2.2 Політика Радянської влади щодо Нагірного Карабаху

Основною метою моїх досліджень є ознайомлення широкої громадськості з істинними подіями, що відбулися з азербайджанським і не вірменським населенням Хайастан (Вірменії) в 1987-1992 роках і причини відсутності розголосу цих подій.

До 1988 року народ жив своїм нормальним життям, з любов'ю продовжували творчу діяльність, будучи одним з членів суспільства, всіляко намагалися внести свою лепту в загальнонародну справу. Але коли 1985 року до влади прийшов М.С. Горбачов, всьому цьому прийшов кінець ... Вірніше Вірменія, вірмени та вірменство поклало всьому край.⁴¹

Далеко не всі наші співвітчизники змогли витримати випали на їхню долю позбавлення і приниження. У ці роки довелося пережити, образно висловлюючись «муки пекла» але ми не зламалися, не замкнулися в собі, тому що були відомі любов'ю до батьківщини. З релігійної точки зору ми всі у відповіді за все людство. Але вірмени, прикриваючись під ім'ям християнство, багато століть вели антихристиянську та антирелігійну пропаганду, з метою захоплення землі Азербайджану. ⁴²

Прийшовши до влади, М.С.Горбачев вибрав шлях для себе, вершину світської влади. З його дозволом, почалося роз'єднання республік. Не всі розуміли що, він прийшов до влади не на творення, а на руйнування. Розваливши країну, штовхнувши народи, один на одного. Вірменська діаспора і партія дашнаків давно готувалися і чекали цього моменту. Не були знайдені шляхи справедливого рішення суверенітету Карабаху (від кого від чого). Це і стало початком загибелі СРСР 1987-1992 рр.. Країна стало трибуною мітингів і не було вжито заходів проти тих, хто допомагав генсекові в цій справі (вірменська мафія, яка оточувала його в цей період). ⁴³

Величезна країна розвалилася. Кровопролиття в самій Вірменії (вигнання всіх не вірменів 1987 - 1991р). Вбивство 2-х азербайджанців в НКАО. 28-29 лютого 1988р організоване центром (Москва) і самих вірменів Сумгайтських події. 9-го квітня в Тбілісі розстріл демонстрантів. 11-го березня в Литві захоплення Вільнюської телевежі. Хто давав команду на ці кровопролиття, якщо не вища керівництво (тобто Горбачов і вірменська мафія, яка оточувала генсека). Це не тільки частина проведеної політики урядом Вірменії, а й ідеологія яке вже понад 200-років ведуть вірмено-хайскіе священнослужителі.⁴⁴

Коли люди самих різних релігій і віросповідань живуть в гармонії один з одним, тоді світ перебуває в безпеці. Сьогодні в Західному Азербайджані (Вірменія) не залишилося не однієї азербайджанської сім'ї. У номері вірменської газети «Комуніст» російською мовою за 9 грудня 1988 опубліковано офіційне визнання міністра внутрішніх справ Вірменської РСР В.Арутюнова. У ньому він визнає факт насильницького вигнання з республіки громадян за національною ознакою, тобто осіб не вірменської національності, переважно азербайджанців.

Західний Азербайджан, нині званої Вірменія і Карабах у всі часи був цілою територіальною одиницею. Вираз же «Нагорний Карабах» було вигадано у XX столітті з боку керівництва Радянської Росії.

Як і які сили розвалили Радянський Союз

Могильники великої країни за кров, за сльози, за смерть невинних людей купалися в променях слави. Хочу надати читачам імена і тих, хто активно допомагав М.С. Горбачову в справі руйнування держави.⁴⁵ Католикос Вірменсько-Григоріанської церкви Вазген II. Олена Боннер (Аліханян)-дружина А.Д.Сахарова, Г. Старавойтова, М. Аганбекян, Брутенц, Дадамянц, Г.Ігітян, Гдлян, З.Балаян, С. Капутікян, А.Манучарян, Ж. Галустян. 5 - лідерів Егуд-А. Акопян, К.Варданян, С.Геворкян, В.Манукян і Л.Тер-Петросян. Внутрішня політика СРСР:У брежнєвські часи боротьба між національними кадрами загострилася, тоді вирішувалося, який з кланів буде визначати внутрішню політику країни (зовнішня політика традиційно була віддана на відкуп російським). До 1970-му остаточно стало ясно, що на перший план вийшов грузинсько - вірменський клан. На противагу йому частину російсько-української еліти вирішила поставити на радянський мусульманський світ. Про деякі аспекти цього протистояння двох національних груп розповідається в паперовому виданні «Вітчизняні записки», № 16 (162), 2008рік. Націоналізм був по-справжньому козирною картою в руках закавказьких еліт. Спритно маніпулюючи цією проблемою, вони тримали Москву «на гачку», вибиваючи тим самим з неї різні преференції. Так, «очима і вухами», Москви традиційно в національних республіках завжди були другі секретарі та представники КДБ, призначувані в основному зі слов'ян.⁴⁶ Так було у всіх республіках, крім трьох прибалтійських і двох закавказьких: Грузії та Вірменії. У Вірменії в 1954-72годах головою КДБ був Г.Бадамянц, а в 1978-1988року - М. Юзбашян. Рекорд Бадамянца по тривалості правління побив в СРСР тільки одна людина - грузин А. Інаурі, який просидів у кріслі голови КДБ Грузії 34 роки (1954-1988 роки). Для прикладу: в Узбекистані за період правління Рашидова (24год) змінилося 6 головних чекістів, причому тільки один, останній, був з місцевих, але знову ж таки не узбек, а вірменин.⁴⁷

