Фрейдизм та неофрейдизм основи філософії фрейда
Думка Фрейда, його основні інтуїції і філософські положення досить відомі. Ім'я його в усіх на слуху, і цей мислитель, може бути, як ніякий інший, уплинув на формування менталітету сучасної людини.
Основоположником психоаналізу є Зиґмунд Фрейд (6 травня 1856 р. — 23 вересня 1939 р.), який нар. У Моравії (Чехія). Все життя прожив у Відні. Навчання: гімназія, медичний фак–т Віденського університету. Був професором Віденського університету. Ще коли він учився в університеті на лікаря і почитував різні філософські книжки, він захопився позитивізмом. З 1882 р. почав медичну практику. Він був талановитим лікарем. Упродовж 1885–1886 рр. Стажувався в Парижі у клініці Шарко. У 1889 р. Фрейд висуває ідею місцевої анестезії. Надалі Фрейд відходить від лікування соматичних хвороб, його усе більше і більше залучає лікування хвороб психічних, тому що він бачить зв'язок між неврозами і соматичними клінічними захворюваннями.
У 1899 р. виходить фундаментальна праця „Тлумачення сновидінь”. 1908 р. – Віденське психоаналітичне товариство. 1938 р. після обєднання Австрії з Німеччиною його сімя емігрувала в Англію, де він і помер у 1939 р.
Найважливіші праці: „Тотем і табу”, „Я і Воно”, „Психологія мас і аналіз людського Я”, „Незадоволення культурою”.
До Фрейда класична психологія вивчала прояви свідомості здорової людини.
Щоб лікувати психічне захворювання, потрібно знати його причину, а це набагато складніше, ніж довідатися причину соматичного захворювання. Тому Фрейд спочатку захоплюється гіпнозом: йому здається, що за допомогою гіпнозу можливо відкрити ті глибини людської психіки, у яких беруть початок складні психічні захворювання. Досліджуючи своїх пацієнтів за допомогою гіпнозу, Фрейд робить разюче для того часу відкриття: виявляється, щиросердечне життя людини не обмежується його свідомістю. У філософії, починаючи з XVII в. (Декарт, Спіноза, Локк і т.п.), переважала концепція повної відкритості нашої свідомості. Вважалося, що всю нашу свідомість можна досліджувати за допомогою розуму. Фрейд же за допомогою гіпнозу установив, що свідомість, що доступна людині в звичайному її стані, це лише дуже невелика частина всієї психічної діяльності людини. Крім свідомої, у психіці є ще і підсвідома, і несвідома сфера. І саме несвідома сфера визначає свідомість. Підсвідомість має наймогутнішу силу впливу не тільки на психіку, але і на тіло людини.
В області філософії це відкриття навряд чи можна назвати дійсно відкриттям. Ми пам'ятаємо, що ще Плотін стверджував, що свідомість людини є рівень душі, а єдине і розум складають набагато більшу частину людини. Навіть не віддаляючись у філософію, православний християнин розуміє, що людина цілком не зводиться до свідомої сфери. Але Фрейд і його послідовники були матеріалістами, і це «відкриття» їх дуже обрадувало.
Фрейд незабаром зрозумів, що гіпноз не може бути єдиним методом дослідження несвідомого рівня людини: гіпноз може виліковувати одні неврози і породжувати інші, а з іншого боку, не всі люди піддаються гіпнозові. Тому Фрейд став розробляти інші методи для дослідження причин неврозів і їхнього лікування. Від Фрейда йдуть три знаменитих принципи психоаналізу (та й узагалі психіатрії).
Це, по-перше, метод сновидінь; Фрейд говорив, що сновидіння - це королівські врата в психоаналіз. Справа в тім, що коли людина засинає, її свідомість відключається і несвідомий рівень як би виступає на перший план. Людина бачить сни, і в цих снах людина мислить за допомогою тих самих образів, що вона привнесла у сни зі звичайного життя. Але ці образи діють вже в іншому світі — у світі несвідомого. Тому значення цих образів зовсім інше, чим у нашому світі.
Другий принцип психоаналізу — це помилки в письмовому й усному мовленні, так звані застереження й описки. Захоплена своєю бесідою, людина може обмовитися й у такий спосіб зненацька проговоритися: так проривається її несвідоме (цей же процес може мати місце й у письмовій мові).
