Основними видами відпочинку є:

-перерви на протязі робочого дня (до двох годин – час обідньої перерви – надається для харчування, використовується працівником на власний розгляд);

-перерви між робочими змінами чи робочими днями (тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою від подвійної тривалості роботи у попередній день);

-щотижневі дні відпочинку ( при 5-денному робочому тижні 2 дні, при 6-денному – один день, але загальна тривалість щотижневого відпочинку повинна бути не менша 42 годин);

-святкові і неробочі дні ( згідно закону у ці дні припиняються усі роботи, крім тих, без яких не можна обійтись – транспорт, лікарні, безперервні виробництва);

-відпустки.

Право на відпустку мають працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності, а також ті, хто працює за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням місця роботи, заробітної плати, неперервності трудового стажу.

Закон України "Про відпустки", КЗпП У установлюють такі види відпусток :

1. Щорічна — основна; додаткова за роботу із шкідливими та тяжкими умовами праці; за особливий характер роботи; інші, передбачені чинним законодавством.

2. Додаткова у зв'язку з навчанням (для тих, хто навчається без відриву від виробництва).

3. Творча (надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників тощо).

4. Соціальна — у зв'язку з вагітністю та пологами; з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; працівникам, які мають дітей.

5. Відпустка без збереження заробітної платні надається на різні строки у випадках, передбачених Законом України “Про відпустки”. Без згоди власника чи уповноваженого ним органу: ветеранам війни; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; пенсіонерам за віком; інвалідам; особам, які одружуються; працівникам у разі смерті рідних — чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер тощо. За згодою сторін трудового договору відпустка без збереження заробітної плати надається до 15 календарних днів на рік і може поділятися на частини, але загалом не більше 15 календарних днів.

4. Підстави та порядок звільнення з роботи.

Право на працю передбачає також встановлення законодавством порядку припинення трудових відносин. Загальні підстави припинення трудового договору викладені в ст.36 КЗпП У.

Безстроковий трудовий договір може бути розірваним за ініціативою:

-самого працівника;

-роботодавця;

- на вимогу органу, що не є стороною трудового договору, так званої третьої особи (призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну невійськову службу; на вимогу профспілкового комітету; коли набрав чинності судовий вирок; на вимогу батьків, усиновителів, опікунів щодо неповнолітніх працівників).

Порядок припинення трудового договору за ініціативою працівника (КЗпП У ст., ст. 38, 39, 39").

Працівник повинен подати заяву роботодавцю про свій намір звільнитися з роботи.

Працівник про розірвання трудового договору повинен попередити роботодавця письмово за два тижні до бажаної дати звільнення. Протягом цього часу роботодавець зможе знайти заміну.

Якщо працівник після закінчення двотижневого строку не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, то роботодавець не має права звільняти його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

Звільнення за ініціативою роботодавця ( КЗпП У ст., ст. 40, 41).

Роботодавець за власною ініціативою теж може звільнити працівника. Але законодавство, гарантуючи права працівника, обмежує право на звільнення за ініціативою роботодавця.

Працівника можна звільнити лише в таких випадках:

1.скорочення штатів в результаті змін в організації виробництва і праці;

2.виявлення невідповідності працівника займаній посаді за станом здоров?я;

3.поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; ( у цих випадках роботодавець може звільнити працівника лише тоді, коли неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу на цьому ж підприємстві).

4.порушення працівником трудової дисципліни.

5. За появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп?яніння;

6. За розкрадання майна за місцем роботи коли до винного застосовано за- ходи громадського впливу, адміністративні стягнення чи рішення суду;

7. За нез?явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв?язку з трудовим каліцтвом або профзахворюван­ням, місце роботи зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається :

1. Сімейним – при наявності двох і більше утриманців;

2. Особам, в сім?ях яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3. Працівникам з більшим стажем роботи на даному підприємстві;

4. Працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5 .Учасникам бойових дій, інвалідам війни та прирівненим до них особам;

6. Авторам винаходів і корисних пропозицій;

7. Працівникам, які отримали професійні захворювання на даному підприємстві;

8. Працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової (альтернативної ) служби протягом двох років після звільнення з служби.