V. Виконання вправ на закріплення.

* Переписати, на місці крапок уставляючи пропущені букви. Визначити відмінки дієприкметників, закінчення виділити рамкою.

І. Як я люблю оці години праці, коли усе навколо зат..ха під владою чаруючої ночі... (Леся Українка.) Так хочет..ся щокою пр..тулит..ся до стану заворожених беріз! Та зустріч коренем вросла в гл..бінь схв..льова..ого серця. (Д.Луценко.) А дуб зорю посадовив не плечі й тр..має на зсутулених пл..чах. (Є.Гуцало.)

ІІ. На вітах пох..лених іній сріблит..ся. (П.Воронько.) Над садком ос..ротілим звис мороз с..рпанком білим. (М.Старицький.) Хрумтить, як скло, під кроком знову води замерзлої слюда. (В.Сосюра.) Вил..нялу кожушину вітер, як ніж, проб..ва. (Д.Павличко.) Куркульському сіряку не вір, як зношеному вітряку. (Нар.творч.).

* Пояснювальний диктант. Дієприкметники підкреслити, визначити відмінок кожного.

І літ одлетілих не жалко, що в даль одпливли, як вода. (В.Сосюра.) І таким повіяло зі сцени радісним, окрилюючим святом! (Л.Дмитерко.) Пил віків здуває археолог з черепка, розритого в імлі. (А.Бортняк.) Так десь простерлись небокраї в тумані пройдених доріг. (В.Сосюра.) Завмираючим гулом долітав ледь вловимий грім. (І.Цюпа.) Принишклим морозом цвіте сіножать. (І.Драч.)

* Переписати, подані в дужках дієприкметники ставлячи в потрібній формі. Визначити відмінки цих дієприкметників.

І. Хитається сад мій вишневий гіллям без (пожовклий) листків. (В.Сосюра.) Дві яблуні руками кострубатими (померлий) листя ловлять у саду. (В.Коротич.) Поривні вітри нагинають гілля тополине, шумить воно журно листям (умираючий). (А.Шиян.) В (закучерявлений) мідь дубів вкрапляється золото передвечір’я. (М.Стельмах.) Ліси полум’яніли (одспіваний, стухаючий) вогнем. (І.Драч.) (Розквітлий) папороть шукаєш ти в лісах. (Олександр Олесь.) Вечір догоряв на заході червоним (потухаючий) жаром. (І.Нечуй-Левицький.)

ІІІ. У (забутий) саду не шукай винограду. У (стоячий) воді риба не така смачна. (Покручений) дерева на будівництво не вибирають. (Розбитий) посуду ціна минулася. (Підстрелений) сокола і ворони б’ють. Він такий, що з (варений) карашанки курча висидить. Не засипай (змілілий) криниці, поки не викопав нової. (Кинутий) каменя не повернеш. (Освічений) людину не звернеш зі стежини.

Народна творчість.

* Навчальний диктант. Дієприкметники підкреслити, визначити відмінок та синтаксичну роль кожного.

І. Незнайомий бере бандуру, сідає й починає перебирати струни. Зарокотали, зажурились вони тугою давнини, забився красивий, але надірваний голос. Пісня зривається підбитим птахом, міцно чіпляється за серце, переносить його у далекі краї й віки.

З кожним словом сумнішає, хмурніє обличчя зажуреного співака. Він виривається на верхів’я мелодії, коли на хвилях синього моря злітають запорозькі байдаки. Мабуть, він теж черпнув горя не з мілкого дна, горе оживає в його засмучених очах, настороженому погляді. По лініях його зігнутої постаті відчувається, що не сила предківської пісні, а щось інше ятрить його зболену душу. І треба йому пособити дружнім потиском руки, вірним словом чи поглядом. (За М.Стельмахом; 100 сл.)

ІІ. Чудове, пишне українське село! Чудовий, Богом благословенний і Богом забутий край!

Увечері на вулиці до півночі співали. Долітали слова пісень, сповнені високої, простої й пахучої, як квітки зеленого степу, поезії. Обвіяний духом пісень, неба, тепла, кожен неначе бачив душею свою Україну. Вона була засаджена садками, виноградом і лісами, вся облита ріками. Україна поставала зі своїм гордим, поетичним і добрим народом, з народом освіченим, вільним, без всякого ярма на шиї, зі своєю мовою, наукою й поезією. І кожен почував душею, що все те мусить сходити й рости саме, не полите водою й росою, під гарячим камінням і піском, навмисне накиданим зверху. (За І.Нечуєм-Левицьким; 100 сл.)

ІІІ. Коли взяти вбік до лісового озера, дерева рідшають. На галявині біліє з трьох боків оторочена садом хата. Але Максим спочатку прямує до заокругленого, схожого на серце озера. Воно справді є серцем лісу, тому, певне, лише в найлютіші морози береться льодом.

Зараз над поворонілою водою, мов прив’язана, висить тонка й прозора намітка синьої імли. На березі лежить довбаний човен, знизу він узявся льодом, а зверху притрушений снігом. Посеред озера плавають дві пари крижнів. Качва неквапливо відпливає до протилежного берега, наче виплетеного купинами. На купинах стирчать надламані стебла татарського зілля, а за ними щільною стіною підвівся засохлий із сиво-рожевим волоттям очерет. Хіба ж його можна обминути? Треба полізти в зарості, заспівати про рибалку молодого і аж тоді повагом йти в гості до діда. (За М.Стельмахом; 120 сл.)

Словник. Намітка – покривало з тонкого серпанку; перен. пелена, паволока. Крижень – велика дика качка. Купина – горбик на луці чи болоті, порослий травою або мохом.