Форми ЛФК 11111111111 Існує безліч форм лікувальної фізичної культури: ранкова гігієнічна гімнастика, заняття лікувальною гімнастикою, самостійні заняття фізичними вправами, лікувальна дозована ходьба, дозовані сходження (терренкур), масові форми оздоровчої фізичної культури, дозовані плавання, веслування, спортивні вправи та ігри, гідрокінезитерапія і ін.

агальні положення Лікувальна фізична культура (ЛФК) за своїм призначенням більш ширше поняття: це не тільки лікувальна, але і профілактична та реабілітаційна,   фізкультура.  Головна мета ЛФК: зміцнення або створення м'язового корсета, поліпшення кровообігу в хребцевому сегменті і корінці, зменшення набряку в ньому, виправлення дефектів постави, відбувається стійка адаптація нервових корінців до зміни умов протікання патологічного процесу, і тим самим припиняється їхнє подразнення, що лежить в основі больового   синдрому.

Комплекс вправ рекомендується виконувати 1-2 рази в день: ранком і вдень або ввечері. Не рекомендується займатися після їжі. Початківцям кількість повторень можна скоротити вдвічі, з поступовим на протязі 2-4 тижнів збільшенням до повного навантаження.  Фізичні вправи супроводжуються позитивними емоціями, відволікають хворих від «входу в хворобу», що, в свою чергу, сприяє зниженню м'язового тонусу і виконанню рухів у більшому об’ємі. Залучення хворого в процес лікування є могутнім чинником опосередкованої психотерапії.

Під час проведення ЛФК потрібно уникати вираженого посилення болів. Ті рухи, які супроводжуються болями, можна не виконувати. Черговість вправ можна змінити, в ряді випадків підключити до них інші  прийоми .

Слід зауважити, що небезпечні (навіть у період ремісії) вправи з нахилом тулуба вперед (особливо небезпечні з ротацією): такі нахили сприяють зміщенню ядра диску, розтягуванні в паравертебральній зоні як фіброзних тканин, так  і м'язів. Відомо, що активна функція цих м'язів зупиняється після нахилу тулуба на 15-20°. Отже виходить, що при подальшому нахилі відбувається розтягування м'язів  і фіброзних тканин поперекової ділянки.

Автори (зокрема К.Левіт), які визнають найважливішою ланкою процесу блокування міжхребцевих суглобів, вважають за доцільне приступити до ЛФК після деблокуючих заходів, теплових процедур, масажу. На цьому етапі, коли в хворого спостерігається помірний тягнучий біль, при обережному розтягуванні м'яза до фізіологічного положення суглоба, приступають до статичних навантажень. Спочатку ці вправи виконуються на скорочення вкороченого м'яза, потім — на його розтягування (активна робота антагоністів). Потрібні систематичні заняття в середньому близько 1 року.

Профілактика

"Якщо людина сама стежить за своїм здоров’ям,  то важко знайти лікаря, який знав би кращий  засіб її для здоров’я, ніж вона сама"

Сократ

Правильна постава, постійні заняття ЛФК, особливо плавання, своєчасне лікування соматичних і ендокринних захворювань, збереження гарної фізичної форми з відсутністю зайвої ваги тіла, володіння методами психічної і м'язової релаксації – основні шляхи профілактики болів у спині. Завдання лікаря в даному випадку чисто просвітительська, для виконання якої необхідно використовувати будь-яку чергову зустріч з пацієнтом. 

Практичне видужання залежить від наполегливості в лікуванні повторними курсами і від самодисципліни пацієнта.  Для цього потрібне неухильне виконання лікувально-гімнастичних вправ із захистом хребта від надлишкових навантажень, а значить, вироблення нових трудових навичок, постійна увага до своєї постави. 

Заняття спортом при вираженому остеохондрозі міжхребцевого диска не рекомендуються, оскільки можна спровокувати загострення й ускладнити протікання захворювання. Приклад Дікуля і Власова скоріше виключення з правил. Знову ж він показує значимість стриманості й індивідуально розрахованих тренувань. Крім того, такий метод може бути ефективним при травматичних ушкодженнях, тобто разових, але не при прогресуючих тривалих захворюваннях, незважаючи навіть на те, що це прогресування і зупиняється згодом. 

