3.3. Захист господарської компетенції користувача

У ст. 1122 ЦК України та ст. 372 ГК України законодавець встановив межі впливу правоволодільця на ринкову поведінку користувача. Зокрема, вказується, що умова договору, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемною. Як уявляється, такий захист господарської компетенції користувача сприяє його підприємницькій самостійності, що кореспондується із необхідністю підтримання економічної конкуренції у тих сферах, де розвивається концесійне підприємництво.

Такою ж повинна визнаватися умова договору комерційної концесії, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі¹⁰.

У ст. 1124 ЦК України законодавець закріпив переважне право користувача на укладення договору комерційної концесії на новий строк. Зокрема, користувач, який належним чином виконував свої обов'язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих же умовах. Однак законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмовитися від укладення договору концесії на новий строк. Така перевага надана добросовісному користувачу як більш слабкій стороні договору комерційної концесії.

§4. Господарська відповідальність суб’єктів правовідносин комерційної концесії

4.1. Відповідальність сторін договору комерційної концесії

Комерційна концесія, як і інші способи ведення підприємницької діяльності, наділена суперечливою економічною сутністю, оскільки у ній пов’язуються у єдиному виробничому ланцюжку суб’єкти господарювання, наділені різною мотивацією та нерівними можливостями. Можливості втілення у практиці господарювання ризиків, що можуть розвинутися із властивих комерційній концесії суперечностей, істотно послабляються господарським законодавством, положення якого створюють правову форму для концесійної діяльності і, тим самим, достатньо імперативно кореспондують обсяги прав та обов’язків сторін відповідних договорів. Додатково стабільність господарського обігу у сфері комерційної концесії забезпечується заходами господарсько-правової відповідальності.

Підстави для застосування до сторін договору комерційної концесії заходів господарсько-правової відповідальності концесії виникають у ситуації порушення ними господарських обов’язків, закріплених у договорі та/чи врегульованих законодавством, що відповідає загальним положенням ГК України про господарсько-правову відповідальність. Зокрема, як вказано у ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

До користувача чи правоволодільця, які припустилися правопорушення, застосовуються всі заходи господарсько-правової відповідальності, встановлені у главах 25 та 26 ГК України, тобто відшкодування збитків, штрафні та оперативного-господарські санкції. Так, у випадку неналежного виконання однією із сторін договору (наприклад, користувачем) стандартних обов’язків, характерних для будь-якого господарського договору (наприклад, має місце прострочення виконання грошового обов’язку) застосування санкції у вигляді пені відбувається за загальними правилами, встановленими господарським законодавством (у приведеному прикладі – ГК України та Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов’язань).

Однак слід відзначити, що в силу складності конструкції правовідносин комерційної концесії, в якій суміщені господарсько-майнові та організаційно-господарські зобов’язання стосовно об’єктів права інтелектуальної власності, покладання на правопорушника господарсько-правової відповідальності істотні особливості. Нестандартними є ситуації, коли виникають правопорушення специфічних обов’язків, характерних саме для зобов'язань концесійного правозапозичення, наприклад, при недотриманні користувачем стандартів господарської діяльності, передбачених бізнес-форматом правоволодільця, або ж коли має місце розголошення користувачем технологічних чи інших відомостей, що були передані йому правоволодільцем з метою реалізації договірного проекту. Адже у таких випадках:

- по-перше, об’єктом правопорушення є такі належні правоволодільцю та охоронювані законом суб’єктивні права, як право на повагу та охорону ділової репутації та/чи право на збереження комерційної таємниці (конфіденційної інформації);

- по-друге, ставиться під удар власне успішна присутність правоволодільця на відповідному сегменті ринку, зменшується його конкурентноспроможність. Адже негативний імідж одного із операторів відомої торговельної марки у сприйнятті споживачів змішується із діловою репутацією всіх інших операторів франчайзингової мережі, організованої правоволодільцем за уніфікованими технологічними правилами та заснованої на єдиних принципах ринкової поведінки.

У вказаних випадках правовий сценарій захисту правоволодільцем порушених прав формується з певними обмеженнями. Зокрема, через самозахист порушених прав чи у юрисдикційному порядку можуть отримати своє задоволення вимоги правоволодільця про:

1) розірвання договору із недобросовісним користувачем з підстав неналежного виконання ним своїх договірних зобов’язань (ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України);

3) про компенсацію понесених збитків, одна лише:

а) додаткових витрат (до складу котрих, відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України, включаються штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесених правоволодільцем

та

б) неодержаного прибутку (втраченої вигоди), на який правоволоділець мав право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною (користувачем).

Підстав для стягнення вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна у договірних відносинах комерційної концесії у правоволодільця не виникає в силу відсутності у нього прямої дійсної шкоди (користувачу були передані права інтелектуальної власності, а не матеріальні активи правоволодільця). Крім цього, не існує правової можливості для стягнення матеріальної компенсації моральної шкоди та захисту ділової репутації у ситуації її приниження, якщо іміджеві втрати у правоволодільця виникли із фактів, що дійсно мали місце у виробничій діяльності користувача (тобто інформація про них, розповсюджена засобами масової інформації чи іншим чином, відповідає дійсності). Заблокованою виявляється також можливість застосування засобів захисту, передбачених для припинення неправомірного використання ділової репутації (ст. 33 ГК України та ст. 4 – 7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), адже користувач набув права на використання торговельної марки, позначень, рекламних матеріалів, упаковки правоволодільця правомірно, на підставі договору комерційної концесії;

3) застосування правових засобів щодо захисту комерційної таємниці, конфіденційної інформації, секретів виробництва правоволодільця, передбачених законодавством (ст. 162 ГК України, ст.432 ЦК України, ст. 21 Закону України «Про інформацію»);

4) сплату штрафних санкцій (пені, штрафу). При цьому, очевидно, найбільш адекватною формою господарських санкцій у вигляді грошової суми у такій ситуації буде штраф за кожен випадок відхилення від приписів договору чи вказівок правоволодільця, здійснених ним відповідно до контрольних повноважень договірного походження.

Слід вказати на те, що відповідно до ч. 5 ст. 225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

При покладанні на користувача відповідальності за допущені ним правопорушення слід врахувати, що відповідно до ч. 2 ст. 370 ГК України та ст. 1120 ЦК України якщо договором комерційної концесії не передбачено інше, правоволоділець зобов'язаний надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників, а також контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

Таким чином, якщо правопорушення користувача відбулося на тлі зустрічного невиконання правоволодільцем як кредитором його обов’язків, то повинні бути застосовані правила про зустрічну вину кредитора та пропорційне зменшення розміру відповідальності боржника.