§ 136. Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

 

Одним з найвідоміших послідовників Шелера в Німеччині бувГельмут Плеснер (1892—1985 рр.), який зазнав також впливу ідей Дільтея, Гуссерля, Дріша. У своїй основній праці «Щаблі органічного і людина. Вступ до філософської антропології» Плеснер, опису­ючи людину, виходить із того, що людина є завер­шенням еволюції органічного світу. Тому, осмислив­ши її взаємодію із зовнішнім середовищем, — можна за аналогією з будь-яким живим організмом — усвідо­мити сутність людського.

Тварина живе «із центру», тобто постійно перебу­ває сама в собі, обмежена інстинктивними формами поведінки свого виду. Людина здатна «виходити із се­бе», залишати центр типових реакцій поведінки, тому вона ексцентрична.

Ексцентричність людського буття для Плеснера — сутнісна характеристика людини. У кожний момент свого життя людина «інша щодо себе». Її буття лежить за межами інстинктивно-раціональної поведінки тварин.

Межа тваринної організації, — пише Плеснер, — пролягає там, де«від індивіда залишається прихованим буття його самого, ... в той час як середовище і плоть тіла дані йому... Тварина живе зі своєї середини, вона живе як середина. Вона переживає те, що є в навко­лишньому світі, ... але вона не переживає себе»[4].

Людина, навпаки, здатна до самопереживання. Тому, хоча людина і тварина є, за Плеснером, «живі речі», що перебувають у «середині свого існування», людина, на відміну від тварини, «знає цю середину, переживає її і тому переступає її... Людина переживає безпосередній початок своїх дій, ... радикальне авторс­тво свого живого існування, ...вибір, ... вона знає себе вільною...»[5].

§ 137. Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

 

Ернст Кассірер (1874—1945 рр.) у своїх пошуках сутнісного визначення людини звертається до символу. «Символ — ключ до природи людини», — заявляє він.

Еволюція виштовхує людину зі світу природи, сві­ту фізичних тіл і зв'язків, якому тваринні предки лю­дини належали цілковито. Людина оточує себе світом культури — «символічним універсумом».

«Людина живе... не тільки у фізичному, а й у символічному універсумі, — говорить Кассірер. — Мова, міф, мистецтво, релігія — частини цього універсума, ті різні нитки, з яких сплітається символі­чна сітка, складна тканина людського досвіду. Весь людський прогрес у мисленні і досвіді робить тон­шою і водночас зміцнює цю сітку. Людина вже не протистоїть реальності безпосередньо, вона не зі­штовхується з нею віч-на-віч. Фізична реальність ніби віддаляється від неї в міру того, як зростає її символічна активність. Замість того, щоб звернутися до самих речей, людина постійно звернена на саму себе. Вона настільки заглиблена в лінгвістичні фор­ми, художні образи, міфічні символи чи релігійні ритуали, що не може нічого бачити і знати без втру­чання цього штучного посередника. Так складають­ся справи не тільки в теоретичній, а й у практичній сфері. Навіть тут людина не може жити у світі суво­рих фактів або відповідно до своїх безпосередніх бажань і потреб. Вона живе, швидше, серед уявлених емоцій, у надіях і страхах, серед ілюзій і їх втрат, серед власних фантазій і мрій»[6].

Напрошуються аналогії з російським символіз­мом і насамперед із поглядами Андрія Бєлого. Проте, на відміну від Бєлого, Кассірер — послідовний раціоналіст. Його трактування символу виходить із розумноїприроди символічного.

І все ж Кассірер бачить неминучі межі розуму. Міф, символ, мова — все це не вміщується в будинку розуму. «Розум — дуже неадекватний термін для всеохоплюючого позначення форм людського культур­ного життя в усьому його багатстві й розмаїтті»[7]. Са­ме тому Кассірер залишає спосіб мислення раціоналі­стів минулого і більше не називає людину «раціональною твариною». Для Кассірера людина — «символічна тварина» у буквальному смислі.