
- •Історіографія проблеми
- •2.2.Аналіз джерельної бази проблеми
- •2.1. Початок конфліктної ситуації (1917-1920рр.)
- •2.2 Політика Радянської влади щодо Нагірного Карабаху
- •3.1.Сумгаїтській погром
- •3.2. Кривавий січень 1990 року
- •3.3. Ходжалинський геноцид 1992 року
- •5.1. Бішкекський договір
- •4.2. Дії сторін щодо примирення та їх результати
- •Висновки
- •Список використаних джерел та літератури :
- •I.Джерела:
- •II.Монографії:
- •III.Наукові статті:
- •IV.Навчальні посібники:
- •V.Інтернет-ресурси:
ЗМІСТ
ВСТУП |
|
|
|
РОЗДІЛ |
I. |
СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ |
|
|
1.1. |
Історіографія проблеми |
|
|
1.2. |
Аналіз джерельної бази проблеми |
|
РОЗДІЛ |
II. |
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТУ |
|
|
2.1. |
Початок конфліктної ситуації (1917-1920рр.) |
|
|
2.2. |
Політика Радянської влади щодо Нагірного Карабаху |
|
РОЗДІЛ |
III. |
ПЕРЕБІГ ТА ПРИЧИНИ КОНФЛІКТУ |
|
|
3.1. |
Різня в Сумгаїті 1988р. |
|
|
3.2. |
Кривавий січень 1990р. |
|
|
3.3. |
Ходжалінський геноцид 1992р. |
|
РОЗДІЛ IV. СПРОБИ МІЖНАРОДНОГО СПІВТОВАРИСТВА ПО ВРЕГУЛЮВАННЮ КОНФЛІКТУ 4.1. Бішкекський протокол та його рішення 4.2. Дії сторін щодо примирення та їх результати ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
|
|
Вступ
Актуальність теми дослідження. Світ вступає в пору глобальних змін, відзначених винятково суперечливими тенденціями. Регіональні і континентальні об'єднання держав шукають шляхи розширення співробітництва й послаблення деяких спірних моментів, що здебільшого пов'язані з протистоянням суверенітетів і зіткненням націоналістичних інтересів. Національні кордони в їхньому колишньому понятті зникають під впливом сучасних засобів комунікації і світової торгівлі, а також рішень держав поступитися частиною своїх виняткових прерогатив більш великим політичним об'єднанням, у які вони входять. У той же самий час з нестримною силою лунають нові націоналістичні заяви і домагання на суверенітет, а єдності держав загрожують жорстокі етнічні, релігійні, соціальні, культурні чи лінгвістичні звади. Соціальному миру, з одного боку, загрожують нові заяви про дискримінацію і відчуження, а з іншого боку – акти тероризму, спрямовані на те, щоб зірвати процес змін і руху вперед, що здійснюється демократичним шляхом.
У січні 2013 році виповнилося двадцять п’ять років з початку азербайджано-вірменського збройного конфлікту, або як його ще називають – Карабахська війна. Війни призупиненої, але все ще незавершеної, тому що мирний договір не підписаний, і територіальні суперечки не вирішені.
Карабахська війна відрізнялася особливою жорстокістю обох сторін. І дуже важко зараз з'ясувати, хто ж був прав і хто винен у цій братовбивчій війні.
Назва Нагірного Карабаху, цього невеличкого регіону, була ще навіть до недавніх пір мало відомого поза радянським Закавказзям, а вже сьогодні цей регіон сконцентрував у собі запеклі етнополітичні суперечки, що поряд з іншими причинами призвели до дезинтеграцї Радянського Союзу, а потім підсилилися після його розпаду. Битва за Нагірний Карабах є найтривалішою й однією із самих кривавих конфліктів у державах-спадкоємицях Радянського Союзу. З погляду міжнародного права цей конфлікт являє приклад протиріч між двома фундаментальними принципами: з одного боку, права народу на самовизначення, а з іншого боку, принципу територіальної цілісності, відповідно до якого можлива тільки мирна зміна кордонів за згодою конфліктуючих сторін.
Цей конфлікт – єдиний на території колишнього Радянського Союзу, у який безпосередньо були втягнуті дві незалежні держави. Більш того, наприкінці 1990-х років нагірно-карабахський конфлікт сприяв формуванню на Кавказі і навкола нього конфронтуючих угруповань держав. Конфлікт відіграє центральну роль у новій геополітиці в Євразії і є джерелом зростаючої загрози регіональної безпеки Кавказу і всього Середнього Сходу
Взагалі, проблема міжнаціональних, етнополітичних конфліктів на пострадянській території є досить актуальною. Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, Чечня – це неповний перелік відомих зон етнополітичних конфліктів. За багатьма об'єктивними показниками вони мають приблизно однакову природу виникнення і динаміку розвитку, що логічно підказує і відповідні загальні механізми їхнього своєчасного попередження і вирішення.