Спортивні заняття слід розділити по ступеням ризику (з низькою можливістю) виникнення болі в спині:  1) низький ступінь ризику - їзда на велосипеді і плавання, катання на ковзанах, лижний біг;  2) середній ступінь ризику - баскетбол, боулінг, біг підтюпцем, деякі види танців, веслування, їзда на коні;  3) високий ступінь ризику - футбол, гімнастика, важка атлетика, пірнання.  Види спорту з низьким ризиком чинять невеликі навантаження на спину. Види спорту з помірним ризиком пов'язані зі стрибками або поворотами. Стрибки збільшують тиск на диски, повороти натискають на суглоби. Важливо мати м'яке взуття для бігу, а бігати краще по грунті, по траві, можна по асфальту, гірше по бетону. 

Бажано уникати спортивних напрямків, пов'язаних з надзавданнями і зверхнавантаженнями, — вони перетворюють фактори ризику в реальне захворювання. Виробленню правильної постави сприяють заняття бальними танцями, фехтуванням, бігові на ковзанах.  На відміну від інших видів, заняття у воді не дають осьового навантаження на хребет, при цьому  задіюються практично всі групи м'язів. Стиль «кроль» і на спині являються оптимальними для плавання. При стилі «батерфляй» використовуються різкі штовхальні рухи, що не завжди корисно, а стиль «брас»: може призвести до перенапруги і посиленню вигину шийного відділу хребта.  При впливі теплої води, близько 34—36 0С, розслаблюються м'язи, зменшується біль і спастичні явища при рухах, зменшується рефлекторна збудливість. Навіть порівняно легкі рухи у воді підвищують хвилинний і ударний обсяг серця близько на 1/3. У той же час гідростатичний тиск сприяє компресії периферичних венозних судин, чим полегшується і прискорюється надходження крові до серця. Це один з компонентів сприятливого впливу плавання при венозній недостатності судин нижніх кінцівок.  

Сприятливий прогноз багато в чому залежить від діяльної витримки і терпіння. Важливо використовувати захисні і розвантажувальні заходи перед майбутніми навантаженнями і після них. До них відносяться використання корсета і відпочинок лежачи в зручній позі. При виникаючих м'язових спазмах без загострення, людина повинна застосовувати місцеве тепло, ліки, що знімають м'язову напругу (зокрема сирдалуд), нестероїдні анальгетики (зокрема ібупрофен) короткими курсами - приблизно по 2-3 дні.  Не можна перетворювати життя в суцільну профілактику хвороб. Так можна загнати пацієнта в хронічний стрес або потрапити в рабство чергової утопічної всеоздоровчої ідеї.  Важлива організація праці і відпочинку. Сидіти потрібно менше, частіше влаштовувати перерви. Сидіння повинне бути з опорою для спини, з опорою для попереку (спеціальним вигином спинки стільця або підкладеним валиком). Взагалі потрібно уникати нахиленого положення в роботі - або стіл вище влаштувати, або сидіть з опорою для спини. При прибиранні приміщення необхідно користуватися швабрами, пилососами з довгими ручками. Уникати надмірних фізичних зусиль, симетрично розподіляйте вантаж, що піднімаєте. Досить важливо зберігати спину прямою при підніманні предметів знизу - тобто згинати при цьому ноги в колінах. Робота на грядці можлива тільки на четвереньках. Необхідно уникати різких рухів і напруження з поворотом у момент розгинання.

Для домашньої роботи були описані Travell J., Simons D. принципи у вигляді правил: 1.Змінюйте ваші заняття щодня, щоб не перевантажувати ту саму   групу м'язів багатогодинними розтягненнями. Не включайте в заняття зайву кількість дій, вимагаючих стояння або нахилів: вони призводять до перевантаження нижніх м'язів спини. Для досягнення різноманітності рухів вам належить урізноманітнити свою роботу. 2.Знизьте темп фізичної роботи до рівня, до якого пристосовані ваші м'язи. Втомлення одного з м'язів виявляється  попереджуючим  сигналом - навчіться звертати на  нього увагу… 3.Намагайтеся домагатися ритмічності в рухах. Це усуває тривалі фіксаційні скорочення, що втомлюють м'язи,   і   залишає   паузи,   під   час   яких   працюючі м'язи забезпечуються свіжим припливом крові і необхідними для їх функції речовинами. Виконуйте вашу домашню работові так, ніби Ви  танцювали - у  цьому Вам   допоможе музика. 4.Частіше робіть короткочасні перепочинки. Через кожну годину (або  менше)   домашньої  роботи  відпочиньте  декілька  хвилин лежачи,  хоча  б  на  підлозі.  Антигравітаційні  м'язи  шиї і спини, що утримують Вас у вертикальному положенні, не розслаблюються цілком доти, поки Ви не займете горизонтальне положення... 5.Не сидіть довго в одній і тій же позі. У кінотеатрі, театрі або при перегляді телепередач намагайтеся рухатися на сидінні. Часом повертайте голову зі сторони вбік і обертайте лопатками... При керуванні машиною в тривалій поїздці через кожну годину  робіть зупинку і прогулюйтеся навколо машини 2-3 рази. Це не займе багато часу. Дома ви можете сісти в крісло-качалку. У цих випадках постійна зміна положення тіла запобігає відпочиваючим м'язам (електрично мовчачі) від переходу їх у напружений стан (електрично активні), що неминуче виникає, коли ви стоїте нерухомо протягом  декількох хвилин (до 30 хв). 6.Не намагайтеся самостійно піднімати важкі меблі або носити громіздкі речі на витягнутих руках: це збільшує навантаження на нижні м'язи спини. Тримайте вантаж ближче до тіла  і  перед тим,  як  підняти його,  повільно  підніміть  голову і дивіться вгору. Це приведе до напруги довгого м'язу спини і підготує його до навантаження. 

