2. Особливості відбування кримінальних покарань у виправних колоніях мінімального рівня безпеки.

Відповідно до ст. 11 КВК виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на виправні колонії:

• мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання;

• мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

У колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання відбувають покарання такі категорії засуджених:

• засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності,

• засуджені вперше до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості,

• засуджені переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК.

У колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання відбувають покарання такі категорії засуджених:

• чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості;

• жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

У даному виді виправної колонії можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній в порядку, встановленому статтею 147 цього Кодексу;

Засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання мають право:

• витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;

• одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;

• одержувати протягом року сім посилок (передач) і чотири бандеролі.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше однієї третини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання встановлюється режим, передбачений частиною другою статті 106 цього Кодексу для засуджених, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації.

Висновок по першому питанню:

Умови відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання співпадають із порядком та умовами відбування покарання засудженими до позбавлення волі у колоніях поселеннях які існували до 2004 року.

Виправні колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання нагадують за своїм змістом категорією засуджених колишні виправні колонії загального режиму і обладнуються окремо жіночі та чоловічі. Але не тільки розподіл та класифікація стосується визначення виду виправної колонії а й визначення виду структурної дільниці виправної колонії про що і піде мова в наступному питанні.

2. Структурні дільниці виправних та виховних колоній

Як уже зазначалось у попередніх підрозділах, вторинна класифікація засуджених до позбавлення волі створює підґрунтя для застосування до засуджених заходів виховного впливу. КВК України впроваджено таку систему виконання та відбування кримінальних покарань, що дозволяє достатньо ефективно використовувати засоби виправлення, створювати умови для повернення засуджених після звільнення до самостійного соціально-нормативного життя. Новою сферою діяльності персоналу установ виконання покарань є робота, повязана зі зміною умов тримання засуджених в межах однієї колонії шляхом переведення до різних структурних дільниць (так звана прогресивна система відбування покарання). Зазначені положення відповідають Європейським тюремним правилам (п. 12 та 67.1), у яких рекомендується мати в установах виконання покарань гнучку систему розподілу засуджених.

Стаття 94 КВК України передбачає створення в колоніях наступних структурних дільниць:

• у виховних колоніях - карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації;

• у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації;

• у виправних колоніях максимального рівня безпеки - карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю.

Організація роботи дільниць виправних та виховних колоній регламентована ст. 94-99 КВК України, Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, а також Методичними рекомендаціями Департаментущодо організації роботи, повязаної із забезпеченням прогресивної системи відбування покарання в кримінально-виконавчих установах.

Засуджені, поміщені в дільницю карантину, діагностики і розподілу (далі - КДіР) піддаються первинному психолого-педагогічному та іншому вивченню, за результатами якого готуються пропозиції розподільчій комісії (або адміністративній комісії) установи щодо їх подальшого розподілу до дільниці ресоціалізації або посиленого контролю.

Первинне вивчення даних про засудженого передбачає зясування:

• соціально-демографічних даних (вік, стать, стан здоров'я, ступінь непрацездатності тощо);

• кримінально-правових даних (відомості про вчинений злочин, попередню злочинну діяльність тощо);

• відомостей про окремі нахили, здібності та фізичні особливості.

Психодіагностика проводиться шляхом вивчення психологічних властивостей, процесів та станів засуджених з метою: - поліпшення адаптаційних можливостей засуджених до умов відбування покарання, надання їм своєчасної психологічної допомоги; - складання психологічної характеристики на кожного засудженого та розробка рекомендацій щодо особливостей організації індивідуальної роботи з ними; - виявлення та постанови на профілактичний облік засуджених, які можуть бути віднесені до групи »ризику» (схильні до нападу на персонал, до втечі, самогубства або членоушкодження, гри „під інтерес», до вживання спиртних напоїв, наркотичних речовин та інші групи, виходячи з особливостей засуджених).

Психодіагностика може проводитись у формі: діагностичних бесід; анкетування; тестування; психологічного спостереження; психологічного експерименту. На підставі психологічної діагностики та узагальнення даних про особистість засуджених психологом розробляються психологічні характеристики, надаються рекомендації щодо організації індивідуально-виховної роботи з ними, які відображаються в Індивідуальній програмі соціально-психологічної роботи кожного засудженого.

До дільниці ресоціалізації направляються засуджені, які не виявили стійкої схильності до порушення установленого порядку відбування покарання.

Дільниці ресоціалізації поділяються на локальні, ізольовані один від одного сектори, які обладнуються відповідно до встановленого переліку. Ізольовані локальні сектори дільниць ресоціалізації виправних колоній зі сторони внутрішньої забороненої зони та між собою огороджуються парканом.

