- •§1. Поняття франчайзингу та комерційної концесії
- •1.1. Франчайзинг – спосіб ведення підприємницької діяльності
- •1.2. Поняття комерційної концесії
- •1.3. Зміст правовідносин комерційної концесії
- •1.3. Види комерційної концесії
- •§2. Договірне оформлення комерційної концесії (франчайзингу)
- •2.1. Зміст та форма договору комерційної концесії
- •2.2. Зобов'язання сторін договору комерційної концесії
- •2.4. Державна реєстрація договору комерційної концесії
- •2.3. Порядок зміни та припинення договору комерційної концесії
- •2.5. Договір комерційної субконцесії
- •§3. Обмеження прав сторін договору комерційної концесії
- •3.1. Обмеження прав сторін договору комерційної концесії ґрунтуються на юридичній природі такого договору
- •3.2. Обмеження прав сторін договору комерційної концесії
- •3.3. Захист господарської компетенції користувача
- •§4. Господарська відповідальність суб’єктів правовідносин комерційної концесії
- •4.1. Відповідальність сторін договору комерційної концесії
- •4.2. Відповідальність субкористувача перед правоволодільцем
- •4.3. Відповідальність сторін договору комерційної концесії перед споживачами
1.2. Поняття комерційної концесії
Термін «концесія» має латинське походження («concessio») та в перекладі означає «дозвіл, поступка»4. У ГК України у Розділі YIII «Спеціальні режими господарювання» міститься Глава 40 «Концесії», де вказано, що концесія - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику. Таким чином, у вищеприведеному розумінні концесія є спеціальним режимом господарювання, правовою формою приватно-публічного партнерства.
Поняття комерційної концесії у ГК України та у ЦК України дається через дефініцію договору комерційної концесії. Зокрема, відповідно до ст. 366 ГК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
З процитованого фрагменту видно, що комерційна концесія по своїй юридичній природі:
а) є способом організації та ведення підприємницької діяльності;
б) грунтується на договорі;
в) має змістом використання комплексу майнових прав на об’єкти прав інтелектуальної власності відповідно до встановлених правил;
г) спрямована на одержання прибутку, тобто це підприємницька діяльність.
На підставі викладеного вище цілком очевидно, що комерційна концесія за своїми істотними ознаками повинна кваліфікуватися як один із різновидів франчайзингу, а саме як франчайзинг бізнес-формату (бізнес-концепції, способу обслуговування клієнтів).
1.3. Зміст правовідносин комерційної концесії
Правове регулювання комерційної концесії дане законодавцем у главі 36 «Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб’єктів господарювання (комерційна концесія)», а також у главі 76 «Комерційна концесія» ЦК України.
Правовідносини комерційної концесії утворює поєднання:
а) господарсько-виробничих відносин, змістом котрих є оплатна передача суб’єктом підприємництва (національним чи іноземним правоволодільцем) та отримання національним суб’єктом господарювання (користувачем) прав на об’єкти інтелектуальної власності, а також наступне строкове платне використання у підприємницькій діяльності користувача засобів індивідуалізації правоволодільця як учасника господарського обороту, його комерційної таємниці, ділової репутації тощо
та
б) організаційно-господарських відносин, що виникають у процесі організації правоволодільцем підприємницької діяльності (бізнесу) набувача прав, управління нею відповідно до стандартів правоволодільця, а також при здійсненні правоволодільцем нагляду за дотриманням визначених ним правил у бізнес-діяльності користувача концесійних прав.
Зважаючи на прибутковість підприємницької діяльності у режимі комерційної концесії, можливість присвоєння та несанкціонованого розповсюдження набутих прав чи технологій, перетворення сьогоднішніх партнерів на конкурентів у майбутньому, правовідносини комерційної концесії регулюються достатньо імперативно (хоча й виникають на договірній основі). Зокрема, законодавець сформулював низку істотних та обмежувальних умов щодо змісту договору комерційної концесії, імперативно встановив необхідність письмової форми такого договору та зафіксував потребу його складання у вигляді єдиного документа5, визначив необхідність державної реєстрації договору комерційної концесії та вказав наслідки недотримання цього припису, сформулював правила покладання відповідальності на правоволодільця за вимогами, що заявляються до користувача тощо.
Метою комерційної концесії є отримання правоволодільцем доходів від реалізації товарів (продукції, робіт, послуг), що виробляються та постачаються споживачам з використанням належних суб’єкту господарювання прав, через діяльність інших суб’єктів господарювання на національному та міжнародному ринках.
Об’єктом правовідносин комерційної концесії є право на використання у підприємницькій діяльності користувача об'єктів прав інтелектуальної власності правоволодільця, зокрема, тих, що перелічені у ч. 2 ст. 366 ГК України та у ст. 1116 ЦК України. Найбільш значимою для виникнення відносин комерційної концесії є передача прав на комерційне (фірмове) найменування та на інші комерційні позначення (зокрема, на торговельну марку (знак для товарів і послуг)), а також прав на комерційну інформацію, яка охороняється законом (це комерційна таємниця, конфіденційна інформація, ноу-хау тощо). Як бачимо, об’єктами комерційної концесії по-суті є права промислової власності. При цьому перелік таких прав є відкритим та може включати будь-які права промислової власності, за винятком тих, передача яких правоволодільцем іншим особам заборонена законом6.
До суб’єктного складу правовідносин комерційної концесії слід віднести:
- правоволодільця, яким є суб’єкт підприємницької діяльності, що володіє правами на ті об’єкти промислової власності, права на котрі передані ним на підставі договору комерційної концесії;
- користувача – суб’єкта підприємницької діяльності, який на умовах договору комерційної концесії набув прав на об’єкти права промислової власності, передані йому правоволодільцем;
- субкористувача – суб’єкта підприємницької діяльності, який на умовах договору комерційної субконцесії набув прав на об’єкти права промислової власності, передані йому користувачем з дозволу правоволодільця;
- орган, який здійснює реєстрацію договору комерційної концесії. Відповідно до положень ч. 2 ст. 367 ГК України договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем;
- споживачів (покупців) продукції, робіт, послуг, проданих (виконаних, наданих) підприємцем, який є користувачем за договором комерційної концесії. Адже у випадку застосування до користувача заходів відповідальності правоволоділець несе відповідальність спільно з користувачем (ст. 373 ГК України, ст. 1123 ЦК України).
