Відділ освіти

Уманської районної державної адміністрації

Городницька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Школа родинного та естетичного виховання як школа сприяння здоров’ю

Курсова робота на тему:

«Курс хореографії»

Римбалюк

Катерина Петрівна

2012

Автор: Римбалюк Катерина Петрівна

Посада: вчитель хореографії Городницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Уманської районної ради Черкаської області

Категорія: перша кваліфікаційна категорія

Городницька школа – школа родинного та естетичного виховання як школа сприяння здоров’ю і саме тому в школі вже десять років введено курс хореографії. Мета хореографічного навчання – сприяти естетичному вихованню і фізичному розвитку підростаючого покоління. Саме хореографічна підготовка виявляє нахили дітей і задовольняє їхню потребу в руховій активності, розвиває почуття ритму, танцювальну виразність, координацію рухів і на цій основі виховує художній смак уміння повноцінно сприймати мистецтво танцю.

Методичний посібник містить розробки занять факультативного курсу хореографії у школі.

Посібник розрахований на педагогів, хореографів, а також інших спеціалістів, яких цікавить хореографічна робота у загальноосвітній школі.

Зміст

1.	Вступ…………………………………………………….........................	4
2.	Пояснювальна записка………………………………...........................	8
3.	Календарне планування……………………………….........................	10
4.	Розділ І «Вивчення рухів класичного екзерсису»…….......................	12
5.	Урок №1………………………………………………………………...	12
6.	Урок №2………………………………………………………………..	14
7.	Урок №3………………………………………………………………...	15
8.	Урок №4………………………………………………………………...	16
9.	Урок №5………………………………………………………………..	17
10.	Урок №6……………………………………………………………….	19
11.	Урок №7……………………………………………………………….	22
12.	Урок №8………………………………………………………………..	25
13.	Урок №9………………………………………………………………..	27
14.	Урок №10……………………………………………………………….	29
15.	Урок №11……………………………………………………………….	32
16.	Урок №12……………………………………………………………….	34
17.	Урок №13……………………………………………………………….	35
18.	Урок №14……………………………………………………………….	37
19.	Розділ ІІ «Вивчення рухів народного тренажу»…………………….	38
20.	Урок №15………………………………………………………………	38
21.	Урок №16……………………………………………………………….	41
22.	Урок №17……………………………………………………………….	43
23.	Урок №18……………………………………………………………….	46
24.	Урок №19……………………………………………………………….	48
25.	Урок №20……………………………………………………………….	50
26.	Урок №21……………………………………………………………….	53
27.	Урок №22……………………………………………………………….	55
28.	Урок №23……………………………………………………………….	57
29.	Урок №24……………………………………………………………….	64
30.	Урок №25……………………………………………………………….	69
31.	Розділ ІІІ «Перший бал»………………. ……………………………...	71
32.	Урок №26……………………………………………………………….	71
33.	Урок №27………………………………………………………………	72
34.	Урок №28……………………………………………………………….	74
35.	Урок №29……………………………………………………………….	76
36.	Урок №30……………………………………………………………….	79
37.	Урок№31………………………………………………………………..	80
38.	Урок №3………………………………………………………………...	81
39.	Урок №33……………………………………………………………….	84
40.	Урок №34……………………………………………………………….	85
41.	Урок №35……………………………………………………………..	86
42.	Сценарій звітного концерту………………………………………….	87
43.	Використана література………………………………………………	95

Вступ

Танець – одна з ранніх форм художньої творчості. Якщо вивчати його в такій якості, виникне необхідність визнати, що краса властива не лише матеріальним предметам. Танець підкреслює в мистецтві те, що змінюється, проходить; тут уся справа не в матеріальному продукті, а в дії. Коли особливістю поведінки людини виступає краса поведінки та особливий семантичний зміст рухів. В танці створюються умови для того, щоб краса та смисл дії стали доступними для споглядання. Найпереконливішими прикладами такого зорового сприймання мистецтва танцю є рухи танцюристів та фігури танцю. Ритмічне поєднання фігур відзначається правильністю форм, а просторове співвідношення та розташування тіл танцюристів – постійністю. Постійність, правильність та повторюваність форм – це неодмінні атрибути мистецтва танцю, саме через них він передає зовнішній, видимий образ.

