8.2.4 Анкерення нижньої арматури на крайніх опорах

8.2.4.1 Площа нижньої арматури балок, доведеної до опор, приймається у розрахунку з незначним або без закріплення кінців, і повинна становити, щонайменш, β₂ = 0,25 від площі арматури, встановленої у прольоті.

8.2.4.2 Зусилля розтягу, які повинні заанкерюватись, можна визначати згідно з 4.6.3.8. (елементи з поперечним армуванням), з урахуванням внеску осьової сили, при наявності, або відповідно до правила зміщення:

F_E - |V_Ed| ·a_l /z + N_Ed (8.3)

де

N_Ed – осьова сила, яку необхідно додавати або віднімати від зусилля розтягу; a_l – див. 8.2.3.2.

8.2.4.3 Довжина зони заанкерення, l_bd – згідно з 7.2.4, заміряна від лінії контакту між балкою і опорою. Поперечний тиск може враховуватись при безпосередньому обпиранні (див. рисунок 8.3).

а) Безпосереднє обпирання: Балка обпирається на стіну або колону

b) Непряме обпирання: Балка пересікається іншою несучою балкою

Рисунок 8.3 - Анкерення нижньої арматури на крайніх опорах

8.2.5 Анкерення нижньої арматури на проміжних опорах

8.2.5.1 Застосовується площа арматури відповідно до 8.2.4.1.

8.2.5.2 Довжина зони заанкерення повинна бути не менш ніж 10 (для прямих стрижнів) або не менш ніж діаметр сердечника (для крюків і загинів, при діаметрі стрижня, щонайменш 16 мм), або подвійному діаметру сердечника (для всіх інших випадків) (див. рисунок 8.4 (а)). Такі мінімальні значення, як правило, є достатніми, але більш детальне визначення можна виконати згідно з 7.2, 7.3.

8.2.5.3 Необхідність арматури для сприйняття можливих позитивних моментів (наприклад, при осіданні опор, вибуху тощо), повинна визначатись у документації до контракту. Ця арматура повинна бути нерозрізною, що досягається шляхом напуску стрижнів (див. рисунок 8.4 (b) або (с)).

Рисунок 8.4 - Заанкерення на проміжних опорах

8.2.6 Поперечне армування

8.2.6.1 Поперечна арматура повинна формувати кут α між 45^о і 90^о до поздовжньої осі конструктивного елемента.

8.2.6.2 Поперечне армування може складатись із:

- хомутів, що охоплюють поздовжню розтягнуту арматуру і стиснуту зону (див. рисунок 8.5);

- загнутих стрижнів;

- сіток, каркасів тощо, які замонолічуються без з'єднання з поздовжньою арматурою, але належним чином заанкерених у зонах стиску і розтягу.

8.2.6.3 В'язі повинні належним чином заанкерюватись. З'єднання напуском по вертикалі близько до поверхні стінки дозволяється при умові, що в'язі не встановлюються за вимогами сприйняття кручення.

Альтернативні внутрішні в'язі

З’єднуючі контурні в'язі

Рисунок 8.5 - Приклади поперечного армування

8.2.6.4 Як мінімум β₃ від необхідної поперечної арматури повинно встановлюватись у формі хомутів. Рекомендованою β₃ є величина 0,5.

8.2.6.5 Відсоток поперечного армування визначається за виразом (8.4):

ρ_w = А_sw / (s·b_w·sin α), (8.4)

де

ρ_w - процент поперечного армування

ρ_w не повинен бути меншим ніж ρ_wmin;

А_sw - площа поперечної арматури на довжині s;

s - крок поперечної арматури у напрямку поздовжньої осі елемента;

b_w - ширина стінки елемента;

α - кут між поперечною арматурою і поздовжньою віссю (див. 8.2.6.1)

Рекомендована величина ρ_wmin визначається за виразом (8.5).

ρ_w,min = (0,08 ) /f_yk, (8.5)

8.2.6.6 Максимальний поздовжній крок між елементами, що працюють на зсув, не повинен перевищувати s_l,max визначеною за формулою (8.6):

s_l,max = 0,75d(1+cot α), (8.6)

де α – нахил поперечної арматури до поздовжньої осі балки

8.2.6.7 Максимальний поздовжній крок загнутих стрижнів не повинен перевищувати s_b,max:

s_b,max = 0,6d(1+cot α), (8.7)

8.2.6.8 Поперечний крок стійок у певній кількості поперечних в’язей не повинен перевищувати s_t,max:

s_t,max = 0,75d ≤ 600 мм, (8.8)