1. Етіологія як наука про причини виникнення відхилень у функціонуванні психофізичних систем.

ЕТІОЛОГІЯ (грец. aitia — причина + logos — слово, вчення) — вчення про причини та умови виникнення хвороб; у більш вузькому розумінні — визначає причину виникнення хвороби або патологічного стану. Важливим етапом в історії розвитку Е. є відкриття в другій половині ХІХ ст. мікро­організмів — збудників інфекційних хвороб. Надалі уявлення про причини хвороб безперервно розширювалося і поглиблювалося за рахунок включення нових факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. На сьогодні як такі виділяють фізичні (травми, термічні впливи, іонізуюче випромінювання та ін.), хімічні (кислоти, луги, різні отрути та ін.), біологічні (патогенні мікроби, віруси), а також соціальні фактори. Клінічна практика показує, що саме етіологічне лікування є особливо ефективним і забезпечує повне видужання хворого.

2. Механізми захворювань нервової системи.

Пошкодження нервової системи можуть викликати травми, інфекції, дегенерація, структурні дефекти, пухлини, порушення кровотоку, аутоімунні захворювання.

Неврологія — галузь медицини, яка займається захворюваннями нервової системи. Лікуванням цих захворювань з використанням хірургічним методів займається нейрохірургія. Існує також гілку медицини, що займається реабілітацією пацієнтів із захворюваннями нервової системи.

У сучасній клінічній практиці прийнято умовно ділити хвороби центральної нервової системи на дві підгрупи:

функціональні і органічні.

До органічним (на розтині чітко виражені морфологічні зміни) відносять:гиперемию і анемію мозку, сонячний й теплової удари, водянку мозку, менінгіт, менінгоенцефаліт,менингомиелит,,менингоенцефаломиелит.

До функціональним — стреси, неврози та хвороби що супроводжуються припадками (епілепсія,еклампсии, каталепсія та інших.).

3. Симптоми як ознака патологічного стану.

Симптом — це ознака захворювання, якісно новий, невластивий здоровому організму феномен, який можна виявити за допомогою клінічних методів дослідження. Симптом передбачає не тільки появу будь-якого нового, незвичного явища, а й відсутність нормального. При дослідженні клінічної картини захворювання розрізняють функ­ціональні та органічні, сприятливі та несприятливі симптоми.

4. Синдром як комплекс симптомів хвороби, пов'язаних єдністю походження.

Синдром — це стійка сукупність симптомів з єдиним патогенезом. Синдром може відбивати клінічну картину захворювання взагалі або його частини. Синдром не рівнозначний захворюванню як нозоло­гічній одиниці, тому що може бути пов'язаний з різними захворюван­нями.

Синдро́м (грецькою σύνδρομον, σύνδρομο — нарівні, у злагоді) — сукупність симптомів з загальним патогенезом.

У медицині та психології, термін «синдром» посилається на асоціацію деякої кількості клінічно розпізнаних симптомів (особливостей, явищ або характеристик), які часто трапляються разом, таким чином, що присутність однієї особливості попереджує лікаря про присутність інших.

За останні десятиріччя термін був використаний і поза межами медицини для опису подібних явищ. Фаховою медичною мовою синдром стосується набору виявлених характеристик. Специфічна хвороба, умови або безлад, можливо, ідентифікуються як основна причина.

Як тільки фізична причина була ідентифікована, слово «синдром» інколи залишається у найменуванні захворювання.

Термін синдром походить із грецької та означає буквально «керується разом» через те, як це звичайно буває.

Це частіше за все виявляється, коли причина, та/або особливості відбуваються разом (патофізіологія синдрому).

Термін «синдром» часто продовжує використовуватися навіть після того, як основна причина була знайдена, або коли існує ряд різних першопричин, що дають початок тій же комбінаціїсимптомів та підписів.