Змістовий модуль ііі правові основи формування державного і місцевих бюджетів в україні

Тема № 10 (7). Система оподаткування в Україні. Непрямі податки

7.1. Поняття податкового права і податкових право­відносин.

7.2. Поняття, ознаки, функції та склад податку. Принципи системи оподаткування в Україні.

7.3. Правові основи та принципи побудови податкової системи в Україні.

7.4. Класифікація податків.

7.5. Непрямі податки.

Література: 1-56; 57-86; 87-92; 93-98; 99-199; 200-257.

Тема № 11 (8). Податок на прибуток підприємств.

8.1. Суб’єкти податкових відносин з приводу оподаткування доходів підприємств

8.2. Об’єкт оподаткування та порядок його визначення

8.3. Ставка податку та правила ведення податкового обліку

Література: 1-56; 57-86; 87-92; 93-98; 99-199; 200-257.

Тема № 12 (9). Правове регулювання податків з населення

9.1. Податок на доходи фізичних осіб.

9.2. Податок на промисел.

Література: 1-56; 57-86; 87-92; 93-98; 99-199; 200-257.

Тема № 13 (10). Податки, що сплачують юридичні й фізичні особи

10.1. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

10.2. Плата за землю.

10.3. Єдиний податок.

10.4. Плата за торговий патент.

10.5. Фіксований сільськогосподарський податок.

10.6. Мито.

10.7. Загальнодержавні збори.

10.8. Місцеві податки і збори.

Література: 1-56; 57-86; 87-92; 93-98; 99-199; 200-257.

Тема № 14 (12). Правові засади державних і муніципальних запозичень та державного кредиту

12.1. Поняття правового інституту державного та муніципального запозичення, його особливості.

12.2. Державний та муніципальний кредит. Управління державним і муніципальним боргом.

12.3. Правовідносини державного кредитування.

12.4. Запозичення місцевих органів самоврядування.

Література: 1-56; 57-86; 87-92; 93-98; 99-199; 200-257.

Тема № 15 (13). Правові основи страхування

13.1. Поняття, специфіка страхування, його завдання і функції.

13.2. Законодавче та нормативно-правове регулювання

страхових відносин.

13.3. Ключові поняття та терміни страхування.

13.4. Галузі, види і форми страхової діяльності в Україні.

13.5. Сутність і форми соціального страхування.

13.6. Майнове страхування.

13.7. Зміст і значення особового страхування.

Література: 1-56; 57-86; 87-92; 93-98; 99-199; 200-257.

3. Методичні вказівки щодо підготовки до практичних занятть

ЯК ГОТУВАТИСЯ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Навчання студентів в університеті супроводжується значними труднощами в опануванні існуючих форм навчання. Особливо це стосується семінарських і практичних занять. Більшість студентів вважають, що лекцію можна тільки слухати і конспектувати її зміст лише під диктовку, а семінарські заняття – це переказування лекційного матеріалу.

На лекційних заняттях студент повинен виявляти свою активність у щонайдокладнішому конспектуванні висловлених думок викладача. Слід зазначати, що деякі з цих думок рідко можна зустріти в якійсь книзі і висловлюють їх лише один раз. Навіть при повторному читанні тієї ж самої лекції викладач може з багатьох причин або розширити, або звузити деякі роз'яснення.

Тому, щоб встигнути законспектувати кожний вислів викладача, студент повинен вдатись до скорочень слів, термінів висловів. Тобто студенту бажано встановити свій, зрозумілий для нього своєрідний стенографічний стиль конспектування. Доцільно також у кінці лекції ставити викладачеві запитання з так званих «вузьких» місць матеріалу, відвідувати консультації, виконувати індивідуальні завдання тощо. Але дуже цінним у навчанні є своєчасне опрацювання змісту лекційного матеріалу. Це означає, що студент у день читання лекції (звичайно після занять) повинен по «свіжих» слідах письмово доповнити лекцію як з пам'яті, так і з рекомендованої літератури.