Досить важливо розглянути як правильно сидіти, так як саме  при «сидячих» професіях часто спостерігається дискогенна патологія. У сидячому положенні міжхребцеві диски більш істотно навантажуються, ніж при ході. Тургор ядра мінливий у значних межах: при зменшенні навантаження він підвищується, і навпаки. Встановлено, що різниця в рості людини протягом доби може досягати 4 см. Так, встановлено, що в положенні сидячи тиск всередині диска L IV-V перевищує 100 кг, тобто до 15кг на 1см2. Під час сидіння міжхребцеві диски однобічно навантажуються і внаслідок цього не отримують належного живлення. Їм не вистачає рухової активності, так як зміна положення тулуба приводить до звільнення й всмоктування рідини, забезпечуючи, таким чином, постійний рідинний обмін.  Люди звикли шукати комфорт в усьому, тому сидять неправильно, округляючи спину та нахиляючи голову, при цьому фізіологічний лордоз поперекового відділу з часом згладжується, також викликається контрактура передньої поздовжньої зв’язки хребта. Якщо людина веде такий тривалий сидячий спосіб життя, то доцентрові сили зміщують пульпозне ядро до задньої стінки фіброзного кільця і сприяють утворенню грижі диска.  Тривале сидіння також може викликати скорочення  м’язів-згиначі на передній поверхні стегна, які швидко спазмуються, якщо довгий час не задіюються. Через це виникає почуття стягнутості на передній стороні стегон. Це змушує людину нахиляти таз вперед, через що хребет втрачає рівновагу і виникає навантаження на міжхребцевий диск.  У людей, що займаються сидячою роботою, деякі сегменти в нижній частині хребта втрачають рухливість. Найчастіше  подібні проблеми виникають у тих, хто працює за комп'ютером і в представників інших «сидячих» професій. Спостерігається постійна скутість у нижньому відділі спини.

Анталгічні пози хворого в положенні сидячи:  1) пацієнт притискується всією спиною до стільця (зберігають гіперекстензійну позу і в положен­ні сидячи);  2) сідає на передню частину сидіння, притискаючись до спинки стула грудним відділом торса (потреба в кіфозуванні); 3) сидить на боковому краю стільця, спираючись на руку і відводить в сторону протилежну ногу («симптом триноги») – при синдромі грушоподібного м’язу. Правильна посадка може бути досить корисна. При тривалому сидінні варто звертати увагу на те, щоб коліна були розташовані вище таза. Тоді згладжування поперекового лордозу при цьому автоматично усувається. Користуйтесь невеликим стільцем для того, щоб ставити на нього ступні. Для цього підійдуть будь-які предмети, висота яких коливається між 10 і 15 см, і які є досить твердими для того, щоб витримати тиск  ніг.  Чим пряміше сидіти, тим активніше функціонують м'язи, що підтримують  хребет.  Потрібно виключити або різко обмежити час перебування у  вимушеній позі. Робоче місце потрібно обов'язково оптимі­зувати: розставити всі предмети так, щоб підтримувалася правильна постава, виключити положення напівповороту. 

