15.Залежно від оцінки запасів та визначення фінансового результату:

• Вичерпані (спожиті) витрати — це збільшення зобов'язаньабо зменшення активів у процесі поточної діяльності для отри­мання доходу звітного періоду.

• Невичерпані (неспожиті) витрати — це збільшення зобов'язань або зменшенняактивів у процесі поточної діяльності для отримання доходів абоіншої вигоди в майбутніх періодах. Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а ви­черпані — у звіті про фінансові результати.

• Витрати на продукцію — це витрати, які безпосередньопов'язані з виробництвом, продажем або з придбанням товарівдля реалізації.

• Витрати періоду — це витрати, що не включаються у собі­вартість запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені (управління, маркетинг, розробки тощо)

• Основні витрати — це сукупність прямих витрат на виро­бництво продукції. Вони поділяються на три групи: прямі ма­теріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямівитрати.

• Виробничі накладні витрати — це витрати, пов'язані з про­цесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних ви­робів економічно можливим шляхом.

Рис. 2.1. Класифікація витрат

16.Ступеню залежності від управлінського рішення:

• Релевантні — це витрати, що можуть бути змінені внаслідокприйняття рішень.

• Не релевантні — це витрати, що не залежать від прийняттярішень.

17.Залежно від контролю діяльності окремих підрозділів:

• Контрольовані витрати — це витрати, які менеджер можебезпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

• Неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер неможе контролювати чи впливати на них.

Прикладом традиційно контрольованих витрат з позиції нача­льника цеху є основні матеріальні витрати і основна заробітнаплата виробничих робітників, а неконтрольованих — амортизаціявиробничого устаткування.

Запровадження в практику роботи вітчизняних підприємств іорганізацій запропонованої класифікації витрат дасть змогу істо­тно покращити групування виробничих затрат та пристосуватийого до потреб ринкової економіки.

СТРУКТУРА ВИРОБНИЧИХ ЗАТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

Велику роль у плануванні, обліку і калькулюванні собівартос­ті, а також, як показала практика, в ціноутворенні відіграє струк­тура собівартості.

Під структурою собівартості розуміють співвідношення різ­них елементів або статей затрат в загальній сумі затрат на вироб­ництво і реалізацію продукції.

Структура собівартості може визначатися на основі класифі­кації затрат за економічно однорідними елементами і статтямикалькуляції.

Поелементна структура собівартості продукції відрізняєтьсяза галузями промисловості. Ці відмінності визначають характерпромислового виробництва залежно від переважання питомої ва­ги того чи іншого виду затрат. У зв'язку з цим можна виділититакі групи галузей промисловості: матеріаломісткі, трудомісткі,енергомісткі і фондомісткі.

До матеріаломістких відносяться такі галузі промисловості, усобівартості продукції яких переважають матеріальні затрати. Це,головним чином, галузі легкої і харчової промисловості.

Трудомісткі — це галузі, де в структурі собівартості перева­жну частину складають трудові затрати з відрахуваннями на со­ціальні потреби. До них відносяться, в основному, видобувні га­лузі: вугільна, гірничорудна, торф'яна, лісозаготівельна.

Слід окремо виділити машинобудівний комплекс, що має вскладі собівартості велику питому вагу як матеріальних, так ітрудових затрат. Тому машинобудування носить характер мате­ріаломісткого і трудомісткого виробництва.

Енергомісткими галузями є кольорова металургія, виробниц­тво легких металів, ряд підгалузей хімічної промисловості. В со­бівартості їх продукції велику питому вагу посідають затрати наелектроенергію.

Фондомісткі — це галузі з великою часткою затрат на амор­тизацію. В цю групу входять нафтодобувна і газова промисло­вість, а також гідроенергетика.

Віднесення тієї чи іншої галузі до однієї з названих груп до­зволяє встановити резерви і джерела, за рахунок яких можна за­безпечити зниження собівартості продукції.

Слід відмітити, що розглянутий поділ галузей промисловостіза характером виробництва є відносним і динамічним, оскільки зрозвитком техніки і технології змінюється співвідношення мате­ріальних і трудових затрат, і трудомісткі галузі стають матеріа­ломісткими чи фондомісткими.

Так, наприклад, у харчовій промисловості у 80-і рр. XX сто­ліття понад 80 % припадало на сировину, а зараз — менше 50 %.На жаль, останнім часом практично неможливо отримати інфор­мацію щодо структури собівартості продукції за галузями, як і вцілому за затратами.

Структура собівартості за статтями калькуляції дозволяє оцінитипитому вагу різних статей затрат в собівартості продукції. Структу-ра собівартості може змінюватися під впливом ряду факторів, щовипливають з умов роботи окремих галузей і підприємств.

На структуру собівартості продукції суттєво впливає розмі­щення підприємств стосовно джерел сировини і палива. Чим даліпідприємство знаходиться від паливно-сировинної бази, тим бі­льші витрати на транспортування і зберігання, тим вища питомавага матеріальних затрат у складі собівартості.

Структура собівартості продукції залежить також від зміни рі­вня цін на предмети і засоби праці. Так, підвищення відпускнихцін на продукцію сировинних галузей і продукцію паливно-енергетичного комплексу призводить до зростання питомої вагизатрат на сировину, матеріали, паливо і енергію у споживчих га­лузях. У той же час зростання відпускних цін на машини і облад­нання збільшує частку амортизації в галузях, що використовуютьтехніку.

У даний час зміни в структурі собівартості відбуваються в на­прямку зниження питомої ваги прямих затрат (заробітна платаосновних виробничих робітників і основні матеріали на техноло­гічні потреби). Але значно зросла питома вага затрат на управ­ління і реалізацію продукції. Як наслідок, необхідно відмовляти­ся від раніше діючої системи розподілу побічних затрат насобівартість продукції на основі прямих затрат і переходити доширшого запровадження функціонального калькулювання собі­вартості продукції.