Готуватися до практичних занять треба так. Спочатку повторити матеріал, отриманий на лекціях. Потім ознайомитись із методичними рекомендаціями щодо питань і завдань до практичних занять, опрацювати вказану літературу, архівні матеріали, нормативні документи, і в обов'язковому порядку сумлінно виконати зазначені завдання. Після систематизації самостійно отриманих знань приступити до написання конспекту (на кожен пункт плану окремо), де треба висловити в основному власні думки. Обсяг матеріалу довільний. Як правило, його пишуть у зошиті для конспектування лекцій. Студент повинен знати і певні вимоги до процесу проведення практичних занять. Так, один із студентів виступає з доповіддю за конкретним пунктом плану. Протягом 10-15 хвилин він зобов'язаний своїм виступом організувати дискусію щодо порушених проблем та розбудити творчу активність навчальної групи. Протягом наступних 10-15 хвилин проводиться обговорення виступу студента через доповнення, уточнення, висловлювання своїх поглядів тощо.

Вирішення проблемної ситуації завершується висновком. Слід зазначити, що готуватися до практичних занять потрібно не безпосередньо перед його проведенням, а за декілька днів. Справа в тому, що багато часу займає робота в бібліотеці. Крім того, останній день може мати різні несподіванки, і підготовка буде неповною і неякісною.

ФОРМИ ВЕДЕННЯ ЗАПИСУ ПРОЧИТАНОГО

Для кращого засвоєння матеріалу необхідно вести запис прочитаного. Вміння роботи записи – основа роботи над будь-якою книгою – навчальною, науковою, довідковою, художньою. Записи допомагають зібрати факти, проаналізувати думки, знайти протиріччя.

Тлумачний словник пояснює поняття виписок так: «Виписати – значить переписати потрібне, важливе місце із книги, журналу або іншого джерела».

Конспектування треба починати з бібліографічних даних про твір. Це робиться для того, щоб будь-який час можна було повернутися до прочитаного, встановити, звідки взяти ті чи інші положення і факти. Наприклад:

Крип'якевич І.П., Історія України (відп. Редактори Ф.П. Шевченко, Б.З.Якимович, 2-ге вид., перероб., 1 доп.- Львів: Світ, 1990. «Пам'ятки історичної думки України»)

Конспектування – найбільш складний етап роботи над друкованим твором. Слово «конспект» походить від латинського conspectus, що означає огляд викладання. Ум правильно складеному конспекті, як правило, виділено найголовніше у матеріалі, зосереджена увага на найбільш суттєвому.

КОНСПЕКТ – це систематичний, логічно зроблений запис змісту всього твору чи його розділу, параграфу, частини. Він об'єднує в особі всі інші види запису: виписки, плани, тези. Щоб навчитися правильно конспектувати твори, студенту треба оволодіти вмінням складати будь-який запис, тому що в окремих випадках виписки, плани і тези можуть використовуватися як самостійні записи.

ВИПИСКИ – це цитати чи короткий, близький до дослівного викладання змісту уривок тексту. Виписки за змістом у значний мірі дозволяють уникнути помилок та неконкретні при виступі.

Виписувати із книги теоретичні положення, статистичні, хронологічні дані, характеристики історичних подій та іншу інформацію можна як в процесі читання, так і після його закінчення.

Записуючи цитати, слід брати їх в лапки. Але якщо, наприклад, у зошиті зроблені виписки із одного й того ж тексту, то лапки після кожної цитати можна не ставити. Правда у цьому випадку всі свої думки треба викладати лише на полі зошиту, відокремлюючи їх від тексту, який цитується. Намагайтеся записати цитату повністю, щоб зберігся зміст.

Не завадило б давати точні вказівки джерел (зокрема, сторінку книги, а іноді і абзац, навіть строку). Ці дані знадобляться для уточнення і перевірки значення цитат та їх звучання у контексті. Вони можуть бути корисними й у випадку продовження розпочатої раніше роботи над темою.

ПЛАН – це схематично записані, коротко сформульовані думки –заголовки, це «скелет» твору. Прикладом плану до книги, правда, дуже загального, є зміст, який дає уявлення про інформацію, яка знаходиться у книзі. План як форма запису значно детальніше передає зміст частин тексту, ніж заголовок книги.

