3.2. Кривавий січень 1990 року

Події Чорного січня ((азерб. Qara Yanvar) або також Кривавий січень) розгортались в епоху  Перебудови, на тлі Карабаського конфлікту. В липні 1989 року в Азербайджані сформувався Народний Фронт Азербайджану (НФА), що став на чолі азербайджанського національного руху.⁵⁹ Основним фактором, що зумовив зростання азербайджанського національного руху, стало карабаське питання. Безуспішні зусилля центру розв’язати карабаську кризу поряд із неспроможністю республіканського керівництва захистити те, що розглядалось як національні інтереси Азербайджану, з бідовим становищем біженців та безліччю місцевих образ призвели у грудні до народного вибуху під проводом НФА. 29 грудня у Джалілабаді активісти Народного фронту захопили будівлю міськкому партії, при цьому десятки людей було поранено. 31 грудня на території Нахічеванської АРСР натовп людей зруйнував держкордон з Іраном. Майже 700 км кордону було знищено. Тисячі азербайджанців перетнули річку Аракс, натхненні першою за довгі десятиліття можливістю братання зісвоїми співвітчизниками в Ірані. 10 січня 1990 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла постанову «Про грубі порушення закону про державний кордон СРСР на території Нахічеванської АРСР», рішуче засудивши те, що сталось .

19-го січня 1990 року в Баку та деякі райони Азербайджану були введені військові частини колишнього Радянського Союзу.⁶⁰ Вторгнення в Баку великого контингенту частин Радянської армії, внутрішніх військ і загонів спеціального призначення супроводжувалося особливою жорстокістю і небаченими звірствами. Була вчинена розправа над мирним населенням, сотні людей були вбиті, поранені, пропали без вісті.

В ту ніч до оголошення населенню про введення надзвичайного стану в Баку було безжально вбито 82 людини і 20 осіб смертельно поранено. Після оголошення надзвичайного стану 20 січня і в наступні дні було вбито ще 21 осіб. У районах, де надзвичайний стан не вводився, - в Нефтечале і Ленкорані, 25-26 січня було вбито 10 чоловік.⁶¹

У загальній складності, в результаті незаконного введення військ в місті Баку і районах республіки було вбито 133 людини, поранено 744 людини, незаконно заарештовано 841 чоловік і 5 чоловік пропало без вісті. Військовослужбовцями були розгромлені і спалені 200 будинків і квартир, 80 автомашин, в тому числі і карет швидкої допомоги, знищено державне і приватне майно в цілому на 5637286 рублів. Серед убитих були жінки, діти і старі, а також працівники швидкої допомоги та міліції.

Введення військ і оголошення надзвичайного стану в Баку стало грубим порушенням Конституції СРСР (стаття 119) і Конституції Азербайджанської РСР (стаття 71), Міжнародного Пакту "Про громадянські та політичні права" 1966 року (стаття 1) і були потоптані суверенні права Азербайджанської Республіки.

Протиправне оголошення надзвичайного стану в Баку, вторгнення збройних сил в місто і влаштована звіряча розправа над мирним населенням із залученням важкої техніки та смертоносної зброї в умовах повної відсутності будь-якого опору було злочином проти азербайджанського народу. Військовослужбовці з особливою жорстокістю розстрілювали людей на місці в упор, здійснювали умисні наїзди танків і БТР на легкові машини з убивством в них людей, обстрілювали лікарні, перешкоджали медико-санітарному персоналу надавати допомогу пораненим. У відношенні мирного населення особовий склад військ здійснював добивання поранених, вбивство багнет ножами, використання куль до автомата Калашникова калібром 5,45 мм зі зміщеним центром ваги, які не просто виводять людину із ладу, а багаторазово збільшують страждання і робить його смерть неминучою.

Кривава трагедія, що сталася в Баку в січні 1990 р. показала антинародний характер тоталітарного режиму, коли збройні сили СРСР у черговий раз були використані не для захисту від зовнішньої агресії, а проти власного народу, фіктивність суверенних прав союзних республік.

Аналіз заходів, здійснюваних партійними, державними органами напередодні 20 січня, а також суперечливих процесів, що йдуть в Баку, показує, що січнева трагедія була наслідком заздалегідь підготовленої військової операції.

