3.2. Послідовність виконання

1. Перед початком роботи індикаторні трубки необхідно витримати 30 хв для прийняття температури навколишнього середовища.

2. Для визначення концентрації газу (пари) відчиняють кришку по­вітрозабірного пристрою УГ-2 і перевіряють відповідність номера штока номеру повітрозабірного пристрою УГ-2, відводять фіксатор, беруть із гнізда шток і вставляють чіп так, щоб наконечник фіксатора ковзав по канавці штока, над якою зазначено об’єм повітря, що протягується (див. табл. А.5).

3. Надавлюванням руки на головку штока сильфон стискують доти, поки кінець фіксатора потрапить у верхнє заглиблення в канавці штока. При цьому кінець гумової трубки залишають вільним. Беруть індикаторну трубку, звільняють її від ковпачків, які герметизують її кінці.

4. Постукуючи стрижнем об стінки трубки, перевіряють її ущільнення і, якщо при цьому між стовпчиком порошку і тампоном утворився просвіт, його усувають натисканням стрижня на тампон.

Приєднують індикаторну трубку до гумової трубки повітрозабірного пристрою газоаналізатора УГ-2 і розташовують у місці виміру.

При наявності в аналізованому повітрі пари (газів), що мішають визначенню, їх уловлюють фільтруючим патроном, який приєднують за допомогою гумової трубки до індикаторної трубки вузьким кінцем в стик.

5. Вимір варто починати не пізніше, ніж через одну хвилину після роз­герметизації трубок.

Натискаючи одною рукою на головку штока, іншою відводять фіксатор. Як тільки шток починає рухатися, фіксатор відпускають і включають секундомір. Коли фіксатор увійде в нижнє заглиблення канавки штока, чути клацання, але протягування повітря ще продовжується. Загальний час протягування повітря повинен відповідати вказаному в таблиці А.5.

При протягуванні заданого об’єму повітря тривалість ходу штока повинна укладатися в межі, зазначені на етикетці вимірювальної шкали для виз­начуваного газу (пари). Індикаторний порошок після впливу визначуваного газу (пари) змінює забарвлення відповідно до таблиці А.6.

6. Концентрацію визначуваного газу знаходять, поєднуючи нижню межу стовпчика пофарбованого порошку індикаторної трубки з нульовою позначкою вимірювальної шкали етикетки.

Цифра на шкалі, що збігається з верхньою межею пофарбованого стовпчика порошку, вказує концентрацію визначуваного газу (пари).

При розмитості межі розділу забарвлень прошарків вихідного й індикаторного порошку, що прореагував, відлік концентрації визначуваного газу (пари) проводять по шкалі, по нижній і верхній частинам межі. За результат виміру приймають середнє значення.

7. Після закінчення роботи патрон від’єднують від індикаторної трубки, негайно закривають заглушками і вкладають на збереження в ексикатор з кальцієм хлористим.

Виміри слід проводити не менше 2…3 разів, кожний раз новою трубкою. Результат виміру – середнє арифметичне значення.

8. Результат виміру концентрації визначуваного газу (пари) приводять до нормальних умов: температура – 293 К (20 ºС), атмосферний тиск – 760 мм рт. ст. (101,3 кПа), відносна вологість – 40…60 %.

9. Концентрація при нормальних умовах:

мг/мм³, (3.3)

де – результат виміру концентрації (мг/м³) визначуваного газу (пари) при температурі навколишнього повітря t, ºC, відносній вологості , %, і атмосферному тиску Р, мм рт. ст.; К – поправочний коефіцієнт, який враховує вплив температури навколишнього повітря на показання індикаторних трубок.

10. При визначенні концентрації аміаку поправочний коефіцієнт знаходять за графіком (рис. 3.5); при визначенні концентрації пари вуглеводів нафти – за таблицею 3.1. При визначенні концентрації інших газів (пари) поправочний коефіцієнт не враховують.

Рис. 3.5 – Графік поправочних коефіцієнтів для визначення концентрації пари аміаку

Таблиця 3.1 – Поправочні коефіцієнти для визначення

концентрації пари вуглеводів нафти

Температура, С	Поправочний коефіцієнт
10	1,22
15	1,14
20	1,00
30	0,95

11. Концентрацію оксиду азоту визначають індикаторною і поглинально-окислювальною трубками. Поглинально-окислювальну трубку приєднують до індикаторної трубки кінцем, що містить темно-фіолетовий порошок.

12. Концентрацію діоксиду азоту знаходять тільки індикаторною трубкою.

13. Концентрації суміші оксиду і діоксиду азоту визначають індикаторною й окислювальною трубками.

14. Концентрацію ацетону при наявності кислих газів і парів визначають індикаторною і поглинальною трубками, а при відсутності їх – індикаторною. Отриманий результат порівнюють із ГДК аналізованого газу (пари).

15. Результати вимірів занести в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 – Результати вимірів концентрації газу в повітрі

Місце відбору проби	Температура повітря, С	Атмосферний тиск, мм рт. ст.	Досліджуваний газ	ГДК, мг/м3	Концентрація, мг/м3
1	2	3	4	5	6

16. За допомогою етикетки або за даними таблиці А.7 визначити ГДК для досліджуваного газу і зробити висновок про ступінь загазованості досліджуваного повітря.