Засуджені в дільниці ресоціалізації тримаються у звичайних жилих приміщеннях, а гуртожитки обладнуються на загальних підставах. При цьому у кожному жилому приміщенні тримаються засуджені одного відділення соціально-психологічної служби.

Згідно Положення, що регламентують діяльність соціально-психологічної служби установи виконання покарань, відділення соціально-психологічної служби - як основна організаційна ланка в структурі установи виконання покарань створюється для безпосереднього забезпечення оптимальних умов відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі та проведення із засудженими соціально-психологічної роботи, спрямованої на формування у них правослухняної поведінки і стимулювання становлення на життєву позицію, яка відповідає соціальним нормам.

При формуванні відділень рекомендується виходити з наступних класифікаційних критеріїв:

• кримінально-правові;

• особистісні, тобто психолого-педагогічні;

• соціально-демографічні (вік, рівень освіти, соціальне положення, рід занять до засудження тощо);

• медичні.

При цьому визначальним критерієм повинен бути особистісний, оскільки поведінка засуджених визначається насамперед типом особистості, виразністю особистісних якостей. При розподілі засуджених рекомендується знаходити оптимальне співвідношення між засудженими різних класифікаційних груп. Не бажано формувати відділення, наприклад, лише з осіб однакового віку та зі схожим кримінальним минулим, оскільки це може призвести до групової замкненості та формування серед них негативних ціннісних орієнтацій.

В залежності від наявності у засудженого певних класифікаційних ознак складається індивідуальна програма соціально-виховної роботи та визначаються форми і методи виховної роботи.

За Методичними рекомендаціями Департаменту щодо класифікації засуджених та її врахуванні при формуванні відділень соціально-психологічної служби та організації індивідуально-профілактичної роботи з різними категоріями засуджених вказується, що відповідно до кримінально-правової характеристики слід враховувати характер вчиненого злочину та криміногенну зараженість особистості (тобто глибину і стійкість антисуспільної спрямованості особистості). Залежно від характеру вчиненого злочину (склад, мотив та засоби вчинення) пропонується виділяти групи осіб, засуджених за:

• корисливі злочини - крадіжка, шахрайство та деякі інші кримінальні способи заволодіння чужим майном без застосування насильства.

• агресивні (насильницькі) некорисливі злочини - це усі види кримінальної агресивної поведінки. крім тієї, яка має корисливу мету. Серед них в першу чергу виділяються: агресивні злочини проти життя. здоровя та статевої недоторканості, честі та гідності особи; насильницькі дії, що кваліфікуються в законі як зазіхання на державу, громадську думку, громадський порядок і порядок управління. Агресивна поведінка може здійснюватись без фізичного або психічного насильства (вандалізм, посягання на честь, гідність, волю та інші права людини).

• корисливо-насильницькі злочини - бандитизм, грабежі, розбої, вимагання тощо.

• економічні злочини - корисливі зазіхання на чуже майно, які проявляються в розкраданні цього майна шляхом привласнення, розтрати та зловживання службовим становищем. а також інші корисливі злочини службовців та підприємців.

• неагресивні злочини - правопорушення у галузі правосуддя, порядку управління, громадського порядку та громадської безпеки тощо. До цієї ж групи злочинів відносяться злочини, вчинені з необережності.

Залежно від криміногенної зараженості засуджених рекомендується виділяти:

• послідовно-криміногенний тип - формується в мікросередовищі, де норми моралі і права систематично порушуються. Злочин витікає зі звичного стилю поведінки і обумовлюється стійкими антисуспільними поглядами, установками та орієнтаціями субєкту. Як правило, ситуація вчинення злочину активно створюється такими особами. У відношенні цих осіб можна з більшою долею достовірності прогнозу вати негативну поведінку в місцях позбавлення волі, прагнення пристосувати у своїх інтересах інших засуджених.

• ситуативно-криміногенний тип - характеризується порушенням моральних норм та вчинення правопорушень не злочинного характеру; формується та діє в суперечливому мікросередовищі. Злочин в значній мірі обумовлений несприятливою соціально-економічною, моральною та правовою ситуацією (знаходження в злочинному формуванні, конфлікти з іншими особами тощо). До злочину таку особу призводить його мікросередовище та попередній спосіб життя, закономірним розвитком якого є ситуація вчинення злочину. Поведінка таких засуджених суперечлива. Вони діють в основному стихійно. У даному типі переважають особи, які зловживають алкоголем, наркотичними засобами.

• ситуативний тип - це засуджені, які вчинили злочин під вирішальним впливом ситуації, у деякій мірі для них незвичної і у якій іншими субєктами порушуються встановлені норми поведінки. Аморальні елементи свідомості і поведінки такої особистості виражені незначно. У той же час такі засуджені можуть виправдовувати свою і чужу протиправну поведінку, оскільки не знають правомірних і моральних засобів вирішення конфліктів.