Всі відомі класифікації рухів вийшли з хореографії. Для того, щоб отримати уявлення про відміну танцювальних рухів танцю, які беруться окремо: ці рухи не можна відрізнити від звичайних, „повсякденних” рухів. Необхідно звернути погляд на людей, які створюють танці в групі, розглядаючи танцювальну діяльність як єдине ціле. Що перетворює рухи танцюристів, схожі на звичайні рухові акти, в діяльність зовсім іншого виду? Можна підходити до розв’язання цього питання з двох точок зору: феноменологічної та етологічної. Обидві вони витікають з уявлення про цілісність предмету вивчення - танцю.

Як вивчити танець? Для вирішення цієї проблеми необхідно визначити особливості поведінки танцюристів у групі. Ця поведінка полягає у створенні, підтримці та видозміні спільної для групи просторово-часової структури. Ця просторово-часова структура одразу підпорядковує собі всіх танцюристів. Цілком зрозуміло, що модель просторово-часової структури насичена особливим психологічним змістом. Вона являє собою поведінку з проявом художньої творчості, в якій поєднується складні ритуальні тіло рухи тварин, ранні форми художнього самовираження в танці, а також просторові й часові структури танцю.

Що означають просторово-часова структура танцю? Зміст цього поняття полягає в умінні танцюристів опинитися в потрібний момент в певному місці. Хто визначає це місце і цю мить? Коли звучить музика, то все стає зрозумілим: саме її ритми вказують на необхідні моменти руху, а місце та напрями рухів визначається структурою танцювальних па. Але створення просторово-часової структури підпорядковується особливим законам.

Просторова структура визначається як взаємне розташування танцюристів у просторі з усіма його послідовними змінами. Простір танцю має внутрішню цілісність: рухи окремого танцюриста взаємопов’язані з положенням тіла кожного учасника групи в процесі танцювальної взаємодії. Для вивчення структури танцю важливо описувати форму танцювального простору, враховуючи його розміри відносно оточуючого простору.

Часову структуру зрозуміти легше. Мова йде про темп танцю. Темп – це швидкість, з якою танець розгортається в часі. Як виникає темп, як він змінюється? Як підтримується темп? Для того щоб отримати відповіді на ці запитання, необхідно зосередитися на тому, яким чином в групі танцюристів підтримується швидкість виконання танцю. Оскільки вихідним положенням нашого аналізу є твердження про те, що в основі групового танцю лежить здатність танцюриста опинитися в потрібному місці у певний час.

Майже кожний танець вимагає чіткого вистукування основного ритму, який ми будуємо називати „пульсом”. Запускати цей пульс повинна танцювальна група – її учасники самостійно створюють часову структуру танцю. Коли пульс стане помітним, можна використати структурний перегляд рухів, розчленувати тіло руху. Метод вивчення пульсу танцю відповідає способу його підтримання. Іноді, коли танцюристів багато, пульс можна краще відчути на слух. Різним формам танцю відповідають різні пульсації.

Відомо, що просторові структури диктуються хореографією, а часові – музикою. Тому для дослідження часової структури не треба використовувати музику – тоді танцюристи змушені самі створювати свій об’єднуючий пульс. На початку виконання подібних танців взаємне розташування танцюристів ще не закріплене, і це дозволяє простежити за виникненням просторової структури. Таким вимогам відповідають дитячі та ігрові танці.

Танець - предмет мистецтва, але для нас є важливим і те, що танець – це діяльність, яка передбачає активну участь кожного танцюриста. Тому для дослідження структури танцю важливе значення має танцювальний досвід, який людина набуває, беручи участь в танцювальних гуртках та школах.

