3. Характеристика окремих видів місцевих податків і зборів

Податок із реклами. Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" (далі — Декрет) не закріплює по­няття податку з реклами, а вказує на елементи правового ме­ханізму цього платежу. Платниками є юридичні та фізичні особи, що рекламують свою продукцію або діяльність. Об'єктом обкладання є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Гранична ставка встановлена в розмірі 0,1 % вар­тості послуг за одноразову рекламу і 0,5 % — за розміщення реклами на тривалий час. Облік платників здійснюють органи, на які покладені функції розміщення реклами. Цей податок сплачується під час оплати послуг за встановлення і розміщен­ня реклами. Джерелом оплати можуть бути особисті кошти платників, а також собівартість продукції (робіт, послуг).

Однак сьогодні постає проблема не досить чіткого розуміння реклами для цілей оподаткування, у ре­зультаті чого оподатковується будь-яка реклама, у тому числі й та, яка не має комерційного характеру.

Зазначимо, що поняття "реклама" як офіційна інформація про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі і будь-яким способом з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку, закріплено в Законі України від 3 липня 1996 р. "Про рекламу". Однак у затверджених органами місце­вого самоврядування, нормативних актах, що регулюють здій­снення цього податку, немає чіткого визначення реклами. Платниками податку є юридичні та фізичні особи всіх органі­заційно-правових форм, які розміщують на рекламних носіях міста рекламу. Залежно від цього платниками податків є осо­би, від імені яких здійснюється реклама і які називаються рек­ламодавцями. Особи, що займаються виготовленням реклами за заявкою рекламодавця чи розміщують її на рекламних носіях, називаються рекламним агентством, а місце, на якому розміщується реклама — рекламним носієм.

Цей податок утримують рекламні агенти, які щокварталу подають звіт до податкових інспекцій і перераховують суми податку не пізніше 20 числа кожного місяця.

Для отримання дозволу на розміщення реклами подають письмову заяву на ім'я начальника відділу дизайну міського середовища. Разом з ним подають архітектурно-художню фор­му, ескіз-ідею і фото об'єкта. Після одержання дозволу рекламодержатель зобов'язаний у 20-денний строк приступити до монтажу і розміщення об'єктів, інакше такий дозвіл анулюєть­ся. Розміщення об'єктів зовнішньої реклами уздовж автомо­більних доріг підлягає обов'язковому узгодженню з ДАІ, а у межах "зелених зон" — з управлінням комунального госпо­дарства міськвиконкому. У разі відмови рекламодавця від реєстрації об'єкт зовнішньої реклами підлягає демонтуванню. Пільги зі сплати податку з реклами Декретом не встановле­но, однак такі пільги в принципі можуть надавати органи міс­цевого самоврядування.

Комунальний податок. Платниками цього податку є юридичні особи, за винятком бюджетних, планово-дотаційних і сільгосппідприємств. Об'єктом обкладання виступає річний фонд оплати праці, розрахований за розмірам неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян. Гранична ставка встановле­на у розмірі 10 % річного фонду оплати праці. Облік здійсню­ють податкові інспекції на місцях. Джерело сплати цього платежу — прибуток (дохід), що залишається в розпорядженні юридичних осіб.

Справляння цього податку здійснюється на підставі від­повідних положень, які затверджують міські ради.

Зазначимо, що платниками комунального податку є навіть ті юридичні особи, які тимчасово не здійснюють виробничу діяльність. Якщо вони подають у статистичні органи звітність про середньодобову чисельність штатних працівників, то звіль­нення чи відстрочення сплати комунального податку належить до компетенції виключно органів місцевого самоврядування. Отже, підприємства, у статуті яких передбачено здійснення господарської діяльності, розглядаються як платники кому­нального податку незалежно від результатів фінансово-госпо­дарської діяльності. Це підтверджується положенням, від­повідно до якого комунальний податок належить собівартості продукції, товарів і послуг. До того ж, за рішенням органів місцевого самоврядування від оподаткування можуть бути звільнені й інші суб'єкти гос­подарювання.

Об'єкт обкладання припускає обчислення фонду оплати праці, що розраховується за розміром неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством у звітному періоді, незалежно від виплаченої заробітної плати. Таким чином, комунальний податок залежить не від резуль­татів виробничої діяльності підприємств, а від кількості пра­цівників на ньому.