Крім цілого ряду історичних передумов, етнополітичні конфлікти в країнах СНД свідчать про непідготовленість держави і суспільства до сприйняття і правового вирішення проблем національностей, національних меншостей, що опинилися у різному соціально-психологічному становищі після розпаду Радянського Союзу.
Нинішній стан міжнаціональних, етнополітичних процесів у країнах СНД може привести до серйозних негативних наслідків. Кожний з конфліктів обернувся масовим кровопролиттям. Приклад Нагірного Карабаху не став винятком.
Навпаки, його можна вважати синонімом конфлікту, який не припиняється, а спроби вирішення котрого залишаються безуспішними. Незадовільність пропонованих дотепер рішень і підходів вимагає радикально переглянути існуючі механізми політичного реагування, але для цього, як перший крок, необхідне з'ясування характеру самого конфлікту й аналіз наявного досвіду його вирішення.
Вивчення й аналіз цього конфлікту не втратили своєї актуальності й понині, а не втратило тому що питання Нагірного Карабаху не є історією, і воно ще й до сьогодні не знайшло свого офіційного вирішення.
Мета роботи. Дослідити Нагірно-Карабахський конфлікт протягом 1988-2012(13)рр..
Для досягнення мети були поставленні наступні завдання :
дослідити стан наукової розробки проблеми – проаналізувати джерельну базу дослідження
визначити історичні передумови виникнення конфлікту
подальші спроби вирішення конфліктної ситуації
визначити діяльність міжнародного співтовариства по врегулюванню конфлікту
сучасний стан конфліктної ситуації
Об’єкт – Нагірно-Карабахський конфлікт та його роль в системі регіональної безпеки на Кавказі.
Предмет – дослідження: аналіз причин, процес Нагірно-Карабахського конфлікту та спроби його врегулювання.
Хронологічні межі. Визначається Бішкекським протоколом 1994р. до останньої зустрічі на рівні президентів в 2011р.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження послужили системний, комплексний та конкретно-історичний підходи. Застосування системного та комплексного підходів дає можливість всебічно та глибоко розглянути суть та особливості вірмено-азербайджанських відносин. Конкретно-історичний підхід дозволив простежити еволюцію відносин між Вірменією, Азербайджаном та Нагірно-Карабаської Республіки у заданий період часу та провести детальний аналіз найважливіших процесів і явищ у взаємодії між державами.
Наукова новизна роботи. Наукова новизна роботи полягає у визначенні процесу формуваня вірмено-азербайджанських відносин після визнання Бішкекського протоколу 1994р. Розглядається період з 1988 – 2011 роки, коли відносини набули вибухового характеру та коли обидві держави не можуть знайти спроби для врегулювання Нагірно-Карабахського конфлікту.
Практичне та теоретичне значення роботи - полягає у тому, що цей матеріал може бути використано для написання посібників та навчально-методичних комплексів з навчальних дисциплін “Міжнародні відносини та світова політика”, “Міжнародні конфлікти”.
Структура дослідження. Відповідно до мети, завдань та предмета дослідження робота складається із вступу, чотири розділів, відповідних підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.
РОЗДІЛ I. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
Історіографія проблеми
Для характеристики конфліктної ситуації велике значення має монографія Сабир Асадов Миф о «Великой Армении»1. Підготовлена до друку монографія «Міф про« Велику Вірменію »» представляє виключно великий інтерес. Автор присвятив понад 30 років свого життя, як видно з тексту, проблемі, в якій вірмени надмірно фальсифікували історію вірмено-азербайджанських, вірмено-турецьких відносин, написавши та опублікувавши сотні книг в більш ніж 30-ти країнах, не заснованих на історичних фактах і документах , а лише на окремих висловлюваннях, вигаданих і явних байках, при цьому намагаючись довести, що вони піддалися геноциду, майже поголовного знищення. До даної проблеми безпосередньо відносяться вийшли в останні роки роботи автора: «Історична географія Західного Азербайджану» (на азербайджанській і російській мовах), «Пам'яті життя» в книзі «Біженці», «Гірка доля азербайджанців у Вірменії».