Деякі види мистецтва, наприклад, скульптура, породжують твори нерухомі, такі, які можна відчути на дотик. Танець – мінливий, він розтягнутий у просторі, переходить з одного стану в інший. Саме тому ми не можемо ставитися до просторово-часової структури як до предмету – її необхідно розглядати як процес. Витоки художніх властивостей просторово-часової структури необхідно шукати в рухах, які створюють та розвивають структуру танцю. Головне в танці – це рух, тому просторово-часову структуру необхідно не тільки створювати, а й підтримувати та видозмінювати. Без активної підтримки вже встановлена просторово-часова структура танцю може дуже швидко зруйнуватися: або послабитися просторова узгодженість рухів, або буде розхитана їх синхронність і танець може розсипатися на безліч індивідуальних ритмів. Таким чином виникне дестабілізація загального темпу танцю.

Пояснювальна записка

Мета хореографічного навчання у загальноосвітніх школах – сприяти естетичному вихованню і фізичному розвиткові підростаючого покоління. Завдання вчителя – дати учням початкову хореографічну підготовку, виявити нахили дітей і задовольнити їхню потребу в руховій активності, розвинути почуття ритму, танцювальну виразність, координацію рухів і на цій основі виховати художній смак уміння повноцінно сприймати мистецтво танцю.

Завдання занять є формування в учнів танцювальних знань, умінь і навичок на основі оволодіння і засвоєння програмового матеріалу.

Програмовий матеріал дає можливість засвоювати сюжетно-тематичні твори і залучати високоякісну музику – класичну, сучасну, народну. В процесі постановчої роботи, репетицій. Діти привчаються до співтворчості, у них розвиваються художня уява, асоціативна пам’ять, творчі здібності. В ході постановчої роботи, на репетиціях учні засвоюють музично – танцювальну природу мистецтва, у них розвивається творча ініціатива, уява, вміння передавати музику і зміст образу рухом.

Календарне планування складено на основі методичного посібника „Методика викладання хореографії в класах загальноосвітніх шкіл та в гуртках”. Затвердженого на засіданні кафедри хореографічних дисциплін Кіровоградського державного педагогічного інституту ім.. В.Р. Винниченка. Автор: професор, народний артист України Л. Коротков. А також „Програми з хореографічного навчання” затвердженої міністерством освіти України, інститутом системних досліджень Л.Ф. Климчик, керівник хореографічного гуртка СШ № 242 міста Києва. Початковий курс програми, розрахованих на чотирирічне навчання учнів загальноосвітніх шкіл, складається з таких розділів: „Ритміка”, „Танцювальна азбука”, „Танці”. Програма кожного року навчання включає матеріал з усіх трьох розділів із поступовим ускладненням.

„Ритміка” – пропонує ритмічні вправи, музичні ігри, музичні завдання на слухання й аналіз танцювальної музики. Вправи цього розділу мають сприяти розвиткові музикальності формувати музичне сприймання уявлення про виражальні засоби музики, розвивати почуття ритму.

„Танцювальна азбука” – складається з елементів класичного народного і бального танців. Виконання запропонованих вправ сприяє формуванню правильної постави, допоможе виправленню фізичних вад дитини.

Вправи тренажу класичного танцю використовуються з виховною метою. Вони надають тілу і рухам дитини легкості, гнучкості, зміцнюють м’язи, що необхідно при виконанні як народних танців.

Вправи тренажу народно-сценічного танцю збагачують техніку народних танців.

„Танці” – містять танцювальні елементи народних танців етюди, не складні бальні танці. Знайомлять учнів з різними видами української народної хореографії.

Важливим елементом вивчення хореографії в школі є танцювальна імпровізація. Танцювальна імпровізація під музику – вивчає вправи, етюди, експромти на задану вільну тему. В завдання на імпровізацію включені теми, що близькі дитячій уяві, сюжети і настрої пов’язані з природою, казковими героями улюблених книг, мультфільмів.

Примітка – звіти у вигляді відкритих занять та концертних виступів.