Суперечна інтересам народу і спрямована проти суверенітету і територіальної цілісності Азербайджану політика керівництва Комуністичної партії Радянського Союзу в період, що передує 20 січня, необ'єктивна і упереджена лінія Центру, і невміла діяльність керівників Азербайджану стали основними причинами введення надзвичайного стану в Баку.⁶²

Ця агресія проти азербайджанського народу втілювалася в життя поетапно: у місті здійснювалися провокації, що призвели до погромів, під приводом роззброєння населення напередодні трагедії було вилучено зброю навіть у співробітників міліції і т.д.

З кінця 1989 року аж до січневих подій в Баку направлялися додаткові контингенти внутрішніх військ і сил Радянської Армії. У зв'язку з цим в Баку здійснювалися різні підготовчі заходи по розміщенню та забезпеченню військових підрозділів. Не дивлячись на наявність в Баку 110 тисячного контингенту збройних сил правопорядку і безпеки, в середині січня 1990 року в Баку було додатково перекинуто до 66 тисячі солдатів і офіцерів, серед яких були і резервісти, які призвані на коротко час.

Слідчою комісією встановлено, що резервісти і особовий склад частин, чисельністю в понад 11 з половиною тисяч осіб, що входили в місто піддавався посиленій психологічній обробці: поширювалася дезінформація про необхідність даної акції у зв'язку із захистом росіян, яких нібито по-звірячому знищує місцеве населення, повідомлялися неправдиві дані про значну кількість снайперів і автоматників Народного фронту, що розмістилися навколо казарм і на дахах будинків, які зустрінуть війська масованим автоматним і кулеметним вогнем і т.п. Таким чином, особовий склад чекав запеклого вогневого опору і, по суті, був психологічно підготовлений до прояву жорстокості. Причому, за матеріалами, наявними в Слідчої комісії, серед резервістів було і чимало осіб вірменської національності.

За кілька днів до подій у спішному порядку звільнялися місця в лікарнях міста Баку, велася підготовка для прийому великої кількості поранених, терміново евакуювалися члени сім'єю радянських військовослужбовців з міста Баку. Таким чином, створювалися всі умови для здійснення військової агресії і для введення військ.⁶³

Черговим етапом військової операції став вибух 19 січня енергетична блоку Азербайджанського телебачення і повне припинення в республіці радіо і телепередач в день введення військ. З дня доконаний вже трагедії була припинена діяльність та інших засобів масової інформації і народ був позбавлений права на отримання інформації.

Для здійснення цієї запланованої злочинної акції в Баку прибули міністри оборони і внутрішніх справ СРСР, інші вищі військові чини і партійні функціонери. У всіх своїх виступах вони запевняли, що приїхали в Баку для того щоб розібратися в ситуації і не допустити введення військ в місто.

Завдяки невмілим діям місцевого керівництва, що намагається догодити центральній владі і сліпо виконує їх вказівки, ситуація в місті була поза контролем.

Саме в цей період протягом декількох місяців в Баку, інших містах і районах республіки проходили багатолюдні мітинги, викликані неадекватною позицією центральних органів СРСР до сепаратістіческім виступам вірмен Карабаху про приєднання автономної республіки входить до складу Азербайджану до Вірменської Республіці. Не чітка позиція керівництва СРСР у вирішенні цього питання, відкрите загравання вірменами в цьому питанні сприяли розширенні конфлікту, призвели до масових вигнанням азербайджанців з Вірменії. Близько 300 тисячі азербайджанців зазнали вбивств, катувань та інших спробам для виживання їх з рідних місць, змушені були стати біженцями і знайти притулок в Азербайджанській Республіці.

Все це викликало гнів народу і на мітингах лунали вимоги відставки керівництва Азербайджану. Можна сказати, що пропозиції пов'язані з введенням надзвичайного стану, висунуті на засіданні бюро Центрального Комітету Комуністичної Партії Азербайджану 14 січня 1990 були викликані страхом втрати влади. На основі цього рішення 15 січня 1990 Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про оголошення надзвичайного стану в Нагірно-Карабахської Автономної області і деяких інших районах". 15 січня 1990 під час перебування голови Президії Верховної Ради Азербайджанської РСР в Москві в умовах відсутності кворуму було проведено незаконне засідання Президії Верховної Ради Азербайджанської РСР, яке прийняло під тиском першого секретаря Центрального Комітету Комуністичної партії Азербайджану рішення про згоду на введення надзвичайного стану в Азербайджані. Це ще раз підтверджує, що 20 січня було заздалегідь спланованим злочинним актом.⁶⁴

Прийняття указу Президії Верховної Ради СРСР "Про введення надзвичайного стану в м. Баку" в порушення пункту 14 статті 119. Конституції СРСР і статті 71 Конституції Азербайджанської РСР, оприлюднення його після запровадження надзвичайного стану і пролиття крові сотень мирних жителів в м. Баку підтверджують, що ця військова та політична акція була відкритою агресією і злочином проти азербайджанського народу, досконалим керівництвом КПРС, Радянської держави і особисто Михайлом Горбачовим.⁶⁵

Трагедія 20 січня, повергшее в жах і лихо азербайджанський народ, знайшла відгук у всьому світі, викликала гнів і обурення прогресивних сил. Радіостанції багатьох країн також поширювали всебічну інформацію про січневої трагедії і таврували імперські сили.

