Співвідношення комунікативного й когнітивного компонентів у навчанні іноземної мови учнів середніх загальноосвітніх шкіл

Комунікативні компоненти	Когнітивні компоненти
1. Мовленнєва діяльність. 2. Мовні / мовленнєві здібності. 3. Мовленнєві навички. 4. Загальна база знань. 5. Мовна особистість. 6. Розвиток вербального інтелекту. 7. Комунікативна компетенція.	1. Мовленнєво-розумова активність. 2. Когнітивні здібності. 3. Когнітивні навички. 4. Знаннєвий простір. 5. Когнітивна особистість. 6. Розвиток множинного інтелекту. 7. Когнітивна компетенція.

В комунікативно-когнітивному підході рівною мірою відображені як комунікативні, так і когнітивні компоненти, а, отже, й розглядати їх окремо неможливо, тому що мова й мислення взаємозв’язані й взаємозумовлені [21, с. 46].

Отже, ми розглянули окремо сутність комунікативного і когнітивного підходів і визначили, що взаємодія цих двох підходів формує комплексний когнітивно-комунікативний підхід до навчання ІМ, в якому рівною мірою відображені як комунікативні, так і когнітивні компоненти. Оскільки комунікативно-когнітивний підхід охоплює дві основні парадигми наукового знання – комунікативну й когнітивну – та спрямований на розвиток як мовленнєвої, так і розумової активності учнів, то мова має йти не про комунікативну компетенцію, а про комунікативно-когнітивну компетенцію як розвинену здатність до здійснення мовленнєво-розумової діяльності, що виявляється в ході розв’язання проблемних завдань засобами іноземної мови на основі знаннєвого простору, картини світу, множинного інтелекту, сформованих мовної та когнітивної особистості учнів.

2. Психологічні передумови формування в учнів основної школи англомовної граматичної компетенції

Психологія відіграє важливе значення у навчанні ІМ у школі. Вона тісно пов’язана з методикою викладання ІМ і сприяє підвищенню якості освіти і викладання.

Старанне та ретельне вивчення психології, а саме вікової та педагогічної психології, допомагає вчителеві у викладанні: допомагає прослідковувати й аналізувати позитивні та негативні риси особистості дитини та індивідуальні і психофізичні особливості розвитку учнів, визначати їх вплив на процес навчання та сприяти в подальшому злагодженому навчанні та співпраці.

Важливість урахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей у навчанні ІМ підтверджує низка вчених. Як підкреслює А.В. Петровський, “кожний вік представляє собою якісно особливий етап психічного розвитку і характеризується великою кількістю змін, утворюючих в сукупності своєрідність структури особистості дитини на певному етапі її розвитку” [12, с. 112-113]. В свою чергу, Л.С. Панова зазначає: “Закономірності розвитку дитини як індивіда, особистості й активного суб’єкта пізнання, учіння та спілкування є психологічними засадами навчання ІМ” [25, с. 29].

Саме тому основним етапом нашого наукового дослідження є вивчення індивідуально-вікових і психологічних особливостей учнів основної школи.

Розглядом проблеми вікової періодизації займалась велика кількість різних психологів та методистів, з-поміж яких можна виділити Л.С. Виготського, М.В. Гамезо, О.В. Скрипченко І.О. Зимню, Г.В. Рогову та інших, які наголошують на тому, що кожний вік характеризується певними психологічними особливостями. І.О. Зимня наводить різні вікові періодизації Л.С. Виготського та Ж. Піаже, але наголошує, що вікова періодизація виводиться відповідно до ступенів освіти. Тому загальноприйнятою є наступна періодизація:

• переддошкільний (3-5 років);

• дошкільний (5-7 років) ;

• молодший шкільний (7-11 років);

• підлітковий (старший шкільний) вік (11-15);

• рання юність, або старший шкільний вік (15-18 років);

• студентський вік – 17-18 – 22-23 [12, с. 170].

Кожен з періодів має свої характеристики, які мають відображення у певних видах провідної діяльності та психологічних особливостях особистості. У ході нашого дослідження ми будемо розглядати саме підлітковий вік.

Згідно з зазначеною періодизацію, ми відносимо до учнів основної школи дітей віком від 11 до 15 років. Враховуючи це, вчитель повинен усвідомлювати, що підлітковий вік є одним з найважливіших етапів життя людини. Вік цей нестабільний, вразливий, важкий, і виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля [5, с. 131]. Але враховуючи те, що сам по собі підлітковий вік є досить неоднорідним за своїм психологічним змістом та значенням, крім вже зазначеної періодизації, всередині підліткового віку прийнято виділяти:

• молодший підлітковий вік (11-13 років);

• старший підлітковий вік (13-15 років) [1, с. 311].