Також успішна праця вважається Араслы Дж., «Армяно-Азербайджанский конфликт» 2 У даній книзі розглядаються бойові дії в ході вірмено-азербайджанського конфлікту з 1988 р. по 1995 р., аналізується військово-політична ситуація в регіоні, відстежуються зміни військових потенціалів противо-борствующіх сторін, розкриваються причини ескалації конфлікту, викликаної відкритою агресією з боку вірмен-ських націоналістов.
Нині, коли інформаційна істерія, розв'язана певними колами Вірменії, зарубіжної та внутрішньої вірменською діаспорою у зв'язку з "карабахського подіями" все ще не збавляє своєї інтенсивності, об'єктивний і неупереджений погляд на ці події можуть уявити величезний інтерес для широкого кола читачів як в самій республіці, так і за її межами,все це писав Аракелов Р.К3. у своїї роботі Нагорный Карабах: Виновники трагедии известны.
Автор цих рядків, проживши в НКАО майже рік, виклав своє бачення карабахських подій у вигляді своєрідного опису тих фактів, яких він був очевидцем, того, як він їх тлумачив, і тих почуттів, які вони в ньому пробуджували.
Аракелов Р. К. Карабахская тетрадь.« Карабахський зошит »- друга книга бакинцем вірменської національності - продовжує розповідь про справжні цілі та експансіоністських прагненнях ідеологів та творців карабахських подій.4 Аналітичні статті та живі побутові замальовки про жителів області дозволяють зримо представити всю неприродність і абсурдність карабаської авантюри..
У брошурі Алиев Играр5 Нагорный Карабах: История. Факты. События. дано короткий нарис історії Нагірно-Карабахської автономної області з часів глибокої давнини до наших днів. У неї критично розглядаються факти і події, що призвели до трагічних наслідків, що потрясли не тільки Азербайджан і Вірменію, але і всю нашу країну.
У монографії Алиев Намика6 «Вопросы международного права в Нагорно-Карабахском конфликте.» автор на основі обширного наукового та емпіричного матеріалу досліджує цілий ряд міжнародно-правових проблем вірмено-азербайджанського нагір'я Карабахського конфлікту. Доводить очевидну правову неспроможність вірменських територіальних домагань до Азербайджану, та й до інших сусіднім країнам, що продовжуються вже декілька сторіч.
До історії освіти Нагірно - Карабахської автономної області Азербайджанської РСР. 1918 - 1925: Документи і матеріали.7
Одна з актуальних проблем - питання про умови, причини та історію створення Нагірно - Карабахської автономної області у складі Азербайджанської РСР. Цей збірник, що містить історичні матеріали та джерела, партійні та урядові документи, ставить своєю метою задовольнити зрілий інтерес до цього питання широкої громадськості Азербайджану.8
У книзі-довіднику журналіста Гулу Кенгерлі «Шехідів чорного січня» зібрані короткі відомості про шехідів, полеглих за свободу і незалежність Азербайджану в січні 1990 р. в Баку, Ленкорані, Нефтечале, Гянджі, Садараке.9 У книгу включена також історія трагічної смерті студента Агабеков Новрузбейлі. Його самогубство прозвучало як логічне продовження січневої трагедії
Марджанлы М. Нагорно-карабахская проблема с позиций геополитики: аналитический ракурс.
Монографія присвячена взаєминам Азербайджанської Республіки зі слов'янськими країнами СНД і Східної Європи на сучасному етапі. Монографія адресована студентам відповідних спеціальностей, дослідникам і всім, хто цікавиться сучасними.10 Міжнародними відносинами.
Незважаючи на те, що карабаської проблеми, з моменту її загострення в кінці 80-х років XX ст., Не була обділена увагою аналітиків, дослідників, вчених, не отримала, на наш погляд, достатнього об'єктивного відображення в науковій літературі.11 Зі зрозумілих причин, більшість матеріалів про конфлікт навколо Нагірного Карабаху носять очевидно ангажований характер. Тим не менш, дослідження С. Б. Лавренова, В. Н. Баренца, Ю. С. Пампеева, І. М. Мурадян, М. Алієва лягли в основу комплексного аналізу даної проблеми. Особливу цінність представляють: монографія Томаса Де Вааля «Чорний сад: Вірменія та Азербайджан між війною і миром»
Отже, із історіографії та джерельної бази проблеми можна зробити висновок, що арабо-ізраїльський конфлікт не залишив байдужим нікого, як починаючи від політичних діячів країн так і до істориків.