Також варто звернути увагу пацієнта на стілець. При невимушеній позі сидячи необхідно зменшити м’язову активність і звільнити м’язи від підтримуючої і стабілізуючої функції. Але тривалий час підтримувана асиметрична поза  визиває втому і м’язові болі. Здебільшого європейські стільці зроблені по єдиному стандарті. Вони відрегульовані по середньостатистичній висоті людської гомілки. Але середньостатистична висота сидіння все ж таки відносна. Висота сидіння коректна в тому випадку, якщо стегна знаходяться в горизонтальному положенні, а колінні суглоби нахилені під кутом 90-100°. В ідеального стільця можна регулювати його висоту, висоту поперекової опори. Стілець повинен мати підлікотники і обертальне сидіння. Сидіння ідеального стільця для роботи за письмовим столом легко нахиляється вперед. Ідеальний стілець потрібно було б забезпечити ще і невеликою підставкою висотою 10-15 см, для того щоб ставити на неї ступні. 

Власне кажучи, ідеального робочого сидіння не існує, так як багато залежить від професії і т.д. Однак принципи обладнання стільця розроблені групою авторів (Monod et al.) задовільняють основним вимогам: 1. Слід уникати вигнутих або сильно м'яких сидінь. 2. Маса тіла повинна підтримуватись головним чином сідничними горбами. Для цього сидіння повинне бути відносно твердим. 3. Висота сидіння не повинна перевищувати мінімальну довжину гомілки. Для уникнення викривлення хребта у осіб малого росту рекомендується використання сидіння і підставки для ніг з регульованим рівнем. 4. Максимальна глибина сидіння повинна становити 2/3 довжини стегна. 5. Бажано надавати сидінню нахил назад на 3-5°. 6. Протипоказано розміщувати між ніжками стільця або спереду поперечні планки або вставлені підставки для ніг. 7. Опора, що утримує спину сидячого, зменшує м’язову активність тулуба, однак не повинна зменшувати рухливість хребта і верхніх кінцівок. ЇЇ слід розміщувати нижче лопаток. 8. Стіл і стілець повинні конструюватися на основі антропометричних даних. Висота стола визначається положенням ліктів, які повинні бути на рівні основної площини роботи. Необхідно, щоб під столом було достатньо простору для ніг. 

Існує багато думок про те, яким повинне бути «правильне» автомобільне крісло. Найважливішим тут являється наявність гарної опори, особливо в області попереку. У тому випадку, якщо автомобільне крісло не має поперекової опори, можна рекомендувати використовувати замість цього невелику подушку, розмістивши її в області поперекового відділу хребта, для того щоб зайняти правильну позицію при сидінні.  Рекомендувати варто невисокі стільці: щоб у положенні сидячи коліна розташовувалися не нижче, а вище тазостегнових суглобів. Цій меті служить і положення нога на ногу. Відмітимо, що, на думку цих авторів, і поза загостренням високе сидіння є чинником, що сприяє розвитку остеохондрозу, наприклад, у водіїв автомобіля; автори рекомендують легкий нахил цього сидіння назад на 15-20°, причому воно повинно бути розташоване близько до керма.  

При потребі, доцільно пояснити пацієнту поводження в літаку, так як вплив на поперекові хребці і диски зростає, коли він злітає і приземляється. Пацієнту слід сісти в першому ряді, де є простір для ніг. Пози ті ж, що і при сидінні на стільці. Крім того, періодично варто напружувати м'язи черевного пресу і таза на протязі 7-10 сек (особливо коли літак злітає і приземляється). Пацієнту слід дати рекомендації, якщо в нього робота або стиль життя пов’язанні з тривалим стоянням. В такому випадку варто робити часто вправи: переміщати вагу з однієї опорної ноги на іншу або вирівнювати спину за допомогою нахилу у поперековому відділі. У положенні стоячи потрібно прагнути тримати спину якомога пряміше. Найкраще всього про те, як стояти, знає бармен. Практично в кожнім барі на висоті близько 10-15 см знаходиться так званий приступок. Цей приступок служить для того, щоб відвідувачі могли поперемінно згинати то лівий, то правий колінні суглоби, тим самим зберігаючи поперековий відділ у прямому положенні. Потрібно намагатись завжди тримати одне коліно злегка зігнутим; уникати вигинання колінних суглобів, так як автоматично напружується поперековий відділ. 

