ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Українська присутність у Південній Азії: історіографія питання та джерельна база дослідження

1.1. Проблема відносин України та країн Південної Азії у вітчизняній науковій літературі

1.2. Джерела з історії міждержавних зв'язків України та країн Південної Азії

РОЗДІЛ 2. Українська дипломатія в країнах індо-буддійської цивілізації если придумаешь, замени повторы

2.1. Двостороннє співробітництво України та Індії: історія та сучасність

2.2. Розширення міждержавного співробітництва України з Демократичною Соціалістичною Республікою Шрі-Ланка, Непалом та Королівством Бутан

РОЗДІЛ 3. Українська дипломатія в ісламських країнах Південної Азії

3.1. Україно-пакистанські відносини в контексті військово-технічного експорту України

3.2. Міждержавне співробітництво з Народною Республікою Бангладеш та Мальдівською Республікою

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Додаток А. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Індія

Додаток Б. Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Республікою Мальдіви

Сверь названия, я подкорректировала

ВСТУП

Зі здобуттям Україною державної незалежності та початком її зовнішньополітичної діяльності, зорієнтованої на практичне забезпечення зростання української державності, започатковується і розвивається галузь соціогуманітарних досліджень на межі всесвітньої історії та політології, яка вивчає міжнародні відносини України з іншими державами. До останнього часу такі дослідження провадилися переважно щодо країн Заходу та Росії, однак сьогодні, з розширенням самого кола українських дипломатичних контактів та з чисельним і якісним зростанням науковців, котрих хвилює міжнародна проблематика, до орбіти досліджень потрапляє і такий "екзотичний" регіон, як Південна Азія.

Попри це, в Україні сьогодні катастрофічно бракує праць, присвячених регіонові в цілому та написаних не в публіцистичному, а саме науковому стилі. Тож ця робота є спробою зробити певний крок у напрямку поглиблення українсько-південноазійських міжнародних студій.

Актуальність теми полягає в необхідності створення цілісної картини української присутності в Південній Азії, де знаходиться проголошена в 2002 р. стратегічним партнером України Індія та ключовий партнер нашої держави в військово-технічному співробітництві – Пакистан, а також в подальшій розробці наукових досліджень, започаткованих такими вченими, як О.І. Лукаш, А.І. Кудряченко, О.А. Борділовська, О. Є. Семенець, І. І. Жовква та іншими.

Метою дослідження є розкриття етапів та шляхів становлення і розвитку міжнародних зв’язків України та Індії, Пакистану, Бангладеш, Шрі-Ланки, Непалу, Мальдів і Бутану з 1991 р. до сьогодні.

У відповідності з метою були поставлені завдання дослідження:

- визначити стан наукової розробки проблеми;

- на базі опрацьованих матеріалів визначити теоретичні засади української дипломатії в роки незалежності;

- охарактеризувати особливості зародження та розвитку українсько-південноазійських відносин;

- дослідити головні сфери співробітництва України та країн Південної Азії;

- визначити реальні перспективи розвитку відносин між країнами.

Об’єктом дослідження є становлення зовнішньої політики України наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є розвиток південноазійського напряму зовнішньої політики Української держави після здобуття незалежності 1991 р.

Хронологічні межі дослідження охоплюють двадцятиріччя від 1991 р. до 2011 р.

Методологічну основу дослідження складають загальнометодологічні принципи історизму, об’єктивності й ціннісного підходу (врахування загальнолюдських цінностей), що реалізуються за допомогою як загальнонаукових, так і спеціально-історичних методів. Найважливішими серед загальнонаукових методів є історичний та логічний. В роботі також застосовуються узагальнення, аналіз, синтез, порівняння, індукція (виведення загальних положень на основі поодиноких спостережень) та дедукція (перехід від загальних положень до конкретних).

Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні системного викладу історії міждержавної співпраці України та країн Південної Азії, який може бути використаний при викладанні відповідних курсів на історичних та інших гуманітарних факультетах, а також використаний під час підготовки узагальнюючих наукових праць з цієї проблеми.

Структура роботи обумовлена її метою і завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків.

Розділ 1 історіографія та джерела дослідження

1.1. Проблема відносин України та країн Південної Азії у вітчизняній науковій літературі

Зі здобуттям Україною незалежності зростає інтерес молодих українських дослідників до історії зарубіжних країн і міжнародних відносин; спостерігається удосконалення методології досліджень та посилення організаційних заходів. В історії дослідження українсько-південноазійського співробітництва, на наш погляд, можна виділити два етапи.