На відміну від досвіду цивілізованих держав політичне керівництво Азербайджану не тільки не пішов у відставку, а навіть в такій ситуації більш кращим визнало мовчання. У трагічний день, коли народ приніс в жертву своїх шехідів, воно своїм офіційною заявою не висловило свого ставлення до цієї трагедії і навіть не висловило співчуття знаходиться в жалобі народу. У цих умовах заяву Голови Верховної Ради Азербайджанської Республіки пробудило в народі надію і віру відновлення потоптаних прав.

Партійна влада Азербайджану втратила свого керівника - першого секретаря Центрального Комітету Комуністичної партії Азербайджану, який 21 січня виключно в цілях забезпечення власної безпеки таємно втік на військовому літаку до Москви злякавшись гніву народу, не брала участь в організації похорону загиблих, наданні допомоги їх сім'ям та проведенні ритуальних церемоній . У такій ситуації величезну відповідальність на себе взяло керівництво духовенства мусульман. 21 січня 1990 голова духовного управління мусульман Закавказзя звернувся до генерального секретаря ЦК КПРС, голові Верховної Ради СРСР Михайлу Горбачову з вираженням волі народу Азербайджану про вимогу негайного виведення військ з Баку. Копії цього звернення були направлені Генеральному секретарю ООН і главам урядів і релігій світу.

У цей день в Москві перед постійним представництвом Азербайджану пройшов мітинг протесту азербайджанців, які пройшли з чорними прапорами по вулицях Москви до будівлі Центрального Комітету КПРС для вручення гнівного листа. Колишній керівник Азербайджану, член Політбюро ЦК КПРС, заступник голови Ради Міністрів СРСР перебуває у відставці Гейдар Алієв в постпредстві Азербайджану в Москві провів прес-конференцію, де засудив антигуманну акцію радянських військ в Азербайджані.

Місто, розбуджений нічний трагедією, тільки вранці, після 6-7 годин оголошення надзвичайного стану в Баку, по радіо почув текст Указу Горбачова і наказ коменданта міста. При тривали безчинства військ введених в місто продовжували гинути люди і ці процеси тривали ще кілька днів.⁶⁶

Надзвичайної сесія Верховної Ради Азербайджанської РСР, скликана 22 січня 1990 на вимогу народу і ініціативою групи депутатів спробувала дати оцінку січневим подіям і прийняла ряд документів. Сесія прийняла Постанову Верховної Ради Азербайджанської РСР "Про скасування надзвичайного стану в місті Баку". На цій сесії також були прийняті звернення до Верховній Раді СРСР, Верховним Радам союзних республік, парламентів усіх країн світу, Організації Об'єднаних Націй, а також до всіх націй і народів, що проживають в Азербайджанській РСР. На цьому ж засіданні було підняте питання про правову оцінку подій і створена Депутатська слідча комісія.

Первинна партійна організація Центрального Комітету Комуністичної партії Азербайджану 22 січня 1990 виключила Абдуррахмана Везирова з лав КПРС і поставила питання про його притягнення до відповідальності перед законом за злочини, вчинені проти азербайджанського народу.

У цей день Баку прощався із загиблими синами та доньками Азербайджану. Мільйони людей зібралися на площі імені Леніна. Похоронна процесія простяглася до Нагірного парку Баку, саме піднесене місці міста, яке було вибрано підходящим для поховання жертв страшної трагедії. Вони своєю смертю перетворилися на героїв для майбутніх поколінь і "шехідів" заради незалежності Азербайджану.

У цей день партійні функціонери і військові власті міста злякавшись гніву народного не взяли участь у церемонії похорону. Вони були учасниками цього злочину і співучасниками при введенні військових частин радянської імперії в місто Баку, які не прийняли конкретних заходів і не забезпечили безпеку громадян, як особи, що займають високі державні посади і не впоралися з покладеною на них відповідальністю.