Також пацієнтам потрібно пояснити про важливу роль правильного вибору взуття.Раціональне (профілактичне) взуття попереджає виникнення захворюванням хребта і стоп. Необхідно здебільшого носити взуття тільки те, що гнеться, м'яке, на товстій пружній підошві. Надмірна твердість підошви сприяє розвитку мікротравм диску, плоскостопості, прискорює загальну втомлюваність, зокрема втому в ногах. Після тривалого носіння взуття на негнучкій підошві втрачаються багато функцій ступні (баланс зі сторони вбік, нахил вверх-вниз, здатність пристосовуватися до різних поверхонь при ході, хватальна здатність великого пальця, чутливість). Але саме головне, створюється надмірне навантаження на колінний суглоб, зв'язки стегнового суглоба, поперековий відділ хребта.  Ідеальне взуття - це спортивне взуття. В ньому при стрибках підошва робиться особливо м’якою. Підошви із мікропористої резини або м’ягкі підошви з повітряним наповнювачем надають такий же ефект. При цьому, навантаження на колінні суглоби, м’язи стегна і хребет зменшуються в 2 рази. Складніше пропонувати раціональне взуття для жінок, які прагнуть дотримуватися моди поточного дня (здебільшого ірраціональної)  - вузький носок і високий тонкий каблук. Постійне носіння такого взуття призводить до болів у попереку, швидкій втомлюваності, являється причиною ангіоспазму і судомних скорочень м'язів гомілки, деформацією ступні. Чим вищий каблук, тим більше коливання спини. Якщо в сиру погоду спина болить сильніше, це цілком може бути через високі каблуки.  Біоелектричні дослідження показали, що раціональною висотою каблука є 2-4 см, носок повинен бути середнім (між тупим і гострим), а підошва знизу взуття - гнучкою.  При покупці взуття потрібно слідкувати за тим, щоб каблук був як можна більш м’ягким.  Якщо потрібно надягти взуття на високому каблуці, висоту каблуків варто змінювати поступово протягом декількох днів. Це попередить деяке розтягнення зв'язок ніг. 

Особливо несприятливо відтворюється неправильна поза і некоординована робота м'язів при підніманні і перенесенні вантажу. Найкращий варіант - випрямлена спина, коли хребетний стовбур міцно впирається в таз. У цьому випадку міжхребцеві диски навантажуються рівномірно і не деформуються. При перенесенні вантажів рекомендується йти випрямившись і тримати вантаж перед собою як найближче до тулуба. Найкраще переносити важку річ на плечі. При піднятті вантажу  з землі не можна нахилятися: потрібно зігнути ноги в колінах і дещо присісти, але спина повинна залишатися прямою. Того ж принципу варто дотримуватись, піднімаючи й укладаючи дитину.  Потрібно дотримуватись гігієни, яка спрямована на попередження розвитку дегенеративно-дистрофічних змін хребта і міжхребцевих дисків: раціональна дієта (перешкоджаюча ожирінню та яка містить необхідні мікроелементи для профілактики остеопороза), боротьба з гіпокінезією (спокійні прогулянки, заняття фізкультурою без підйомів великої ваги і дуже різких рухів, плавання, роботи на землі з використанням полегшуючої техніки і т.п.), усунення переохолоджень поперекової області. 

З вищевикладеного стає очевидним той факт, що профілактика вертеброгенних захворювань нервової системи справа багатогранна, невіддільна як від підвищення рівня фізичного виховання, так і загальної культури, прищеплювання здорового способу життя, починати якого необхідно з дитячого віку.

http://referaty.pp.ua/abstracts/ua/fizkultura/fizkultura_29182.php

Лікувальна фізична культура

Лікувальна фізична культура (ЛФК) — метод лікування, що полягає в застосуванні фізичних вправ і природних факторів природи до хворої людини з лікувально-профілактичними цілями. В основі цього методу лежить використання основної біологічної функції організму — руху.

Терміном лікувальна фізична культура (або ЛФК) позначають різні поняття. Це і дихальна гімнастика після важкої операції, і навчання ходьбі після травми, і розробка суглоба після зняття гіпсової пов'язки. Це і назва кабінету в поліклініці, і кафедри в інституті фізкультури, і кафедри в медичному інституті. Термін «лікувальна фізкультура» застосовується в різних аспектах, позначаючи і метод лікування, і медичну або педагогічну спеціальність, і розділ медицини або фізкультури, і структуру охорони здоров'я.

