2.Маємо Душу

Є така притча. Повінь на Закарпатті. Чоловік прокинувся у своїй хаті тоді, коли вода сягнула печі, де він міцно спав. Поліз на горище, вибрався на дах. Почав благати Бога: “Господи милостивий і милосердний, порятуй мене!”

Підпливли рятувальники на човні.

• Дядьку, перелізайте в човна!

• Я почекаю, мене Бог порятує.

Вода прибуває. Чоловік молиться. Вдруге й утретє підпливали рятувальники, але він знову відмовився. Врешті вода сягнула горла, рота, очей. Утонув.

Коли його душа постала перед Богом, вона спитала:

• Чому Ти не врятував мене?

• Я тричі хотів тебе порятувати, посилаючи човна, - відповів Бог. – Ти відхилив мою поміч.

Ця притча стосується й нашої Вітчизни. Господь подав Україні свого рятівного човна.

Мусимо пам’ятати: Бог прихильний-таки до України й українців. Адже наперекір багатьом трагедіям і потрясінням ми збереглися як повноцінний і самобутній народ, а не якесь напівзабуте плем’я.

Після багатьох воєн у нас збереглися Софія і Києво-Печерська лавра, збереглося багато давніх ікон, наділених чудодійною силою.

Ми маємо сотні тисяч унікальних пісень, неповторне мистецтво писанкарства, вишивання, різьблення, дерев’яної архітектури, народного живопису. Маємо рідкісної енергетики і веселого зухвальства народні танці. Маємо мудрий і делікатний гумор. Маємо свою оригінальну культуру.

Отже, маємо Душу. Її не заперечить ніхто. Найлютіший наш ворог не заперечить! (За В.Яворівським; 200 сл.)

• Пояснити лексичне значення слів притча (оповідний літературний твір алегорично-повчального характеру), енергетика (тут: потужність, снага, пристрасть, натхнення).

• Дібрати синоніми до слів унікальний (рідкісний), архітектура (зодчество), зухвальство.

• Скласти план (орієнтовний: І. Притча про потопельника. 1.Вода сягнула печі. 2. Молитва про порятунок. 3. Рятувальники на човні. 4. “Мене порятує Бог”. 5. Ще дві марні спроби рятувальників. ІІ. Притча стосується й України. ІІІ. Українці збереглися як повноцінний наро. ІV. Збереглися храми й ікони. V. Маємо неповторне мистецтво, оригінальну культуру. VІ. Ніхто не заперечить, що ми маємо Душу.)

• Усно переказати текст. Урок № 11

Тема: Активні й пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників. Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників.

Мета: пояснити відмінність між активними й пасивними дієприкметниками, правила їхнього творення, формувати вміння розрізняти активні й пасивні дієприкметники, утворювати їх, правильно писати дієприкметникові суфікси; виховувати мовне чуття; розвивати увагу, логічне мислення, пам’ять.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник.

Хід уроку

І. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

* Робота біля дошки. Записати речення, визначити в них дієприкметники. Який із дієприкметників вказує на ознаку предмета, що він сам виконує якусь дію, який – на ознаку предмета, з яким виконує певну дію інший предмет?

Вгорі цвіте блакить, усіяна хмарками. (В.Сосюра.) На блюдця літаючі в соняхів схожі обличчя. (Є.Гуцало.) Гарячі, пожовклі від болю стелились листки восени. (Д.Павличко.) Жовтіє туга двох листків промерзлих, прибитих вітром із чужого саду. (Б.Олійник.) А дрімаючій смереці лісова пожежа сниться. (Д.Павличко.) Руді стежки роз’їдені дощами. (Л.Костенко.) Жаліються комусь оголені баштани. (В.Сосюра.) Спить трактор надворі, накритий дощами і тишею. (І.Драч.) Як звабливо малюється світанок в тумані над завмерлою рікою! (П.Воронько.) Перед мене твердою ходою наступаючий день. (П.Тичина.)

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

* Робота з підручником. Опрацювання теоретичного матеріалу і таблиці “Активні й пасивні дієприкметники” (п. 6, с. 26-27).

ІV. Виконання вправ на закріплення вивченого.

* Робота з підручником. Виконання вправи 65 (ІІ).

* Пояснювальний диктант. Вказати дієприкметники активні й пасивні. Свою думку обгрунтувати.

І. Пливе здаля пора осінніх гроз, барвішають палаючі узлісся. Із жалем за втраченим літом обірване листя летить. Пряде прочахлий жовтень волокно і стеле сиву марлю над лугами. Дрімають осокори за вікном, скарлючені й старі, як дідугани. Повстають проти мли світлячки і далекі палаючі зорі. Пожовклий натомлений вересень поквапно спливає за обрій. Коли весною зацвіте трава в палаючих серпанках, в степ на курган крутий іде старенька зморена журавка. Чути горлиць тиху пастораль, дятлів зашифровану морзянку.

З творів Д.Луценка.

ІІ. Любо на Андріївському узвозі серед вервечки вируючого натовпу! (А.Камінчук.) Криють небо збиті хмари. (М.Старицький.) І хмара падає крута на зголодніле сизе поле. (О.Довгий.) Тихо. Повітря стоїть нерухоме, як води стоячі. (Леся Українка.) Майнула сойка вигнутим крилом. Зів’яла папороть рудим чаїться лисом. (Є.Гуцало.) Стара верба і та вдягла нову сорочку, гаптовану блакиттю. (А.Малишко.) Калин палаючі вогні, ви пригадалися мені. (П.Усенко.) Ти бачиш укриті снігами степи. (Л.Первомайський.) Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги своє сивіюче крило. (В.Сосюра.) Оглянути б весь небокрай, Карпат даленіючі гори і тихий південний Дунай! (П.Усенко.) І вогким холодком до хати зайшов притихлий вітерець. (Леся Українка.) А слова твої небезпечні, як набої в палаючій ватрі. (Д.Павличко.) Але свій пал я, мов кинджал, здержу тремтячою рукою. (М.Вороний.) І хто повільнодіючу отруту в медоточивих ласках розпізна? (М.Чхан.) За обрієм вигнувсь крутою дугою трасуючих куль нешвидкий вогнепад. (М.Бажан.) Погасле багаття давно на вітрах холодіє. (Б.Олійник.) Ти поглянь в мої очі, поглянь! Там весняна, скресаюча рань. (П.Воронько.) Знов ми злагіднілі, звеселілі, світ мов так одвіку не світлів. (М.Самійленко.) Із серця вирви сумнів потай, неначе заржавілий цвях. (Д.Павличко.) На опустілому пероні стою зажурений, один. (В.Сосюра.) Все мусить бути чисте: від сорочки до помислів, позбутих марноти. (Б.Олійник.)