§ 3. Кримінальна відповідальність та її підстави

Поняття кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність — це один із видів юридичної відповідальності. Вона є відповідальністю ретроспективною, тобто відповідною реакцією держави на вчинене в минулому порушення права. Її можна визначити як право держави обмежувати права і свободи людини.

Поняття кримінальної відповідальності є юридичним поняттям, яке характеризується тим, що:

1) органи правосуддя мають визнати особу винною у вчиненні злочину, як наслідок — ця особа вимушена виконувати негативну правову роль у суспільстві та державі;

2) державна оцінка вчиненого злочину має вираження в осуді злочинця та його діяння в обвинувальному вироку суду;

3) вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, стягнення штрафу) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади) обирається з урахуванням меж відповідальності за вчинений злочин;

4) реальне вчинення злочину, за який встановлена відповідальність у кримінальному законі.

Кримінальна відповідальність — це особлива правова роль особи, яка вчинила злочин, пов'язана з державним осудом, а також обмеженнями особистого, майнового чи іншого характеру, що визначається обвинувальним вироком суду.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична — це передбаченість такого діяння в КК. Кримінальна відповідальність настає тільки після встановлення судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчинку. Відсутність останньої свідчить про відсутність підстави кримінальної відповідальності, тобто про відсутність у діях особи складу злочину.

§ 4. Поняття злочину та його ознаки

Злочин — це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Поняття злочину включає такі ознаки:

1. наявність діяння;

2. передбаченість діяння чинним Кодексом;

3. суспільне небезпечний характер діяння;

4. винність особи у вчиненні діяння;

5. вчинення діяння суб’єктом злочину;

6. караність.

Злочин має місце лише тоді, коли особою вчинене певне діяння (дія або бездіяльність). Злочинна дія – це активна форма поведінки особи. Наприклад, крадіжка, розбій, вимагання – це злочини, скоєні у вигляді дії. Злочинна бездіяльність – це пасивна форма поведінки людини. Вона спостерігається тоді, коли на особу покладались законом, договором, випливали з професійних, посадових, сімейних відносин певні обов’язки і якщо особа їх не виконала. Наприклад, злочином, вчиненим у вигляді бездіяльності, є ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ).

Наступною ознакою поняття злочину є передбаченість діяння кримінальним законом. Це означає, що злочин має місце лише тоді, коли те чи інше діяння безпосередньо передбачено статтею Особливої частини Кодексу.

Суспільна небезпека як ознака злочину полягає в тому, що злочин заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. Ця ознака виражає соціальну сутність злочину, її називають матеріальною ознакою злочину.

Злочин – це завжди винне діяння. Особа при вчиненні злочину має відповідне психічне відношення до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбачених Особливою частиною Кодексу, та їх наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина – психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків Вина існує у формах умислу і необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим визнається намір, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим визнається умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоч не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Необережність визнається злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність визнається злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоч мала і могла їх передбачити. Відсутність провини не дає можливості розглядати діяння як злочин.