2.4.10 Висновки

У цьому розділі проводять у максимальній лаконічній формі перелік основних висновків, отриманих при виконанні роботи, пропозиції про можливість використання результатів роботи, наукове значення результатів досліджень. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставленої в роботі проблеми, її практичний аналіз. У висновках необхідно наголосити на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати їх достовірність, викласти рекомендації щодо їх використання.

2.4.11 Перелік посилань

В переліку посилань наводять всі використані під час роботи інформаційні джерела. Список використаних джерел слід розміщувати у порядку появи посилань у тексті. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинного стандарту з бібліотечної та видавничої справи ГОСТ 7.1-84 „СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления”. Перелік посилань дипломної роботи має включати не менше 30 джерел з бажаним включенням іноземної літератури.

Бібліографічний опис друкованої праці являє собою сукупність відомостей про неї (а також її частину або групу праць), які дають можливість ідентифікувати працю одержати уявлення про її зміст, читацьке призначення, обсяг та ще деякі дані.

Бібліографічні описи включають певні елементи, які поділяють на обов'язкові і факультативні (тобто такі, які застосовують при необхідності додатково розкрити особливості видання). Послідовність запису всіх елементів чітко визначена і не може довільно змінюватися.

Залежно від того, з яких елементів складається бібліографічний опис, він може бути:

• коротким  складатися тільки з обов'язкових елементів;

• розширеним  включати як обов'язкові, так і деякі факультативні елементи;

• повним  складатися з обов'язкових і всіх факультативних елементів.

Різницю між ними можна побачити з такого прикладу (описи наведено у такому порядку: короткий  розширений  повний):

• Клименко М.О., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Моніторинг довкілля. Підручник. – К., 2006.  360 с.

• Клименко М.О., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Моніторинг довкілля: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2006. – 360 с.

• Клименко М.О., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Моніторинг довкілля: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2006. – 360 с.  (Серія „Альма-матер”)

У списках літератури наукових праць, як правило, наводять розширені бібліографічні описи, включаючи до них крім обов'язкових ще й елементи, які суттєво підвищують інформативність опису. Короткі бібліографічні описи застосовують у бібліографічних посиланнях, які розміщують усередині тексту, у підрядкових або позатекстових примітках. Повні бібліографічні описи застосовують у бібліографічних виданнях.

Складають бібліографічний опис безпосередньо за тим виданням, що описують. Це забезпечує правильність і достовірність включених до опису відомостей. Джерелом відомостей для бібліографічного опису може бути титульна сторінка, вихідні дані (найчастіше вміщені на звороті титульної сторінки), вступ та сам текст конкретної надрукованої праці).

Елементи бібліографічного опису відокремлюють умовними розділовими знаками: крапкою (.), двома крапками (:), комою (,), крапкою і комою (;), крапкою і тире (.), похилою лінією (/), двома похилими лініями (//) тощо.

У бібліографічних описах застосовують деякі чітко визначені скорочення. Довільні скорочення слів не допускаються. Узагальнено бібліографічний опис книги включає відомості про автора (чи авторів), назву видання, його характер і призначення, відомості про авторство, відомості про повторність видання, місце видання (місто, видавництво або установа, що здійснили видання), рік видання, кількість сторінок та деякі інші (їх ми не будемо розглядати, тому що вони виходять за межі даної навчальної дисципліни).

Відомості про автора (чи авторів) включають його прізвище (у називному відмінку) та ініціали: Харченко Б.Х. При потребі вказують додаткові відомості про автора (батько, син, фах тощо).

Назву видання вказують у такому вигляді і послідовності, як і на його титульній сторінці. Скорочувати слова у назві не дозволяється. У додаткових елементах бібліографічного опису застосовують уніфіковані скорочення (їх буде наведено у конкретних прикладах бібліографічних описів в Додатку К). При потребі назву видання доповнюють деякими додатковими відомостями про нього, які характеризують його тип (монографія, довідник, навчальний чи методичний посібник тощо), призначення для якої категорії читачів призначене  школярі, студенти, викладачі і ін.), відомості про офіціальний характер видання, про те що його перекладено з іншої мови та інші. Перед першими відомостями цієї групи ставлять дві крапки (:). У разі потреби навести декілька із вказаних відомостей, їх відокремлюють крапкою.

Відомості про авторство наводять у тому разі, коли книгу написано колективом із трьох і більше авторів. До них відносять також відомості про тих осіб, що брали участь у створенні книги (це може бути відповідальний редактор, перекладач тощо). Перед відомостями про авторство ставлять умовний розділовий знак у вигляді похилої лінії (/).

Відомості про повторність видання наводять в уніфікованій формі незалежно від того, як їх вказано у самому виданні. Спочатку арабськими цифрами вказують порядковий номер видання арабськими цифрами, до якого через дефіс додається відмінкове закінчення, наприклад: 3-тє випр. і доп. вид.

Місце видання, тобто місто, у якому знаходиться видавництво або установа, що здійснила видання, вказують повністю у називному відмінку. Як виключення, скорочують назви Києва  К., і для літератури, виданої російською мовою, назви Москви – М., Ростова-на-Дону  Ростов н/Д, і в літературі минулих років Ленінграда  Л. Відокремлюють позначення місця видання від попередніх відомостей знаком тире ().

Назву видавництва або установи, що здійснила видання наводять у називному відмінку, стисло, так, як це зроблено у самому виданні. Між попереднім елементом опису і назвою видавництва ставлять дві крапки. Назву видавництва у лапки не беруть, наприклад: К.: Генеза.

Рік видання завжди вказують арабськими цифрами і відокремлюють від попереднього елемента комою.

Кількість сторінок дає уявлення про обсяг друкованої праці. Вказують кількість сторінок арабськими цифрами з додаванням позначення одиниці підрахунку: „с” (сторінки). Для деяких видань його обсяг вказують в інших одиницях, наприклад стовпчиках  „стп” (це характерно для енциклопедичних видань).

У кожному конкретному виданні елементи бібліографічного опису конкретизуються і мають деякі специфічні особливості (Додаток К).