Обчислення середньоспискової чисельності працівників підприємств провадиться за методикою, закріпленою в Інс­трукції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у гос­подарстві України. Відповідно до Інструкції, є два варіанти обчислення середньоспискової чисельності:

1) середньоспискова чисельність штатних працівників об­лікового складу;

2) середньоспискова чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості.

При обчисленні комунального податку необхідно обирати перший варіант. Причому, обчислюючи середньоспискову чисельність, працівник ураховуєть­ся один раз (за місцем основної роботи) незалежно від терміну трудового договору і тривалості робочо­го часу. Тому сюди не входять працівники, прийняті на роботу за сумісництвом.

Від сплати комунального податку звільняються такі суб'єкти:

• метробуд і метрополітен;

• державні комунальні підприємства, що одержу­ють дотації з бюджету;

• підприємства й організації, що повністю звіль­няються від податку на прибуток;

• благодійні організації, що утримуються за ра­хунок членських внесків та благодійних пожертвувань;

• громадські організації ветеранів війни і підпри­ємства ветеранів війни, на яких не менше 60 % від середньоспискової чисельності працюючих становлять учасники бойових дій і учасники війни;

• громадські організації і підприємства сліпих у частині фонду оплати праці, нарахованої на чисель­ність працюючих інвалідів по зору І НІ груп;

• громадські організації, у яких немає штатних працівників і фонд оплати праці не створюється;

• суб'єкти малого підприємництва, що перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звіт­ності.

Ставка комунального податку здебільшого встановлюється у розмірі 10 % від офіційно встановленого розміру неоподатко­вуваного мінімуму доходів громадян.

Розрахунок сплати комунального податку платники пода­ють до податкових інспекцій одночасно з поданням кварталь­ної і річної звітності. Сплачується комунальний податок не пі­зніше 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Ринковий збір — це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках, з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що стягується з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогоспо­дарську, промислову продукцію та інші товари. В Указі Президента України від 28 червня 1999 р. "Про упорядкування ме­ханізму сплати ринкового збору" (далі — Указ) міститься трохи інше визначення ринкового збору, під яким розуміють плату за право заняття місця для торгівлі на ринках усіх форм влас­ності. Виходячи з цього визначення, платниками збору є юри­дичні та фізичні особи, які реалізують відповідну продукцію.

Об'єкт обкладання за цим збором — торгове місце (на ринках, у павільйонах, на майданчиках, з автомашин, візків тощо). Граничний розмір ставок збору встановлений окремо для фі­зичних осіб — 20 % мінімальної заробітної плати і для юри­дичних осіб — 3 % . Причому розмір ставки може коливатися залежно від ринку, його територіального розташування і виду продукції. Податкові відрахування провадяться за кожний день торгівлі. Облік платників веде адміністрація ринку. Строк оплати — до початку реалізації продукції. Джерелом оплати є собівартість продукції або особисті кошти.

Декретом не встановлені пільги зі сплати ринкового збору. Однак в Указі закріплено, що ринковий збір не справляється з підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розташованих у стаціонарних приміщеннях (магазинах, кіосках, наметах) на території ринку і з власних торгово-закупівельних підрозділів ринку незалежно від зай­маного місця. Крім того, певні пільги можуть також установ­люватися органами місцевого самоврядування.

Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касо­вий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі.

У разі виявлення на ринку при проведенні контрольної пе­ревірки працівниками органів державної податкової служби торговців без касових чеків, що засвідчують сплату ринкового збору, з цих торговців стягується штраф у сумі, еквівалентній п'ятьом розмірам ринкового збору, а з адміністрації ринку — у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі виявлення у торговців неналежним чином оформлених із вини адміністрації ринку касових чеків адміністрація ринку за кожен випадок сплачує штраф у сумі, еквівалентній 20 не­оподатковуваним мінімумам доходів громадян.

Кошти, що надходять від ринкового збору, у повному обсязі (100%) зараховуються до місцевого бюджету. Відповідаль­ність за нарахування ринкового збору і своєчасність його спла­ти в місцевий бюджет покладено на адміністрацію ринку.