Форма запису у вигляді плану важлива для організації розумової праці, для розвитку навичок чіткого формулювання та вміння вести інші види запису. Плани можуть бути прості та складні. Складний план відрізняється від простого тим, що до всіх основних пунктів має ще і підпункти, які. більш детально пояснюють зміст основних. План може бути записаний у вигляді схеми, яка відображає взаємозв'язок положень. Це план-схема.

Вдало складений план прочитаної книги вказує на вміння аналізувати текст, на ступінь засвоєння його змісту. План має ряд переваг, зокрема, незалежну самостійну форму запису.

Найкоротший запис. Дякуючи цьому, план легко можна перероблювати, удосконалювати, як за змістом, так і за формою.

Наочний. Ніякі інші форми запису, крім плану, не можуть у такій формі відобразити послідовність викладення матеріалу.

Узагальнює зміст. Добре складений план розкриває і сам зміст твору. У цьому запису є уже елементи узагальнення, які можуть бути розвинені в тезах, конспектах, рефератах.

Відображає у пам'яті прочитане. План – допомагає легше засвоїти зміст, прискорює опрацювання матеріалу.

ТЕЗИ – від тезо (грецькою) – думаю, затверджую – це основні положення тексту. Якщо в плані твору ми тільки називаємо основні положення, то в тезах розкриваємо сам зміст цих положень. Тези містять більше інформації, ніж пункти плану, тези повинні бути обґрунтовані і доведені. Формулювання – чіткі і короткі, але самобутність форми твору повинна зберігатися в тезах, оскільки знизиться гострота сприйняття матеріалу.

На відміну від виписок, які містять тільки ілюстративний та фактичний матеріал, тези повинні бути доведені. Тези поділяються на основні, прості і складні.

ОСНОВНІ ТЕЗИ – це принципово важливі положення, які узагальнюють зміст твору.

ПРОСТІ ТЕЗИ – головна думка частин тексту. До кожної основної тези може бути складено кілька простих, які розкривають зміст основної. Запис, який включає два види тез (основні і прості), називаються складними тезами.

Вміло складені тези витікають одна з іншої. У кінцевому варіанті тези можуть бути пронумеровані по порядку.

При конспектуванні великих праць, складних для читача, спочатку складають план. Це полегшує роботу над конспектом. Конспекти містять не тільки основні положення і висновки, але й форми, докази, приклади, ілюстрації. Те, що на початку здається другорядним, може з часом бути дуже потрібним. Тому при складанні конспектів записують не тільки основні положення, але й усе, що допомагає розкрити питання.

У методичній літературі виділяють чотири види конспектів: планові, текстуальні, вільні, тематичні.

ПЛАНОВИЙ КОНСПЕКТ – заснований на попередньо складеному плані твору. Кожному питанню плану відповідає окрема частина конспекту. Якщо пункт плану зрозумілий, більш детально він не розкривається. Такий конспект можна використовувати для термінової підготовки до доповіді, виступу тощо.

ТЕКСТУАЛЬНИЙ КОНСПЕКТ – створюється з уривків першоджерела цитат. Цей вид конспекту порівняно простий, хоча вимагає, щоб читач швидко і правильно міг вибирати необхідні цитати.

ВІЛЬНИЙ КОНСПЕКТ – відносно складний. Сутність його в тому, що читач не зберігає порядок думок автора, а викладає матеріал, взятий у автора в іншому, найбільш зручному для себе порядку.

Наприклад, думки автора з будь-якого питання, які розкидані по всій книзі, зводяться в одне ціле. Вільний конспект – найбільш цінний вид конспекту. Він розвиває вміння самостійно і коротко формулювати основні положення.

Конспект, складений на одну тему, але з кількома джерелами, називається тематичним. Складання тематичного конспекту вчить працювати над темою, обдумувати її, аналізувати різні точки зору на одне й те ж питання.

Реферат при індивідуальній роботі з літературою являє собою короткий запис ідей, які містяться в одному або декількох джерелах. Як правило, реферати готують для того, щоб передати ці ідеї аудиторії.

Студенти під час навчання в університеті будуть неодноразово готувати реферати. Тому коротко нагадаємо, що процес підготовки реферату включає такі основні моменти:

- визначення теми та її аспекти, встановлення логічних та історичних аспектів, з'ясування мети;

- складання загальної схеми реферату;

- відбір та вибір матеріалу;

- організація матеріалу (складання плану, тез);

- написання реферату.

