Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення

Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно - індійській, китайській і античній, пройшовши довгий і складний шлях розвитку. Певним результатом її розвитку можна вважати класичну німецьку філософію, в які майже всі філософські проблеми минулого досягли досконалості - найвищого рівня розвитку.

У 20−30-х роках XIX cт. філософія Г. Геґеля набула в Європі тріумфального поширення. Але якраз на вершині визнання Геґель раптово помер (14 листопада 1831 p.), і в європейському філософському житті на деякий час запанували розгубленість і невизначеність. Не один європейський філософ ставив у цей час перед собою запитання: чи можлива філософія після Гегеля. Але згодом з'ясувалось, що початки справді нової філософії з'явилися у Європі ще за життя Геґеля.

У 1819 р. вийшов друком перший том праці А. Шопенгауера "Світ як воля та уявлення", який і вважають першою працею нової філософії.

Філософія, що її можна вважати сучасною розпочинається 1830 року. 1830 р. починає виходити „Курс позитивної філософії” О. Конта − твір, що ознаменував нову епоху філософії.

Класична філософія буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумнити їх за допомогою розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям раціональне пізнання є тією силою, яка згодом дасть можливість вирішити всі проблеми, які стоять перед людством сконцентрувала свою увагу навколо проблем свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджувала необхідність раціонального пізнання загальнолюдських моральних принципів та ідеалів. Об’єктивізм Натуралістичний сцієнтизм Раціоналізм Детермінізм (визначений, обмежений)  філос. Вчення про загальну об’єктивну зумовленість явищ природи, суспільства.

Некласична−Постнекласична філософія говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим на перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або позарозумні; масштабами й силою дії вони перевершують Розум оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому. Проблеми пізнання заступає проблема людського існування. Головними стають проблеми смислу та долі людського буття. Апеляція не до розуму, а до підсвідомості. Суб’єктивізм Гуманізм  цінність людини як особистості. Ірраціоналізм Волюнтаризм  напрям у філос., який проголошує основою буття волю.

Філософія другої половини ХІХ ст. розвивалася у значно швидшому темпі. До цього вели нові загальні умови життя, його посилений темп, нова техніка, розвинута організація; збільшилася кількість вищих шкіл; виникло нове явище: наукова періодика. Легкість здобуття знань привела до їх поверховості. Філософія опинилася одраз перед двома небезпеками: розчинитись або у точних науках, або в художній літературі (белетристика). Поступ комунікації зблизив між собою країни: з’являються переклади з одних мов на інші; позитивізм − витвір англійської та французької націй.

Розвиток науки і техніки: швидкий друкарський станок (Кьонінг, Багер, 1812), електромотор (Якобі, 1834), Телеграф (Морзе, 1837), телефон (Белл, Грей, 1876), двигун внутрішнього згорання (Даймлер, Бенц, 1885), залізнична колія, паровий корабель. Наука: теорія Дарвіна (1859), періодична система елементів (Менделєєв, 1869), тлумачення сновидінь (Фройд, 1900), модель атома (Резерфорд, Бор 1911/1913), теорія відносності (Ейнштейн, 1905/1915).

Новий період у філософї, коли вона відійшла від позитивізму. Прші прояви зміни виявилися вже у 1890 р. (праці Бергсона та Дільтея). Особливості: роки інтенсивного розвитку змінювалися роками повного застою (1914−1918, 1939−1945).; зміщення акцентів з випуску книжок до з’їздів. Розвиток філософії йшов до інтернаціоналізації, до уподібнення способу мислення в багатьох країнах. Прагматизм і психоаналіз були явищами світового масштабу.

Принципи класики і перш за все тому, що вони, попри їх привабливість, не дуже узгоджувались із життям. Крім того, до кінця ХІХ століття в духовній культурі Європи наростає критика індустріальної цивілізації, настає «переоцінка цінностей» (Ф. Ніцше) західноєвропейського суспільства, і насамперед цінностей раціоналізму, науки, прогресу. Ядром нової філософії стає тепер питання про співвідношення філософії і науки. Навколо цих питань виділилися два основних напрямки: сцієнтизм, орієнтує своїх прихильників на користь науки. Соціальні проблеми, думають вони, можна вирішити, належним чином розвиваючи і раціонально застосовуючи науку. Другий, антропологічний напрямок (його також називають антисцієнтистським) займає в цих питаннях протилежну позицію: в труднощах та лихах сучасного суспільства винні, насамперед, наука, науково-технічний прогрес. Наукове знання втрачає «людинний вимір»; Людство все частіше зіштовхується з феноменом відчуження.

Сцієнтизм виражений в таких філософських концепціях як позитивізм, прагматизм, аналітична філософія, структуралізм, філософія лінгвістичного аналізу й ін. Антисцієнтизм: феноменологія, екзистенціалізм, філософська герменевтика.

Після її занепаду в Західній філософії з’явилось багато шкіл і напрямів, які ставили і вирішували ті чи інші проблеми. В еволюції Західної філософії /після класичної німецької/ виділяють такі періоди її становлення:

І-й період: з 40-х по 60-ті роки ХІХ ст. В цей період відбувається розпад класичних форм ідеалізму. Широкого розповсюдження набувають ірраціоналізм, неокантіанство, позитивізм, діалектичний і історичний матеріалізм.

ІІ-й період: з 70-х років ХІХ ст. по 1914 р. До зазначених напрямків приєднуються інтуїтивізм, другий позитивізм-емпіріокритицизм, конвенціоналізм, філософія життя.

ІІІ-й період: з 1917 р. В 20-ті роки виникає неопозитивізм, неореалізм, герменевтика, а в 60-ті роки - структуралізм, філософська антропологія. Не слід думати, що нові напрями виникли із нічого, на порожньому місці. Нові школи і напрями розвивали певні сторони попередніх напрямів.