Абсолютними протипоказами до проведення субмаксимальних тестів є:

 перенесений менше 3 місяців тому інфаркт міокарда;

 часті приступи стенокардії;

 недостатність кровообігу II Б – III, гостра ішемія міокарду, загострення хронічної коронарної недостатності, загроза тромбемболічних ускладнень, вади серця, що супроводжуються перевантаженням міокарду, атріо-вентикулярна блокада II-III ст.;

 порушення провідності;

 захворювання, де фізична активність повинна бути обмежена: гострі інфекційні захворювання, міокардити, пневмонії, злоякісні новоутворення, захворювання крові.

Відносними протипоказами до проведення тестів є:

 миготлива аритмія;

 ранні чи групові екстрасистоли;

 блокада ніжок пучка Гіса, синдром передчасного збудження шлуночків     (WPW);

 артеріальний тиск більше 200/100 мм. рт. ст.;

 легенева недостатність із зменшенням ЖЕЛ до 50 %;

 вміст гемоглобіну в крові менше 60 %;

У залежності від мети дослідження використовують різні види навантажень:

-         постійне – для визначення фізичної працездатності здорових людей;

-         безперервно зростаюче – протягом короткого часу збільшується його потужність до порогового рівня або до відмови від роботи;

-         східцеподібно зростаюче, перервне – збільшується його потужність з короткими перервами для відпочинку;

-         східцеподібно зростаюче, безперервне – збільшується його потужність без перерв для відпочинку.

Для визначення толерантності до фізичних навантажень рідше використовують східцеподібно зростаюче, частіше перервне навантаження. Обстежувані виконують роботу під контролем ЕКГ та артеріального тиску. Кожне навантаження триває 3-6 хв, періоди відпочинку 3-10 хв. Тривалість відпочинку залежить від стану обстежуваного та об’єму досліджень.

Комітет експертів ВООЗ (1971) рекомендує при велоергометрії для дітей і жінок починати навантаження з 150 кгм/хв (25 Вт) і збільшувати кожне наступне навантаження на 150 кгм/хв (25 Вт); для чоловіків – з 300 кгм/хв (50 Вт) і збільшувати наступні на 300 кгм/хв (50 Вт). Для спортсменів початкове навантаження 600 кгм/хв (100 Вт), а наступні навантаження збільшувати на 600 кгм/хв (100Вт).

В залежності від стану обстежуваного потужність навантаження і темп його зростання може змінюватись. У хворих початкове навантаження знижене - 60-120 кгм/хв (10-20 Вт).

Методику проведення велоергометричного тесту PWC₁₇₀  описано в розділі ”Спортивна медицина”, тема ”Фізична працездатність”.

Використовуючи таблицю R. Shephard (1969) можна визначити субмаксимальний навантажувальний рівень для тесту на сходинках (табл. 2). В таблиці вказано кількість підйомів на подвійну сходинку за 1 хв протягом 4 хвилин. Це відповідає 75 % максимального споживання кисню для осіб різної статі, маси, віку. Оцінка результатів проводиться по пульсу, що вимірюють після навантаження.

Таблиця 2

Субмаксимальні навантаження для степ-тесту та їх оцінка для осіб різного віку, статі та маси тіла

 

Маса тіла,	Вік, роки
	20-29		30-39		40-49		50-59
Жінки: кількість підйомів за 1 хв
		(167)		(160)		(154)			(145)
36		16		16		14			10
41		17		16		14			10
45		17		17		14			10
50		17		17		15			10
54		17		17		15			10
59		18		17		15			10
63		18		17		15			10
68		18		18		15			10
72		18		18		15			10
77		18		18		15			10
81 і більше		18		18		16			10
Чоловіки: кількість підйомів за 1 хв
		(161)		(156)		(152)			(145)
50		20		18		16			13
54		20		19		16			15
59		20		19		16			13
63		21		19		17			13
68		21		19		17			13
72		21		19		17			13
77		21		19		17			14
81		21		19		17			14
86		21		19		17			14
91 і більше		21		20		17			14

 

Примітка: в дужках вказано ЧСС за 1 хвилину.

Над кожним стовпчиком в дужках відмічено пульс, що відповідає середній фізичній здатності чоловіків чи жінок певної вікової групи. Якщо пульс у обстежуваного відрізняється менше, ніж на 10 уд. за хв від приведеного в дужках середнього показника – фізична здатність його вважається задовільною, коли пульс  на 10 і більше ударів менший від середньої величини – фізична здатність вища від середнього, і коли пульс на 10 і більше ударів перевищує середню величину - фізична здатність низька.

Виконану роботу за певний час при степ-тесті можна розрахувати за формулою W = BW *H *T * 1,33, де W – навантаження ( кгм/хв ), ВW – маса тіла (кг), Н – висота сходинки (м), Т – кількість підйомів за 1 хв, 1,33 – коефіцієнт, що враховує фізичні затрати на сходження з сходинки, що становить 1/3 затрат на підйом.

При необхідності можна проводити спеціальні функціональні теси:

1.     Для дослідження вегетативної нервової системи – ортостатичну та клиноортостатичну проби ( описано в розділі ”Спортивна медицина”, тема ”Функціональні проби”).

2. Спірографічні тести, що включають в себе оцінку легеневої вентиляції (ЧД, ДО, ХОД) (табл. 3), оцінку адаптаційних можливостей апарату зовнішнього дихання (ЖЕЛ, проби Штанге, Генчі, МВЛ), визначення характеру порушень апарату зовнішнього дихання (обструктивні,   та змішані зміни), по показниках, що характеризують бронхіальну прохідність (співвідношення між вдихом і видихом), індекс Тіфно-Вотчала.

 

Показники зовнішнього дихання.

1.     Частота дихання ЧД 16-20 за 1 хв.

2.     Дихальний об’єм до 500-800 мл.

3.     Хвилинний об’єм дихання ХОД 5-8 л/хв.

4.     Життєва ємність легень ЖЕЛ у чоловіків 3,5-4,5 л.

у жінок 2,5-3,5 л.

5.       Резервний об’єм вдиху РОвд. 45-55% ЖЕЛ.

6.     Форсована життєва ємність легень ФЖЄЛ у чоловіків 2,5-3,5;

у жінок  1,8- 2,5.

7.       Проба Тіфно 70% ЖЄЛ.

8.       Максимальна вентиляція легень АМВЛ 70-120 л/хв.

9.       Коефіцієнт дихальних резервів КДР = ЖВЛ/ХОД вище 8.

10.  Показник швидкості руху повітря ПШРП = ХВЛ/ЖЕЛ 16-20.

11.  Хвилинне поглинання кисню ХПО₂ 200-350 мл.

12.  Коефіцієнт використання кисню КВО₂ =ХПР/ХОД*100 35-45 мл.

13.  Пневмотахометрія на видосі у чоловіків 4-8 л/сек

у жінок 3-6 л/сек.

14.  Затримка дихання на вдиху – 40с

на видиху –30с.

                                                                                      Таблиця 3