Перший етап охоплює 1991–2000 роки. Для цього періоду характерна відсутність наукових досліджень з даної проблеми й наявність статей переважно публіцистичного характеру. До числа таких публікацій можна віднести статті Є. Перегуди та Г. Перепелиці. Ці автори мали за мету ознайомити українське суспільство з деякими аспектами життя екзотичних на той час країн Південної Азії та намагались привернути увагу українських політиків, науковців, громадських діячів до проблеми становлення та подальшого розвитку відносин з цими країнами. У цей час з’являються також наукові й науково-популярні статті, які розкривають окремі (як правило – економічні) аспекти відносин України та країн Південної Азії. Це, зокрема, робота В. Нефьодова, в якій автор проводить спробу узагальнення та аналізу окремого напряму українсько-пакистанських відносин -- торгівлю зброєю, але в комплексі всі складники взаємин Україні та Пакистану не розглядає. Не забудь про посилання на работы

Другий етап розвитку історичної науки, її складової зі всесвітньої проблематики, обіймає роки першого десятиліття ХХІ ст., коли відбувається формування наукових осередків, які все наполегливіше досліджують країни і регіони (однак далеко не всі й не в однаковій мірі) та розвиток України у все більше загальносвітовому контексті історичного поступу, а також власне відносини України з різними країнами та регіонами, зокрема й Південною Азією. Ці роки можна назвати періодом утвердження нового світобачення у працях ширшого кола істориків, більш реалістичне розуміння всесвітньої історії, відповідних її етапів та ролі окремих держав і регіонів.

Надто важливим у справі становлення та подальшого розвитку досліджень із проблематики всесвітньої історії у сучасній Україні була і є постійна увага Президії Національної академії наук України. Так, за її рішенням, на початку 1990-х рр. було створено ряд інститутів, що спеціалізуються на окремих історичних періодах та регіонах. В їх числі – новостворений Інститут сходознавства імені А. Кримського.

Із числа започаткованих нових видань, що безпосередньо, або значною мірою стосувалися висвітлення напрацювань із проблематики всесвітньої історії, слід відзначити:

1. Міжвідомчий збірник наукових праць "Міжнародні зв’язки України: Наукові пошуки і знахідки".

2. "Український історичний збірник", випуски якого формуються із праць молодих учених Інституту історії України НАНУ, інших наукових і освітніх вітчизняних та зарубіжних установ. Видання висвітлює широке коло проблем української та всесвітньої історії з найдавніших часів до сучасності.

3. Щорічник Міністерства закордонних справ України та Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв "Україна дипломатична", що регулярно друкує статті присвячені історії та сучасному станові міждержавних відносин України з іншими державами.

Водночас на шпальтах фундаментального академічного "Українського історичного журналу" фактично бракувало наукових публікацій, присвячених актуальним проблемам історії та стану відносин України з ключовими державами світу: США, Німеччиною, Францією, Китаєм тощо, не кажучи вже про стратегічне партнерство з країнами Південної Азії. Втім на шпальти "УІЖ" потрапляли, як виняток, і серйозні наукові студії з проблематики Південної Азії. Особливо варто наголосити на грунтовних роботах О. Лукаш, в яких автор намагалася дати цілісну картину українсько-індійських відносин.

Проводячи аналіз досліджень із проблематики відносин нашої держави з країнами Південної Азії вітчизняними фахівцями, звичайно, однозначно слід наголосити, що за роки незалежного розвитку нашої держави відбулися суттєві зрушення. Перш за все, це стосується тематичної спрямованості й наукового рівня дослідження вітчизняними науковцями цих проблем. Водночас пошуки та оволодіння новими методологічними, тематичними та історіографічними парадигмами все ще тривають. Помітною тенденцією еволюції стало зростання інтересу українських дослідників, зокрема молодих, до самого питання історії дипломатії. Свідченням цього стало відчутне зростання кількості захищених дисертацій із даної тематики за перші десять років державної незалежності України.