Після складання бібліографії (списку літератури і джерел), робочого плану, конспектування вивченої літератури та джерел наступним і найбільш відповідальним етапом є обробка зібраного матеріалу, сам процес написання реферату.

Реферат складається зі вступу, основної частини і закінчення.

Кілька зауважень щодо характеру та призначення вступу до реферату.

Він повинен одразу підводити до теми та бути своєрідним засобом орієнтації читача. Вступ включає і критичний огляд, аналіз використаних для написання роботи джерел та літератури, особисту точку зору на проблеми теми. Основна частина – це повний виклад змісту, питань плану.

Кілька слів про закінчення. Закінчують роботу висновками, які безпосередньо випливають з дослідження. Розрізняють такі основні види закінчення: звіт всього сказаного у роботі, висновки із усього сказаного, практичні пропозиції, рекомендації.

Реферат включає в себе титульний лист, у якому вказується назва теми, прізвище, ім'я та по-батькові автора, курс, група, керівник теми, місто написання та рік.

ТЕКСТ ЗАПИСУ

1. Записи повинні бути розбірливими, компактними, тобто на сторінці треба розміщувати якомога більше тексту.

2. Записи (їх частини, зв'язки між ними) корисно роз'єднувати різними засобами. Раціональна неоднорідність запису – важливий плюс.

3. Інтервали між рядками треба витримувати достатніми для описання нового (навіть помилки в записах виправляють, перекреслюючи невірне і надписуючи зверху правильне).

4. Текст слід записувати тільки чорнилами чи шариковою ручкою. Олівці використовуються лише для відміток, для того, щоб виділити текст при подальшій роботі.

5. Корисно ставити дату запису.

Які ж існують засоби виділення і розмежування тексту крім заголовків, підзаголовків та пунктів плану? Це абзацні відступи, підкреслювання, ключові слова, рамки тощо.

Абзацні відступи – сигналізують про перехід до нової мікротеми.

Нумерування. Тези або формули варто нумерувати. Номери, як і пункти плану, в окремих випадках виносять на поля.

Підкреслювання. Використовуються в тексті ( вертикальною рискою або фігурною скобкою). Правильно підкреслити – значить знайти в тексті головне, корисне. Підкреслюють лише те, що дійсно треба виділити, тому що може вийти так, що підкресленим виявиться весь текст, всі його строки.

Ключові слова – це слова, які виносять на поля чи підкреслюють кольором, який відрізняється, від кольору чорнил, якими написаний основний текст, привертаючи цим до них увагу.

Рамки. У рамки зазвичай беруть символічні висловлювання, формули залежності, визначення, правила і т.д.

Призначення кольорових поміток корисно обговорювати на головному аркуші запису, щоб з часом вони не втратили свого первісного змісту.

У конспекті часто застосовують скорочення слів та умовні позначення. Тут є деякі загальні правила:

- не скорочувати кілька слів поспіль, тому що можна легко загубити їх погодження;

- зберігати пунктуаційні знаки;

- дотримуватися однієї і тієї ж системи скорочення, тобто створити свій, індивідуальний словник скорочень слів.

Скорочений запис дозволяє помітно економити час і місце.

Наведемо приклади деяких скорочень та їх значення:

!,!! – важливо, дуже важливо;

= – сума, підсумок;

? – питання, сумнів;

V – вставка, доповнення;

W – навпаки;

PS – приписка, написане після. Подібну свою, найбільш зручну для вас систему, може вибрати кожний читач.

Поля – це цінний, необхідний робочий елемент зошиту із записом. При значення полів, а відповідно і їх ширина можуть бути різними. Поля залишають не тільки збоку, а й знизу, зверху сторінки. Верхні і ніжні поля придають запису охайний вигляд, краще зберігають запис. Поля внизу сторінки дають з часом можливість доповнити сторінку. Бокові поля – раціонально робити за принципом «справа чи зліва від тексту». Поля PS – зручно відокремлювати від тексту кольоровою рискою, наприклад, червоною.