Місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук

Етапи

Хронологічні рамки

Основна характеристика

Етап про соціології

від античності

до О. Конта

формування уявлення подібності і різниці між законами природи й законами суспільства, розробляються концептуальні засади політичної, цивільної торії та економічної теорії, знання про суспільство поступово набирає секулярних форм, формується концепція громадянського суспільства, розбудовуються емпіричні підвалини соціологічного знання

Другий

з 30-40 рр. ХІХ ст.

до кінця ХІХ ст.

зародження і початковий розвиток академічної соціології

Третій

кінець ХІХ-20-і рр.

ХХ ст.

інституалізація соціології як навчальної дисципліни, загально соціологічні дослідження поєднуються з емпіричними дослідженнями, які набувають інтенсивного розвитку

Четвертий

з кінця 20-х до

70-х рр. ХХ ст.

формування основних теоретичних напрямків соціології, розвиток її галузевих дисциплін, подальшого вдосконалення методі дослідження

Останній п’ятий

з 70-х рр. ХХ ст.

інтернаціоналізація соціології, широке поширення різних концепцій і теорій (структурного функціоналізму, символічного інтеракціонізму, феноменології, етнометодології та ін.)

Назва напряму

Представники

Основні ідеї

Функціоналізм

Т. Парсонс

Р. Мертон

Суспільство – складна система, частини якої (підсистеми) тісно пов’язані поміж собою і виконують спеціалізовані функції.

Частини, елементи структури функціонально доповнюють одна дну і не можуть існувати самостійно. Соціум існує виключно на основні домовленості, згоди з приводу суспільних цінностей та норм

Символічний інтеракціонізм

Дж.Мід

Г.Блумер

Е.Гоффман

та ін.

Змістом соціальних процесів є взаємодія індивідів в групі і суспільстві.

Індивід з’єднується з суспільством через взаємозв’язок з іншими людьми. Спілкування між людьми здійснюється за допомогою особливих засобів-символів (жест, мова, знак тощо)

Феноменологія

Ч.Кулі

А.Шюц

П.Бергер

Т.Лукман

та ін.

Соціальна реальність настає для суб’єктів дії як існуючий до них інтерсуб’єктивний світ.

Лише завдяки вихованню і навчанню, нагромадженню досвіду, взаємодії з оточуючим світом людина може залучитися до цього світу, що дозволяє їй ставити перед собою реальні цілі і досягати їх.

Перехід від почуттєвого досвіду (незначних об’єктів) до логічного впорядкування і визначення значущих об’єктів відбувається у свідомості кожної людини, а потім у взаємодії між індивідами

Етнометодологія

Г.Гарфінкель

З метою розуміння актуальних фактів і явищ учасники соціальної взаємодії використовують характерні для різних соціальних класів, груп і організацій методи їх інтерпретацій. Розуміння веде до встановлення стабільної структури взаємодії, яка забезпечує нормальний (з точки зору учасників) розвиток подій

Етнометоди нормативно-структурні детермінанти діяльності не “усвідомлюються” як такі, але “утворюються” кожний раз спочатку. Соціолог зобов’язаний враховувати власну залежність від світу повсякденності і формулювати опис практичних дій як на професійному рівні, використовуючи формальні способи соціологічного пояснення, так і на рівні повсякденного життя

Неофункціоналізм

Дж.Александер

П.Коломі

Р.Мюнх

С.Айзеншгадт

Ю.Хабермас

та ін.

Суспільство – це історично визначена соціальна система і конкретний життєвий світ.

Життєвий світ – це нетематизований горизонт значень, який становить підвалини життєвого досвіду людини. Цей горизонт складається із попереднього запасу знань, зосередженого в культурі, і, перш за все, в мові.

Соціальна еволюція полягає в розвитку позитивних здібностей людини.

Головне в людській дії – визначення людиною свого ставлення до об’єктивного світу і відмінностей між самою дією і світом

Структуралізм

К.Леві-Строс

Ж.Лакан

Ч.Пірс

та ін.

Суспільство є первинним відносно індивідів.

Існують соціальні структури, які не спостерігаються і на яких базуються соціальні феномени, що спостерігаються.

Естетичні, психологічні, етнографічні, історико-культурні утворення – це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів, суть яких визначається не їх власним змістом або зовнішніми зв’язками, а їх місцем в соціальній системі.

Об’єктивність в соціумі представлена мовою, в якій структури (людський розум, суспільство тощо) існують і функціонують споконвічно і формуються незалежно від волі і бажання людей

Постструк-туралізм

Р.Барт

М.Фуко

Ж.Дерріда

та ін.

Мова – єдино придатний фундамент для пізнання, а також для дій та існування.

Теоретичне знання – це дискурсивна форма, що породжує тексти.

Світ є таким, якими він є, не через якийсь єднаючий фактор, а завдячуючи відмінностям, що лежать у його підґрунті.

Вивчення емпіричних текстів веде до розуміння того, що відбувається у світі, більше, ніж будь-які емпіричні дослідження.

Завдання соціології полягає не в пошуку єдиних принципів та законів існування цього світу, вивченні його відмінностей

Конфліктологія

Ч.Міллс

Л.Козер

Р.Дарендорф

та ін.

В основні соціального життя лежать інтереси.

Соціальне життя включає примус, який породжується соціальною напругою.

Будь-який соціологічний аналіз має цінність лише в тому випадку, коли він торкається боротьби за владу між конфліктуючими класами, між тими, хто управляє, і тими, ким управляють.

В будь-якій системі, яка складається із різноманітно-пов’язаних частин, виявляються дисбаланс, напруга, конфлікти.

Соціальний конфлікт – це страхуючий клапан системи, який дозволяє через наступні реформи й інтегративні зусилля на новому рівні приводити соціальний організм у відповідність до умов, що змінились

Технократизм

Т.Веблен

Д.Бернхем

Д.Гелбрейт

Д.Белл

Й.Масуда

та ін.

Державна влада має належати технічним спеціалістам (інженерам, технікам, організаторам виробництва, а також ученим), які тільки й здатні приймати політичні рішення на справжній науковій основі і в інтересах всього суспільства.

В ієрархічній структурі суспільних відносин фундаментом є технологічні, науково-технічні відносини, а над ними надбудовуються соціально-політичні, духовні відносини