Третій метод - це метод вільних асоціацій. Він полягає в тому, що лікар-психоаналітик пропонує своєму пацієнтові дати швидку відповідь на деякі питання.
Цими трьома методами лікар-психоаналітик намагається пізнати людську природу.
В одній з ранніх робіт Фрейд приводить випадок зі своєї лікарської практики. До нього на прийом прийшла жінка з найглибшим неврозом, і зрештою з'ясувалося, що багато років тому, ще молодою дівчиною, вона жила разом зі смертельно хворим батьком... вона намагалася висунути в область несвідомого її знання про смертельний результат хвороби батька, а на рівень свідомості виставляла свої радісні емоції. У такий спосіб відбулося порушення природного порядку побудови душі. Це порушення не могло пройти безвісти, і, будучи витиснутим в область несвідомого, воно стало давити на її свідомий рівень. Зрештою механізми цього тиску проявилися в неврозах.
Лікування неврозу, по Фрейду, полягає в тому, щоб відкрити людині цей несвідомий рівень, і тоді воно виходить, звільняється, і усе в душі стає на свої місця. Невроз, з одного боку, є деяке самовираження особистості, а з іншого боку - порушення її ідентичності. Тому і лікування неврозів відбувається в особливому плані. Невроз — це зовсім інша область, на відміну від соматичних хвороб тут лікується саме особистість. Захворювання завжди зв'язане зі спогадами, тому для психоаналітика важливо проникнути в минуле пацієнта, а оскільки формування особистості людини відбувається в дитячі роки, то найчастіше невроз настільки глибоко захований, що розкрити його дуже важко.
І тут для Фрейда ключовими є наступні моменти. Фрейд шукає основні рушійні механізми життя людини. Такими механізмами представляються йому інстинкт самозбереження й інстинкт продовження роду, або статевий інстинкт. Між цими двома інстинктами є різниця. Ми розуміємо, що інстинкт продовження роду — це набагато більш глибинний інстинкт, чим інстинкт самозбереження. Але інстинкт самозбереження виявляється не завжди. У якоїсь людини, що живе з пелюшок у розкоші, цей інстинкт може взагалі не проявитися. Але навіть якщо інстинкт самозбереження може діяти в людині рідко, те статевий інстинкт у будь-якій істоті присутній завжди, і тому саме він є визначальним. Тому саме в статевій сфері Фрейд намагається знайти рушійні моменти, що визначають усю психіку людини, весь її свідомий, підсвідомий і несвідомий рівень. Статевий інстинкт Фрейд називає терміном libido (бажання). Таким чином, по Фрейду, в основі всього людського життя лежить статеве життя, його потяги. В процесі розвитку людини лібідо локалізується в різних зонах людського тіла. Споч. спрямоване на різні органи власного тіла, потім сексуальний потяг спрямований на зовнішній об’єкт (норм.розвиток), або повертається на ранні стадії – цим пояснюються сексуальні збочення.
У Фрейда є рання робота «Тотем і табу», написана на початку XX в. У ній він порушує питання, як відбувається розвиток цього libido, і приходить до відкриття так званого „Едипового комплексу”. (Міф про Едіпа). Посилаючись на цей міф, Фрейд стверджує, що у відносинах Едіта та його матері розкривається споконвічна людська трагедія сексуального потягу сина до матері. (Комплекс Електри – потяг дівчинки до батька). Досліджуючи первісні племена, що існують у наш час, Фрейд говорить, що навіть у самих примітивних племен, існує острах інцесту, тобто статевого зв'язку з жінками даного племені. У племені є табу на інцест. Для пояснення цього дивного явища, Фрейд викладає міф.
Фрейд описує, що давним давно, коли людина тільки ще зробила перший крок від мавпи до свого подальшого розвитку, у одному племені був ватажок. У нього була безліч синів. Сини безмірно любили і безмірно боялися свого батька, що мав силу, міццю і владою в цьому племені. Влада його простиралася настільки широко, що він міг розпоряджатися життям своїх дітей, вступати в статеві відносини з усіма жінками даного племені і т.п. І от діти, бажаючи досягти того ж ступеня могутності, вони убивають батька і з'їдають його, бажаючи тим самим прилучитися до його сили. Але з'ївши батька, вони зрозуміли, що нічого не придбали, жінки дивилися на них так само косо, як і до того. І тоді вони зрозуміли, що діяли неправильно, і, прагнучи загладити свою провину, увели дві заборони, два табу: табу на убивства і табу на вступ у статеві відносини з жінками свого племені.