Це найскладніший перехідний вік – перехід від дитинства до зрілості. Для молодшого підлітка характерна яскраво виражена необхідність у самоствердженні. Вперше усвідомлюючи свої переваги і недоліки, він починає активно, відповідно до своїх уявлень про власні якості, прагнути зайняти певну позицію в колективі [30, с. 211]. В молодшому підлітковому віці утворюється, а в старшому підлітковому віці вже починає домінувати центральне психічне особистісне новоутворення – “відчуття дорослості”. Учень готовий до всіх видів навчальної діяльності, які можуть зробити його дорослим у своїх власних очах. Його привертають індивідуальні форми організації навчання на уроці та складний навчальний матеріал, обсяг якого все зростає [6, с. 228].

В цей час у них виникає бажання виявити своє власне „Я” та стати суспільно значимим, тобто проявити себе у суспільній та навчальній діяльності. Відбувається переоцінка своїх розумових здібностей, визначення можливостей реалізації їх у майбутньому. В учнів формується самостійність, що підсилює їх пізнавальну мотивацію до навчання, але сам процес навчання стоїть у них вже не на першому місці, тож вчителеві потрібно завжди вмотивовувати та стимулювати учнів до навчального процесу, залучаючи їх до інтерактивної діяльності та приділяти велику увагу самостійній навчальній діяльності учнів.

Слід уважніше ставитися до підлітків, підтримувати їх, заохочувати та довіряти. З цією метою вчителю потрібно використовувати завдання, що дозволять учням висловити та виявити себе, а також завдання, що підтримують ініціативність учнів. В цей час в учнів виникають труднощі із власною ідентифікацією, що призводить до складнощів у спілкуванні з дорослими. Спілкування з однолітками має великий вплив на поведінкову модель підлітка, і саме воно набуває ознак провідної діяльності в учнів цього віку. Тому для вчителя під час уроку важливо використовувати це та залучати дітей до парного та групового спілкування.

Навчальна діяльність становить основний вид діяльності учнів основної школи. Розвиток інтелектуальної сфери підлітка складає центральну ланку в його психічному розвитку, є важливою умовою становлення особистості. Саме тому при формуванні іншомовної граматичної компетенції учнів, вчитель повинен пам’ятати про важливість урахування великої кількості аспектів навчання, серед яких знання закономірностей функціонування мислення, пам’яті, сприймання, уваги, мотивації та їх індивідуальних проявів в учнів певного віку. Ці аспекти допомагають вчителеві керувати їх розумовою діяльністю та використовувати вплив окремих психологічних процесів на якість оволодіння іншомовним мовленням [24, с. 29]. Багато особливостей поведінки підростаючої людини залежить від розумового розвитку в конкретний період життя.

У зв’язку з цим, мислення, яке має найбільший вплив на якість оволодіння іншомовним мовленням серед усіх психічних процесів, стає менш предметним і наочним. Воно характеризується самостійністю, швидкістю, глибиною розуміння навчального матеріалу. У старшому підлітковому віці в учнів відбувається стрімкий розвиток абстрактного, формального, логічного, критичного та творчого мислення. Це сприяє формуванню іншомовної граматичної компетенції. Як зазначає І.С. Кон, “розвиток абстрактно-логічного мислення знаменує появу не тільки нової інтелектуальної якості, але і відповідної потреби. Діти годинами сперечаються про сторонні предмети, про які вони не мають жодного уявлення” [19, с. 72]. У цьому віці у дитини формується здатність міркувати гіпотетико-дедуктивним шляхом, робити узагальнення та висновки, обґрунтовувати докази, сперечатися. Учні середніх класів починають свідомо використовувати такі розумові операції, як: порівняння, аналіз, дедукція та інші. Це підтверджує О.В. Скрипченко, який зазначає, що в учнів з’являється здатність аналізувати нові сполучення, предмети і категорії, вживати мовленнєві абстрактні висловлювання, висувати різні ідеї, що співставляються одна з одною різними способами. Таким чином, при правильному спрямуванні вчителем мовленнєвої діяльності учнів відбувається формування та удосконалення граматичних навичок. Це сприяє правильному засвоєнню граматичного матеріалу.