При здійсненні класифікації засуджених за їх соціально-психологічною (особистісною) характеристикою, Департаментом пропонується враховувати такі критерії, як:

• рівень суспільної небезпеки;

• сформованість правосвідомості та рівень моральної занедбаності;

• ставлення до умов відбування покарання; наявність або відсутність лідерських якостей.

Виходячи з ступеня виразності в особистості засудженого вказаних властивостей, умовно виділяють шість класифікаційних груп засуджених і, відповідно, пропонуються рекомендації щодо диференційованого виправного впливу на них.

До першої групи відносяться засуджені з позитивною соціальною установкою, сильним типом особистості, лідерськими якостями. Характерними рисами даного типу особистості називаються: достатньо високий рівень інтелекту, що дозволяє здійснювати надійний контроль над емоціями; висока стійкість структури особистості; прагнення до організаторської діяльності; високий рівень мотивації. Спрямованої на досягнення цілі; відсутність виражених агресивних тенденцій; розвинуте почуття соціальної чуйності; товариськість; спроможність до швидкого пристосування до навколишнього середовища та оточуючих; позитивне ставлення до праці.

Друга класифікаційна група - це засуджені, які мають потенційно позитивні соціальні установки, слабкий тип особистості. Вони конформні, легко піддаються чужому впливу, лідерські риси в них відсутні. Характерологічні риси цієї категорії в основному збігаються з першою групою, відрізняючись від неї наявністю таких якостей, як завищена оцінка власних чеснот, соціальна наївність.

Третя класифікаційна група включає засуджених, які не мають виражених особистісних якостей (так зване «болото»). Приблизно кожний третій представник даної групи характеризується наявністю стійко виражених психічних відхилень від норми. Вони можуть виявлятися в перекрученому сприйнятті дійсності, виникненні ідеї переслідування, що за певних умов може супроводжуватися неадекватними поведінковими реакціями аж до криміногенних.

У четверту групу обєднуються засуджені, які мають асоціальні установки, слабкий конформний тип особистості, без чітко виражених задатків лідерства. Для представників даного типу характерною називається наявність психічних відхилень, що ускладнюються наявністю таких якостей: схильність до вживання алкоголю, що нерідко призводить до значної алкогольної зміни особистості; погано стримуваної імпульсивності в поведінці; неприйняттям і ворожим відношенням до існуючих соціальних норм; нездатністю регулювати конфліктні ситуації примирливо; цинізмом, упередженим відношенням до оточуючих.

Пяту класифікаційну групу складають засуджені з асоціальними установками, сильним типом особистості. Характерними рисами представників даної групи вважаються: егоцентризм; стійка схильність до порушення вимог; злочинність; низька соціальна чуйність; упереджене ставлення до оточуючих. Засуджені цієї групи, як правило, рідко допускають грубі порушення режиму, ведуть декілька відокремлений образ життя, піддаються впливу неформальних лідерів як позитивної, так і негативної спрямованості.

Шоста класифікаційна група включає засуджених, які мають асоціальні установки, сильний тип особистості з обєктивними задатками лідерських якостей та прагнуть до заняття високого соціального статусу в неформальних групах. Домінуючими рисами представників даного типу називаються: занепокоєність проблемою власного авторитету; крайній егоцентризм; стійка схильність до порушення існуючих соціальних норм; злочинність; підвищена збуджуваність; імпульсивність; низька соціальна чуйність.

Працівникам соціально-психологічної служби рекомендується прагнути до обєктивної та всебічної оцінки індивідуальних особливостей засудженого, використовувати для цього повсякденне і цілеспрямоване спостереження, включаючи виявлення його соціального оточення.

Окрім зазначених ознак вторинної класифікації засуджених, немаловажне значення для їх розподілу в відділення та бригади має професія та стан здоров’я, оскільки засуджені зазвичай підбираються у певні групи саме за можливістю працювати на тій чи іншій ділянці виробництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КВК України засуджені, які під час перебування в дільниці КДіР виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки направляються до дільниці посиленого контролю.

Основними критеріями для направлення засуджених до дільниці посиленого контролю відповідно до Методичних рекомендацій Департаментущодо організації роботи, повязаної із забезпеченням прогресивної системи відбування покарання в кримінально-виконавчих установах, є:

І. Поведінка засудженого під час перебування у дільниці КДіР (вона виступає основним критерієм для клопотання про направлення засудженого до дільниці посиленого контролю):

• свідома відмова виконувати вимоги установленого порядку відбування покарання;

• допущення злісних порушень установленого порядку відбування покарання; в) фізичний опір представникам адміністрації;

• приниження людської гідності інших засуджених;

• створення конфліктних ситуацій із застосуванням фізичної сили;

• навязування та пропаганда серед засуджених злочинних традицій.