В кінці 1970-х частина російсько-української парт.хоз.еліти (їх потім буде прийнято називати «державниками» на противагу Андроповський «лібералам») зрозуміла, що треба створювати противагу Закавказьким кланам, які найближчим часом могли б підім'яти під себе всю владу . Зрозуміло, мова про те, щоб збільшити роль російських чи білорусів, не йшло. Згадаймо, що з часів заснування СРСР основним стрижнем внутрішньої політики була боротьба з «російським шовінізмом»; коли ми пишемо «російсько-українська парт.хоз.еліта», то це все лише нагадування про їх коренях, насправді вона була позанаціонального. А під «державниками» більш правильно розуміти «імперців».

Цією групою ставка була зроблена на мусульманський світ СРСР. Ситуація ускладнилася з приходом до влади в Ірані в 1979 році Хомейні, з введенням радянських військ до Афганістану. Частина верхівки СРСР була стурбована можливим проникненням радикального ісламу в СРСР. Тому радянським мусульманам потрібно було дати «кістку». Ще 1969 КДБ ешнік очолив Азербайджан - Гейдар Алієв. Для СРСР того часу це було немислимо - ще в кінці 1950-х парт. хоз. елітой було прийнято рішення про не допущення чекістів у владу. Але для Азербайджану було зроблено виняток - республіка розглядалася як противага зростаючому впливу Вірменії. Пізніше Алієв був введений в Політбюро, а також призначений заступником голови союзного Радміну. ⁴⁸

 Перелом у відносинах Центру та середньоазіатських республік міг настати в самому кінці ери Брежнєва. Буквально напередодні своєї смерті (за сім місяців до неї) Брежнєв раптово вирушив в Узбекистан, де зібрав всіх керівників середньоазіатського регіону. А буквально за півтора місяці до відходу в інший світ Брежнєв відвідав ще одну мусульманську республіку - Азербайджан. Враховуючи лідер країни в той час буквально дихав на ладан і кожна така поїздка коштувала йому великого напруження сил, задамося питанням: чим були викликані ці вояжі (останні в житті генсека)? Чи не було це пов'язано з бажанням Брежнєва і його прихильників, нарешті, спертися на мусульманський центр сили, замість колишнього - кавказького? Не зрозумів чи престарілий генсек на схилі свого життя, що саме мусульманство може стати однією з головних скреп для радянської держави.

Після смерті Брежнєва першим ділом його приймача Андропова став розгром національних кадрів Узбекистану (т. зв. «Бавовняне справа»). Але по ідеї адже напрошувалася ліквідація найбільш одіозних кримінальних режимів - Грузії та Вірменії.⁴⁹

У підсумку саме Грузія, Вірменія (війною в Карабасі і окупацією азербайджанської території), а також три прибалтійські республіки виступили могильниками Радянського Союзу. За іронією долі, ще один КДБ ешнік - Володимир Путін 1, виступив повному антиподом свого вчителя Юрія Андропова. Він, як і брежнєвський клан, зробив ставку на мусульманський світ, тільки вже обкромсанного держави, у вигляді т. Н. «Російської Федерації».⁵⁰ А його і його наступника, колишнього члена КПРС Дмитра Медведєва перемога у війні над Грузією в 2008 році і зовсім і здійснила на практиці мрію старців - державників з Політбюро. При цьому чеченські клани виступають гарантом не проникнення грузинського криміналітету у внутрішні справи Росії (як відомо, комсомольський активіст Саакашвілі спеціально вислав грузинських «злодіїв в законі» зі своєї країни в Росію, для здійснення підривної діяльності на російській території).

Можливо, соуправителем Росії Путін зможуть відтворити мрію радянських старців - слов'янсько - мусульманський центр сили. В цей центр крім Білорусії та Казахстану могли б ще увійти Узбекистан, Киргизія і Таджикистан. У такому новоутворенні частка мусульман складали б близько 40%. Це, зокрема, сприяло б більш успішній боротьбі з «великодержавним шовінізмом росіян» як заповідав один із засновників нашої держави СРСР - РФ - Йосип Сталін.

Розділ III. ПЕРЕБІГ ТА ПРИЧИНИ КОНФЛІКТУ.