Історія

Фізичні вправи в оздоровчих цілях використовувалися впродовж багатьох тисячоліть. Найбільш ранні рукописи, в яких мовиться про лікувальну дію рухів, масажу, знайдені в Китаї. Вони відносяться до 2000—3000 рр. до.н. э. З них ми дізнаємося про те, що в Стародавньому Китаї були лікарський-гімнастичні школи, де не тільки навчали лікувальній гімнастиці і масажу, але і застосовували їх у процесі лікування хворих. Дихальні вправи, пасивні рухи, вправи з опором використовувалися при хворобах органів дихання і кровообігу, хірургічних захворюваннях (вивихах, переломах, викривленнях хребетного стовпа). Про ранній розвиток лікувальної гімнастики свідчать і знахідки в Індії. У священних книгах Веди (1800 р. до н.е.) мовиться про роль пасивних і активних рухів, дихальних вправ, масажу в лікуванні різних хвороб. У Древній Греції лікувальна гімнастика досягла особливо високого розвитку в період звільнення науки від релігії і розвитку природознавства. Широко пропагували лікувальну гімнастику філософи Платон і Арістотель. Основоположник клінічної медицини Гіппократ (ок. 460 — ок. 377 рр. до н. э.) велику роль у лікуванні хвороб відводив дієті і лікувальній гімнастиці. Причому він вважав, що лікувальна гімнастика повинна носити суворо індивідуальний характер. У своїх книгах Гіппократ детально описував застосування лікувальної гімнастики при хворобах легенів, серця, обміну речовин і в хірургії. У Римі лікувальна гімнастика також займала велике місце в лікуванні хворих. Своїми роботами в цій області був відомий лікар Гален (130—200 рр. н. э.). Він використовував досвід греків, широко застосовуючи не тільки лікувальну гімнастику, але і працетерапію.

Методика лфк

Перед призначенням лікувальної фізичної культури визначаються завдання використання фізичних вправ, підбираються засоби і форми для вирішення цих завдань. Щоб зробити все це правильно, необхідно враховувати фазу розвитку хвороби, реакцію на неї організму, стан всіх органів і систем, не залучених у хворобливий процес, психічну реакцію хворого на захворювання та інші її індивідуальні особливості. У всіх випадках важливо дотримувати принцип поєднання загальної і місцевої дії фізичних вправ, пам'ятаючи, що одужання багато в чому залежить від загального стану організму хворого. Кожна фізична вправа, використана в лікувальній фізичній культурі, робить поновлюючий, підтримуючий або профілактичний вплив на хворого. Тому при призначенні лікувальної фізичної культури потрібно визначити (крім медичних свідчень) спрямованість її використання: з метою відновлення порушених функцій, для підтримки здоров'я будуються різні приватні методики, що відображають своєрідність патофізіологічних і клінічних проявів захворювання у окремого хворого або групи хворих, складені за нозологічною ознакою. Основними принципами застосування лікувальної фізичної культури є цілісність організму (єдність психічного і фізичного), єдність середовища і організму (соціального і біологічного), єдність форми і функції, загального і місцевого, лікування і профілактики (У. Н. Мохів, 1984). Методика лікувальної фізичної культури повинна бути заснована на загальнопедагогічних (дидактичних) принципах. Ефективність її можлива лише при активному відношенні хворого до занять. Пояснення методистом перспективи основних систем, тобто надавати тонізуючу дію і підтримувати досягнуті результати лікування. Застосовуються фізичні вправи помірної або великої інтенсивності. Характерна особливість цього варіанту дозування навантажень полягає в тому, що вони не збільшуються в процесі курсу лікувальної фізичної культури. Заняття повинне не стомлювати хворого, а викликати відчуття бадьорості, приливу сил, поліпшення настрою. Тренуюче дозування застосовується в період одужання і в період відновного лікування, коли необхідно нормалізувати всі функції організму хворого, підвищити його працездатність або добитися високого ступеня компенсації. Фізичні навантаження при виконанні як загальнорозвиваючих, так і спеціальних вправ від заняття до заняття підвищуються за рахунок різних методичних прийомів і дозуються так, щоб викликати стомлення. Фізіологічні зрушення в діяльності основних систем, як правило, значні, але залежать від захворювання і стану хворого. Тренуюча дія в певні періоди захворювання можуть надавати і вправи помірної інтенсивності при дозуванні, що поступово збільшується. Для визначення обсягу фізичних навантажень, що надають тренуючу дію, проводять різні тести. Так, при захворюваннях серцево-судинної системи гранично допустимі фізичні навантаження визначаються за допомогою проби толерантності до них; величина осьового навантаження при діафізарних переломах — за допомогою тиску пошкодженою іммобілізованною ногою на ваги до моменту появи больових відчуттів (80% від отриманої величини — оптимальне навантаження); тренуюча дія для збільшення сили м'язів надає навантаження, що становить 50% від максимальної.