ІІ. Відомості щодо поведінки засудженого до прибуття в колонію, особистісна та кримінально-правова характеристика під час вивчення та спостереження у дільниці КДіР:

• систематичні порушення режиму під час перебування у слідчому ізоляторі, неодноразові поміщення до карцеру (два та більше разів), знаходження на профілактичному обліку (наприклад, як схильний до нападу на адміністрацію, до членоушкодження тощо);

• переведення до колонії більш високого рівня безпеки або повернення з колонії нижчого рівня безпеки за злісне порушення установленого порядку відбування покарання;

• засудження за корисливо-насильницькі злочини (бандитизм, грабіж, розбій, вимагання);

• засудження за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; д) нетактовність та грубість з представниками адміністрації колонії;

• висока криміногенна зараженість (тобто, глибина і стійкість анти суспільної спрямованості особистості), послідовно-криміногенний тип особистості;

• підвищена агресивність, погано стримувана імпульсивна поведінка, упереджене відношення до оточуючих.

• При наявності підстав, питання про направлення засудженого до дільниці посиленого контролю розглядається на засіданні профілактичної комісії колонії. Для цього готуються наступні документи:

• клопотання-характеристика, підписана начальником відділення соціально-психологічної служби дільниці КДіР та погоджена з заступником начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи; б) психологічна характеристика;

• довідка про заохочення та стягнення;

• опитувальний аркуш з пропозиціями першого заступника начальника колонії, заступника начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи, начальника відділу нагляду та безпеки, начальника оперативного відділу, начальника медичної частини;

• у разі необхідності рапорти, пояснення та клопотання інших представників адміністрації; е) медична довідка.

Засуджений, на якого підготовлені відповідні матеріали, заслуховується на засіданні профілактичної комісії, йому надається можливість дати необхідні пояснення.

Підставою для направлення засудженого до дільниці посиленого контролю є клопотання начальника відділення соціально-психологічної служби дільниці КДіР та постанова начальника колонії, погоджена зі спостережною комісією.

Термін перебування засудженого у дільниці посиленого контролю визначається комісією, виходячи з сукупності вищевказаних критеріїв, ступеня вираження негативних властивостей особистості засудженого та його криміногенної зараженості. Початковий термін перебування засудженого у дільниці посиленого контролю рекомендується визначати від трьох до шести місяців.

Засуджений має право оскаржити рішення адміністративної комісії колонії, однак подання скарги не зупиняє його переведення до дільниці посиленого контролю. Адміністрація колонії надає засудженому можливість у встановленому порядку повідомити про своє направлення до дільниці посиленого контролю близьких родичів, адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Після прийняття рішення про направлення засудженого до дільниці посиленого контролю, на такого засудженого, поряд з Індивідуальною програмою соціально-виховної роботи (складається на всіх засуджених), начальником відділення соціально-психологічної служби дільниці КДіР та психологом складається спеціальна індивідуальна програма - „Програма індивідуальної роботи із засудженим у дільниці посиленого контролю», яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного та психокорегуючого характеру, яка долучається до Індивідуальної програми соціально-виховної роботи.

До дільниці посиленого контролю засуджені можуть бути переведені і з дільниці ресоціалізації. При вирішенні цього питання для адміністрації виправної колонії окрім загальних критеріїв, є визначальними також наступні:

• безуспішність інших заходів виховного впливу;

• перебування засудженого протягом року на обліку як злісного порушника установленого порядку відбування покарання;

• поміщення протягом року три та більше разів до дисциплінарного ізолятору;

• незадовільне ставлення до праці;

• перебування на профілактичному обліку як особи, що підтримує злочинні традиції; схильна до втечі; схильна до нападу на адміністрацію; схильна до організації, провокування та участі у групових протиправних діях; схильна до вживання та виготовлення алкогольних напоїв; схильна до вживання, зберігання та розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; схильна до організації та участі у іграх з метою отримання матеріальної або іншої вигоди.

Для розгляду на засідання профілактичної комісії колонії питання про направлення засудженого до дільниці посиленого контролю, поряд з документами, вказаними у ст. 94 КВК України, додаються:

• індивідуальна програма соціально-виховної роботи;

• виписка з протоколу ради колективу відділення соціально-психологічної служби;

• опитувальний аркуш з пропозиціями першого заступника начальника колонії, заступника начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи, заступника начальника колонії з працевикористання, заступника начальника колонії із комунально-побутового та інтендантського забезпечення, начальника відділу нагляду та безпеки, начальника оперативного відділу, начальника медичної частини.