Ці табу, з яких і випливають самі древні заповіді, що існують у всіх релігіях, — «не убий» і «не чини перелюб», ці табу зрештою і перетворилися в наші моральні заповіді. А те, що ці заповіді існують у формі заборон, показує саме наявність у людині прагнення убивати і чини перелюб. Якщо людині говорять: не убий, виходить, вона хоче убивати. Таким чином, людина по природі своєй є істота, що прагне до перелюбу й убивства.
Надалі Фрейд, крім libido, уводить ще поняття thanatos, щоб позначити в людині, крім сексуальної пристрасті, пристрасть до убивства. Пристрасть до убивства може виявлятися також у виді пристрасті до самогубства. Поняття thanatos Фрейд увів, досліджуючи неврози, пов'язані з участю людей у першій світовій війні.
Аналізуючи проблему „мортидо”, Фрейд вважає агресивність вродженою і невикоренимою рисою людини.
Надалі Фрейд розробляє свою знамениту термінологію: воно, ego і супер-ego – все це людська психіка.
Супер-ego, або поверх-я, це те, що впливає на людину з боку інших людей, з боку суспільства. Супер-ego формується в результаті сприйняття людиною соціальних норм, виховних заборон і виступає як джерело моральних принципів індивіда. Існує несвідомо і проявляється у свідомості як совіть.
Ego, або я, — це область свідомості. Відокремлюється від Воно внаслідок еволюції з метою адаптації до оточуючого середовища. Я стримує ірраціональні імпульси Воно. Функції Я: самозбереження організму, накопичення досвіду, зовнішніх впливів памяті, контроль над інстинктами Воно.
Воно — це рівень несвідомого, те, що людина не усвідомлює, це все її природні інстинкти. Це резервуар психічної енергії, „киплячий казан” потягів, що прагне до негайного задоволення. Вона первинна, ірраціональна та аморальна.
І от ці три складові людські психіки вступають у деякі відносини. Скажімо, у людини є якесь бажання, наприклад, бажання сексуальне. Суспільство йому говорить: не можна. Людина починає перебудовувати свою власну психіку, виробляючи своє відношення до цієї заборони. Неважко догадатися, що в результаті з ним відбувається те ж саме, що відбулося з молодою дівчиною, яка боялася відкрити правду своєму смертельно хворому батькові і отримала невроз.
Одне з важливих понять у теорії Фрейда – „витіснення”. Це процес переміщення небажаних уявлень з свідомого у сферу несвідомого. Фрейд говорить, що вплив суспільства на людину, вплив супер-ego на людське я приводить до сублімації. Припустимо, людина хоче реалізувати свою статеву енергію, а суспільство йому не дозволяє, але тому що енергія в нього залишається, відбувається її сублімація. Людина починає займатися чим завгодно: наукою, мистецтвом, філософією, релігією і т.п. Від цього сублімування і відбувається утворення культури. Культура, за Фрейдом, є колективний невроз („Майбутнє однієї ілюзії”). Сублімація – це процес, за допомогою якого заборонена сексуальна енергія, переходячи на несексуальні об’єкти, проявляється у вигляді різноманітної діяльності; це процес розрядки енергії у не інстинктивних формах поведінки.
У відношенні до релігії Фрейд був строгий. Він говорив, що релігія — це взагалі ілюзія, і його завжди насторожувало, що будь-яка релігія побудована так, як людині хочеться, але в об'єктивному світі так не буває. Так само як і невроз, ілюзію (і зокрема, релігію), не можна ні спростувати, ні довести. Довести щось можна лише науково, тому усі відкриття в зовнішньому світі можуть бути тільки науковими.
Фрейд говорить, що до аморальності він не закликає, просто як учений він констатує деякий факт. Релігія, на його думку, не завжди призивала до моральності. Людина така істота, що у релігії завжди знаходить опору тому, чого вона хоче. Відмовивши від Бога, учить Фрейд, ми не втратимо, а виграємо, тому що тоді очиститься місце для науки, а в науковий доказ вірять усі люди без винятку. На відміну від релігійних переконань наука загальнозначуща.
Вади психоаналізу: фактично нехтує роллю соціального фактора у формуванні й розвиткові свідомості та психіки людини.