11.5. Розподіл коштів всередині вгс
Засоби виробництва поділяються на засоби праці і предмети праці.
Засоби праці – машини, обладнання, будівлі та споруди – відносять до основних фондів. Їх вартість переноситься на продукцію, що випускається, частками у вигляді амортизаційних відрахувань протягом відносно тривалого періоду.
Предмети праці – сировину, матеріали і т. д. – відносять до оборотних фондів. Вартість їх повністю переноситься на продукцію одного виробничого циклу.
Капітальні вкладення являють собою витрати на створення нових, розширення і реконструкцію діючих основних фондів. Основним джерелом витрат на капітальні вкладення є національний дохід.
Капітальні вкладення включають витрати на виконання будівельно-монтажних робіт; вартість придбаного обладнання, інструменту, інвентарю; інші витрати (наукові, проектно-вишукувальні роботи, утримання дирекції підприємств, які споруджуються та ін.).
В структурі капітальних вкладень найбільшу питому вагу мають будівельно-монтажні роботи, меншу – обладнання, незначну – інші витрати.
Ефективність капітальних вкладень проектного рішення визначає економічний ефект, отриманий в результаті реалізації проекту будівництва. Завдання тут зводиться до отримання такого варіанту проектного рішення, при якому досягається мінімум суспільно необхідних витрат у сфері будівництва та експлуатації.
Порівняльна економічна ефективність розглядається в процесі оцінки та виявлення більш ефективного варіанту проектних рішень. Показником ефективності в цьому випадку є наведені витрати:
або повні витрати:
,
де С – витрати експлуатації (поточні витрати, собівартість або експлуатаційні витрати);
Ен
– нормативний коефіцієнт ефективності
капітальних вкладень (в даний час
прийнятий для галузі водного господарства
рівним 0,12),
.
К – одночасні, капітальні витрати будівництва;
Тн – нормативний термін окупності, рівний 8,35 рокам.
Наведені витрати відносять до одного року експлуатації порівнюваних варіантів об'єктів будівництва.
Витрати експлуатації визначають шляхом складання витрат, пов'язаних з амортизацією основних фондів, поточним ремонтом, витратою електроенергії, на виплату заробітної плати і т. д.
Амортизаційні відрахування визначають у % від кошторисної вартості. Вони включають суму амортизаційних відрахувань, необхідних для підтримки в працездатному стані споруд, будівель та встановленого у них обладнання.
Витрати на поточний ремонт приймають у % від вартості основних фондів у розмірі: для мереж – 2,3; для насосних станцій, очисних споруд тощо – 0,7; для обладнання – 3,8; для інших будівель і споруд – 2,0.
Витрати на електроенергію визначають за одно- або двоставочним тарифом.
12. Основні водогосподарські проблеми. Проблеми водозабезпечення
Водне господарство України – це складний комплекс, який за структурою, технологією і рівнем водокористування є екологічно небезпечним, оскільки не відповідає відновлювальній спроможності природних водних екосистем і якісним затратам соціальної сфери водозабезпечення.
Розглядати будь-яку зміну в екологічних системах річок окремо від стану навколишнього природного середовища в цілому в Україні – заняття нерозсудливе, а точніше, марне і даремне. Немає потреби аргументувати це твердження.
Таким чином, до рівня екологічної катастрофи Україну призвело багато факторів, основними з яких у промисловості є:
висока ресурсо- і енергоємність старих технологій, що у 2-3 рази перевищують ресурсо- та енергоємність виробництва у розвинутих країнах;
високий рівень концентрації промислових об'єктів;
відсутність чи недостатня потужність очисних споруд;
недосконалість технологій з очищення і погана експлуатація існуючих очисних споруд;
відсутність правових і економічних механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;
відсутність екологічних знань і низька екологічна освіченість населення країни.
Значної шкоди природі завдає промисловість, особливо підприємства теплоенергетики. Вони забруднюють повітря, воду і землю. Теплоенергетика дає до 30 % усіх викидів у атмосферу. Забруднення води і земель відбувається через викиди пилу, шлаків, а також скид теплих вод (теплове чи термічне забруднення). Не менша частка у забрудненні атмосфери, води і ґрунту припадає на металургійну промисловість (кольорову, чорну; коксівне і прокатне виробництво та ін.), вона сягає 38 % загальної кількості.
Особливо негативно впливає на екологічний стан природного середовища нафтохімічний комплекс виробництв. Застаріла технологія та низька експлуатаційна і технологічна дисципліна призводять до забруднення середовища вуглеводнями, фенолами, сірковуглецем, сірчаною кислотою, фтористими та іншими сполуками, здебільшого отруйними для всього живого. Нафтохімічний комплекс відповідальний за забруднення поверхневих і підземних вод у більшості регіонів країни.
Ще однією причиною забруднення навколишнього середовища є те, що в зв'язку із незамкнутим циклом виробництва хімічні підприємства країни змушені нагромаджувати на складах величезні запаси сировини, напівфабрикатів і т. п. Значно забруднюють поверхневі та підземні води шламосховища, нагромаджувачі «хвостів» флотаційних виробництв, терикони, звалища тощо, в яких щороку накопичується понад 1500 млн т твердих відходів. Таким чином, основні причини забруднення навколишнього середовища – енергетико-сировинна спеціалізація і низький технологічний рівень промисловості України. В результаті цього і створюються згадані відходи, яких уже нагромадилось понад 20 млрд т. Вони займають близько 130 тис. га. Частка утилізації відходів незначна. Не існує переробки токсичних відходів. Немає також чіткої системи їхнього збору і зберігання. Останнє, на жаль, стосується і відпрацьованих радіоактивних препаратів, а також приладів, що застосовуються в галузях економіки і медицини. Підприємства не зацікавлені самостійно вирішувати екологічні питання. Слід зазначити поганий стан зі збором, зберіганням та переробкою відходів комунального господарства.
У забрудненні навколишнього природного середовища, особливо річок, озер та інших водних об'єктів, у руйнуванні їхніх екосистем, степових і лісових ландшафтів значною мірою винен сільськогосподарський сектор економіки. Нагадаємо, що у сільськогосподарському виробництві України (на 01.01.2002 р.) використовують понад 41,8 млн га угідь, або 69,3 % її території. Під ріллею зайнято 32,5 млн га (53,9 % території), під пасовищами і луками – 7,9 млн га (13,1 %). У сільському господарстві щороку використовують понад 36 % загального споживання води в країні. На кожного жителя припадає 0,84 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,66 га ріллі. Це значно перевищує показники інших країн Європи, де вони дорівнюють відповідно 0,44 і 0,25 га. За кількістю орних земель, що припадає на душу населення, Україна займає сьоме місце серед найбільших землеробських країн світу, дев'яте – за кількістю всіх земель на одного жителя і передостаннє (перед Індією) місце – за кількістю лук та пасовищ на одного жителя. Розораність в окремих районах України досягла 80 % і навіть понад 90 %. На жаль, у сільськогосподарський обіг, часто і для пропашних культур, введені поля на схилах і в заплавах річок.