В цей віковий період формується «індивідуальний стиль мовлення», ускладнюється його структура, виникають спеціальні терміни, абстрактні та метафоричні висловлювання, але у підлітків залишаються труднощі з оволодінням зв’язним логічним висловлюванням. Слід підкреслити, що у них з’являється прагнення не лише до повноцінного предметного спілкування, вони хочуть спілкуватися заради самого спілкування. Стрімкий розвиток мовленнєвої діяльності учнів сприяє розширенню номенклатури комунікативних задач, успішно розв’язаних ними, та вдосконаленню вирішення цих задач. Таким чином, предикативна структура висловлювання учнів стає складнішою, зростає обсяг висловлювання, удосконалюються показники мислення, зв’язності тексту і підвищується загальна культура мовлення. Особливим досягненням можна вважати оволодіння здатністю робити висновки, тому вчитель повинен використовувати різноманітні завдання, що активізують розумову діяльність учнів [5, с. 136].

Важливу роль в оволодінні ІМ відіграє також пам'ять. При вивченні ІМ особливе значення має саме мимовільне запам’ятовування. Так, мимовільно запам’ятовується саме той матеріал, який пов'язаний з активною розумовою діяльністю, тому вправи мають збуджувати активну творчу діяльність учнів [26, с. 33]. Запам’ятовування навчального матеріалу є більш стійким, якщо воно спирається на різноманітні форми відчуттів та якщо порівнювати новий матеріал з уже засвоєним. Розвинути пам'ять допомагає зацікавленість та позитивне ставлення учнів до матеріалу. Пам'ять у підлітковому віці переходить від конкретно-логічної до абстрактно-логічної. Відбуваються істотні зміни в перебігу логічної пам’яті. Вони підпорядковуються установкам: засвоїти, зрозуміти, розібратися і запам’ятати матеріал. Це дає змогу учням вільно відтворювати вивчений матеріал, тому доцільно пропонувати вправи на індивідуальне пояснення та розкриття конкретних понять і тем, надаючи їм комунікативної спрямованості.

Важливу роль відіграють також процеси сприймання та відчуття. Перцептивний розвиток підлітка пов'язаний з тим, що він переходить від опанування графічних образів, що було характерним для молодших школярів, до засвоєння графічних схем і таблиць. Дедалі більше розвивається цілеспрямованість сприймання, тобто вдосконалюється повнота та точність сприйняття, спостережень тощо.

Увага є необхідною умовою успішного розвитку учнів. Особливо важливою її роль постає у процесі навчання, адже нерозуміння підлітками матеріалу пов’язане з недоліками їх уваги, тому учнів потрібно зацікавлювати та заохочувати не лише до виконання навчальних завдань, а й поглиблювати їх знання різноманітними іншими способами. Обсяг уваги, здатність тривало зберігати її інтенсивність та перемикати її з одного предмета на інший у підлітковому віці зростає. Разом з тим увага стає більш вибірковою, залежно від спрямованості інтересів [19, с. 73].

Мотивація − це перший компонент структури навчальної діяльності; система спонукань, які зумовлюють активність організму і визначають її спрямованість. Найважливішими мотивами для учнів є успішна діяльність на уроці, вміння спілкуватися іноземною мовою та перспектива використання її у майбутній практичній діяльності [25, с. 30].

Необхідною умовою для створення в учнів інтересу до змісту навчання та самої навчальної діяльності є можливість проявити в навчанні розумову самостійність та ініціативність. Чим активніший вид вивчення, тим легше їх зацікавити. Основним завданням є залучення таких завдань, для вирішення яких від учнів вимагається активна навчальна діяльність. А також важливим методом є створення проблемних ситуацій [12, с. 226].

Розвиток інтелекту також тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, які передбачають не просто засвоєння інформації, а виявлення інтелектуальної ініціативи та створення чогось нового. Зіштовхуючи особистість з безліччю нових суперечливих життєвих ситуацій, підлітковий вік стимулює й актуалізує її творчі потенції [19, с. 75].

Узагальнюючи зазначене, робимо висновок, що при формуванні іншомовної граматичної компетенції вчитель повинен постійно враховувати індивідуально-психологічні та вікові особливості учнів основної школи. При формуванні іншомовної компетенції, а саме граматичної, вчитель повинен враховувати, що підлітковий вік характеризується домінуванням “відчуття дорослості”. Учень готовий до всіх видів навчальної діяльності, які можуть зробити його дорослим. У цей час у нього виникає бажання виявити своє власне „Я” та стати суспільно значимим – проявити себе у суспільній та навчальній діяльності, переоцінити свої розумові здібності. Важливими виступають такі види інтелектуальної діяльності, як абстрактний та логічний тип мислення, абстрактно-логічний тип пам’яті та вдосконалене сприйняття простору, часу та тексту.