно визначити множинні цілі і стимулювати погодження дій між окремими підрозділами.

Річні плани виробництва кожного підприємства передбачають взаємопов'язану систему планових показників, які характеризують:

• основну мету виробничої діяльності підприємства та його структур­ них підрозділів;

• обсяги і терміни виробництва продукції (робіт, послуг); виробничі потужності підприємства, цехів і дільниць та з ними річних обсягів виробництва;

• розподіл запланованих робіт за основними цехами-виконавцями за­мовлень; вибір засобів і методів досягнення запланованих показників, рівень завантаження технологічного устаткування;

• обґрунтування методів і форм організації виробництва запланованої продукції, контроль за виконанням плану виробництва і реалізації продукції.

Для підприємства обсяг продукції, яку в даний час можна реалі­зувати і, відповідно, доцільно виробити в плановому періоді, визна­чає попит.

●Пропозиція — це кількість продукції, яку виробник може ви­робити і запропонувати до продажу протягом певного періоду часу на базі наявного економічного потенціалу.

При плануванні виробництва продукції важливо забезпечити рів­новагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. _ .

●Сукупним попитом називається сумарна величина попиту на всю продукцію підприємства, яка складається з попиту промис­лових підприємств і організацій, населення, державних установ.

Сукупний попит, як правило, залежить від характеру товару, по­ри року, рівня платоспроможності, темпів економічного зростання. Він коливається, що, відповідно, відображається в планах випуску.

●Сукупною пропозицією називається сумарна величина пропози­ції всіх видів продукції (робіт, послуг), яку може запропонувати підприємство для реалізації (надання) протягом певного періоду часу за умови ефективного використання наявного економічного потенціалу.

Сукупна пропозиція залежить від технічного рівня виробництва, рівня інвестування, ефективності управління тощо. Сукупна пропо­зиція є більш стабільним параметром діяльності підприємницьких структур, аніж сукупний попит. Якщо сукупний попит у значній мі­рі залежить від чинників зовнішнього середовища, уміння їх прогно­зувати та враховувати, то сукупна пропозиція, в основному, зале­жить від мобілізації внутрішніх факторів, оперативності реагування підприємницьких структур на зміни в зовнішньому середовищі, її коливання є порівняно незначними. Величина сукупної пропозиції може оцінюватися за допомогою показника середньорічної вироб­ничої потужності підприємства, виміряного у вартісній формі.

На конкретні періоди часу з врахуванням коливань попиту роз­робляються агреговані плани випуску, які, крім обсягу продажу, враховують:

• можливості зберігання готової продукції;

• потребу в позаурочній праці або простої робітників;

• передача частини роботи підрядникам;

- найом або звільнення працівників. З врахуванням сукупної пропозиції та сукупного попиту фор­муються агреговані плани сукупних обсягів виробництва продукції (ро­біт, послуг) відповідної номенклатури та асортименту.

Мета агрегованого планування виробництва полягає в забезпе­ченні задоволення сукупного попиту на продукцію при мінімізації сумарних витрат. Виділяють три основні тактики планування сукуп­ного обсягу виробництва.

►Перша тактика — постійний обсяг виробництва при постійній величині виробничого потенціалу незалежно від коливань попиту. Різницю між величиною сукупного попиту і обсягом випуску про­дукції компенсують шляхом збільшення або зменшення запасів про­дукції (рис. 1.).

Рис. 1. Модель взаємодії постійного обсягу виробництва

і потенціалу та змінного попиту

Ця модель планування сукупного обсягу виробництва може вико­ристовуватися на підприємствах, які випускають продукцію для на­селення та організацій. Ці види продукції не втрачають своїх спожив­чих якостей при тривалому зберіганні, тому при коливаннях попиту вона може зберігатися на складах у виді запасів.

►Друга тактика — обсяг випуску продукції, який враховує змі­ни попиту при постійній величині виробничого потенціалу. Різниця між величиною випуску продукції і виробничим потенціалом регу­люється в залежності від того, що переважає, шляхом організації по­надурочної роботи, передачі частини роботи субпідрядникам, надан­ня відгулів, здачі майна в оренду тощо (рис. 2.).

Третя тактика — змінний попит і обсяг випуску при змінній ве­личині виробничого потенціалу (рис. 3). Такої тактики дотримують­ся в трудомістких виробництвах, на сезонних роботах. Різниця між ве­личиною випуску і виробничим потенціалом (в частині персоналу) регулюється шляхом звільнення і найму працюючих, виходячи з ви­робничої необхідності; а в частині основних виробничих фондів — здачею в короткотермінову оренду, виконанням позапланових робіт. Ця тактика застосовується на підприємствах трудо-

містких та наукомістких галузей, оснащених дорогою технікою, або на підприєм­ствах, де використовуються висококваліфіковані працівники і де створення запасу продукції є неможливим чи обходиться дорого (на­приклад, літако-, суднобудування, аудиторські, медичні послуги, ви­давнича справа тощо).

Рис. 2. Модель взаємодії змінних обсягу виробництва та попиту і постійного виробничого потенціалу

Рис. 3. Модель взаємодії змінних обсягу виробництва, попиту і виробничого потенціалу

В процесі розробки оптимального плану виробництва з мінімаль­ними загальними витратами використовується одна з наведених тактик або їх поєднання в залежності від конкретної виробничої ситуації.