Упродовж наступного етапу зроблені важливі кроки щодо нарощування масиву дослідницьких робіт, проведення різних наукових заходів, як от наукових конференцій різного рівня, круглих столів, започатковано випуск відповідних наукових збірників, а також заходи щодо підготовки наукових кадрів. Так, згідно з даними ВАК України (станом на квітень 2010 р.), у країні виходить близько 20 різних часописів, що мають статус фахових зі всесвітньої історії. Регулярними стали випуски збірників наукових праць у відповідних академічних інститутах та провідних університетах, зокрема "Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки", "Східний світ", "Сходознавство", вісники, наукові записки відповідних університетів з історії дипломатії.

Аналізуючи масив наукових розробок з історії дипломатичних зв'язків України з країнами Південної Азії слід підкреслити, що до цього регіону увага вітчизняних науковців приділяється вкрай нерівномірно. Так, найбільш широко представлено дослідження стосунків з Індією та, почасти, з Пакистаном. Решта ж країн регіону взагалі не привернула уваги вітчизняних науковців. Відсутні солідні узагальнюючі праці з геополітичного аналізу міждержавного співробітництва з країнами Південної Азії і його значення для України.

Переважна більшість опублікованих праць виконана як ознайомчі статті в суспільно-політичних виданнях. У силу цього вони часто носять реферативно-описовий характер і не містять глибоких аналітичних студій, в яких би розкривалися складні проблеми економічного, політичного і культурного співробітництва з країнами Південної Азії. Загальною вадою цих праць є їх недостатня прогностична орієнтованість, що значно ускладнює практичне застосування здобутих результатів у формуванні економічних, політичних і духовних моделей співробітництва України з країнами регіону.

Наукові конференції, на яких висвітлювалися проблеми історії та політики країн індійського субконтиненту і матеріли яких доступні для науковців, регулярно проводились в Інституті світової економіки та міжнародних відносин НАНУ.

Значним явищем вітчизняної науки, наприклад, було проведення у січні 2000 р. І Всеукраїнської конференції індологів та створення Всеукраїнської асоціації індологів на чолі з О. І. Лукаш (ВУАІ) – фахівців з різних галузей гуманітарних знань – істориків, філософів, філологів, літературознавців та ін. Особливістю цих наукових заходів було те, що вони відбувалися за активної участі індійських дипломатів та спеціалістів. Скажімо, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Індія в Україні у 1999–2002 рр. Відья Бушана Соні надав вкрай необхідну підтримку в організації та проведенні цих наукових заходів, виступив з змістовними доповідями на конференції і презентації ВУАІ.

Головна ідея проведення І Всеукраїнської конференції індологів полягала в тому, щоб організувати та здійснити обмін думками українських вчених, які досліджують різноманітні проблеми розвитку індійського суспільства; зібрати якомога повнішу інформацію про стан розвитку в Україні індології та суміжних з нею дисциплін; проаналізувати основні напрями, тенденції, труднощі та перспективи розвитку різних галузей індологічної науки (філологічної, історичної, філософської тощо); сприяти поширенню в Україні наукових знань та загальної інформації про Індію як одну з провідних держав сучасної Азії та світу в цілому.

Важливою особливістю конференції було те, що загальна кількість її учасників і гостей перевищувала 100 осіб, незважаючи на те, що такий індологічний науковий форум проводився в Україні вперше. З оригінальними і змістовними доповідями на конференції виступили фахівці з Києва, Луцька, Львова, Одеси, Полтави, Харкова. Конференція стала помітним явищем в науковому та суспільному житті України, оскільки в процесі її підготовки і проведення було зроблено першу спробу зібрати всіх українських фахівців, які займаються дослідженнями у сфері індології – історії, релігії, філософії, філології.

Таким чином, наукові розробки з індології активно проводяться не лише в наукових і навчальних закладах Києва, а й у Харківському і Одеському національних університетах. Створено Всеукраїнської Асоціації індологів (ВУАІ). Установчі збори ВУАІ, що відбулися після закінчення конференції, підкреслили головну мету та завдання її створення. Вони полягають у тому, щоб об'єднати фахівців-індологів України для координації наукових досліджень у гуманітарній галузі, обміну науковою інформацією, проведення наукових конференцій, публікації наукових індологічних видань.

Таким чином, додай результати по підпункту, а потім закінчиш перспективами будь-які дослідження в цій сфері є перспективними і важливими, адже сьогодні гостро відчувається їхній брак, що лише почасти заповнений публікаціями в суспільно-політичних виданнях та повідомленнями інформагентств, які лише реагують на якісь зрушення в політиці чи економіці, але не мають на меті змалювати цілісну картину дипломатичних відносин між Україною та країнами Південної Азії.