2.2 Нагляд за діяльністю комерційних банків

Основним індикатором економічного розвитку країни є стан банківської системи. У державі, яка переживає загальну фінансову кризу, насамперед комерційні банки потрапляють у скрутне фінансове становище. Отже основною функцією Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти, на що і спрямована його діяльність.

Національний банк як центральний банк держави постійно здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків. Для сприяння підвищення рівня їхньої ліквідності та надійності Національний банк України не раз підвищував вимоги щодо збільшення статутного фонду комерційних банків. З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100% норма резервування на тимчасово вільні кошти придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти з метою фінансування пріоритетних народногосподарських об’єктів. З кінця 1995р. почалася практика обов’язкового резервування валютних депозитів¹¹. В умовах, що склалися, це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку.

Надання кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності до 1994 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішенням законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Із запровадженням кредитних аукціонів в 1994 році ліквідність потрапляла в комерційні банки і надалі в народне господарство на здоровій основі, та з повною відмовою в 1995р. від надання Національним банком України кредитів суб’єктам господарювання. Національний банк України припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

В цих умовах кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через поширення практики проведення цільових кредитних аукціонів по продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки.

Однією з головних змін у застосуванні інструментів кредитування Національного банку в 1996 році, яка має довготермінові наслідки, є поширення використання таких нових для України, але широко застосовуваних у світі інструментів як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження цих інструментів виникла лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів.

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в межах своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, однакові в переважній більшості країн. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо суб'єктів господарювання, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії і визначають обсяг та структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні й селективні (вибіркові).

Розділ 3. Взаємовідносини НБУ з органами законодавчої та виконавчої влади

Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їхніх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у діяльності комерційних банків. Утримування нагляду визначається повноваженнями, установленими Законом України “Про банки й банківську діяльність”.

Система нагляду спрямована на скорочення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків.

До зовнішніх ризиків ставляться:

* ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов'язань перед клієнтами)

* валютний ризик (збитки від несприятливої зміни валютного курсу в умовах відкритої валютної позиції)

* ризик дисконтної ставки (збитки від змін процентної ставки, установлюваної по кредитах НБУ, в умовах фіксованої процентної ставки по наданих кредитах)

* ризик по цінних паперах (збитки від зміни курсу цінних паперів, що перебувають у портфелі банку).

До внутрішніх ризиків віднесені комерційні, пов'язані з людським фактором ризики (кваліфікація персоналу, виконавська дисципліна, якість аудиторської служби), а також операційно-технічні ризики, що відображають ступінь працездатності систем, що забезпечують внутрішню роботу банку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних коштів, засобів зв'язку.

На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, аудиторських перевірок, інспекції діяльності комерційного банку співробітниками НБУ.

Функцію нагляду здійснює Керування по банківському нагляді НБУ . Операції по нагляду виконують регіональні керування НБУ відповідно до доведеної їм програмою, окремими завданнями Керування по банківському нагляді.

Комерційні банки зобов'язані щомісяця представляти НБУ наступну звітну інформацію:

* баланс із додатком розрахунку економічних нормативів;

* звіт про кредитний портфель;

* звіт про портфель цінних паперів;

* звіт про валюту й валютну позицію;

* звіт про ризик процентної ставки;

* звіт про надання родинними особами кредиту банку.

Крім того, комерційний банк зобов'язаний не пізніше 5 днів після оформлення висновків місячної або річної перевірки надати НБУ звіт про роботу зовнішнього аудита, а наступного дня після оформлення відповідного кредитного договору - звіт про “більші” кредити. Керування банківського нагляду також вправі зажадати від банку надання будь-якої іншої інформації, необхідної для виконання його обов'язків, навіть якщо вона віднесена до банківської службової або комерційної таємниці. Однак отримана інформація не може бути розголошена без згоди комерційного банку.

Робота з банківського нагляду дифференцірована по трьох основних напрямках: загальний нагляд, інтенсивний нагляд і нагляд високого ступеня.

Загальний нагляд поширюється на стабільно працюючі банки, які фінансово стійкі, дотримують економічних нормативів, норми чинного законодавства й вказівки НБУ, мають гарну ділову репутацію. Його здійснюють регіональні керування НБУ. Загальний нагляд складається в контролі за дотриманням економічних нормативів і перевірці інших звітів, надаваних банками. Інформація про виявлених порушення направляється Правлінню НБУ для прийняття відповідних рішень.

Інтенсивний нагляд розпостроняться на банки, які періодично порушують економічні нормативи, а також допускають інші незначні порушення, не відрізняються фінансовою стабільністю.

Нагляд високого ступеня застосовується відносно банків, які систематично ( тобто два або більше рази ) порушують економічні нормативи й допускають інші грубі порушення або мають незадовільний фінансовий стан.

Ухвалюючи рішення щодо застосуванні інтенсивного нагляду й нагляду високого ступеня, Керування банківського нагляду НБУ проводить інспектування банків, їхніх відділень, філій і представництв, направлене на виявлення причин порушень і недоліків у роботі банку. Інспектори НБУ перевіряють законність виконуваних операцій, діяльність внутрішнього й зовнішнього аудита, стан обліку, вірогідність звітів і інших документів. За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, у якій вказуються причини виявлених недоліків, оцінюються фінансовий стан банку, його можливості й шляхи виходу зі сформованої ситуації. Вимоги НБУ обов'язкові до виконання.

Стаття 4 Закону України “Про Національний банк України” передбачає, що Національний банк як економічно самостійний орган здійснює свої функції та повноваження незалежно від виконавчо-розпорядчих органів держави і не відповідає за політику уряду.

Згідно з законом "Про Національний банк України" органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці¹².

Вищі органи держави й Національний банк з метою забезпечення розвитку ринкової економіки в державі будують свої взаємовідносини на основах всебічного співробітництва. Свою діяльність щодо виконання державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, забезпечення стабілізації фінансового стану в державі вони здійснюють у тісному взаємозв’язку і взаємодії.

ВИСНОВКИ

Центральний банк країни – це емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Національний Банк України – центральний банк України.

Функції НБУ поділяються на регулюючі, контролюючі, обслуговуючі та функції центрального банку. Однією з функцій НБУ є впровадження грошово-кредитної політики. Основною метою грошово-кредитної політики є проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних взаємовідносин у державі. їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Інструменти грошово-кредитної політики — це такі ре­гулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контро­люються і використання яких впливає на цільові орієнтири гро­шово-кредитної політики. Інструменти грошово-кредитної політики поділяють на безпосередні та опосередковані. Специфіка перехідної економіки України істотно деформує механізм грошово-кредитної політики та знижує його ефективність порівняно з роз­винутими ринковими економіками. Тому грошово-кредитна політика України потребує особливого підходу, орієнтованого на країну перехідного періоду.

Керівним органом Національного банку України є Правління, склад якого призначається Президією Верховної Ради України. Голова Правління обирається Верховною Радою України по поданню Голови Верховної Ради строком на чотири роки. Функції центрального банку визначаються його призначенням. Основними з них є функції: емісійного центру готівкового обігу; органу банківського регулювання та нагляду; банкіра і фінансового агента уряду; провідника монетарної політики.

НБУ випускає гроші й розподіляє їх між комерційними банками, вилучає з обігу застарілі банкноти й монети. Нові гроші видаються комерційним банкам по заявах, що відбивають їхні потреби в готівці, шляхом дебетного запису на рахунках комерційних банків в Нацбанку. Національний банк здійснює регулювання рівня процентних ставок банківських й інших фінансово-кредитних установ України.

Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їхніх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у діяльності комерційних банків.