Тема 4 Регіон в системі територіального поділу праці (лекція4/ заняття 5)

План лекції

1. Територіальний поділ праці як головна умова спеціалізації економічних районів.

2. Спеціалізація економічних районів та методи оцінки.

4.1 Територіальний поділ праці як головна умова спеціалізації економічних районів

В період переходу до ринкової економіки важливе значення у формуванні організаційно — економічного механізму господа­рювання відведене спеціалізації економічних районів, яке супро­воджується поділом праці між різними сферами людської діяль­ності. Закріплюються окремі галузі господарства за певними те­риторіями, формується різноманітність виробничої і невиробни­чої діяльності окремих територій, тобто відбувається територі­альний поділ праці.

Територіальний поділ праці — це об'єктивний процес розви­тку продуктивних сил, результатом якого є спеціалізація окре­мих регіонів на виробництві економічно вигідної продукції, що сприяє підвищенню продуктивності суспільної праці.

В процесі територіального поділу праці відбивається тісний взаємозв'язок спеціалізації виробництва та економічних зв'язків, що розвиваються за допомогою обміну.

Спеціалізація передбачає розвиток у кожному регіоні тих ви­дів діяльності, які більш ефективні у порівнянні з іншими, тобто характеризуються нижчими затратами праці.

Поділ праці між районами має особливо важливе зна­чення при прогнозуванні розвитку господарської діяльнос­ті. Важливими передумовами територіального поділу праці і

спеціалізації економічних районів виступають природні та еко­номічні умови.

Природні умови являються об'єктивними складовими для виконання розвитку територіальних відмінностей у господар­стві. Реалізація їх визначається суспільними умовами виробни­цтва і тому в одних і тих же природних умовах можливі різні на­прями територіальної спеціалізації. Тобто в одному районі може вироблятись декілька основних видів продукції.

Економічні умови визначаються тим, що одна і та сама про­дукція в різних районах виробляється з неоднаковими затрата­ми і тому перевагу надають тим районам в яких затрати вироб­ництва будуть найменшими.

В умовах України територіальний поділ праці і спеціалізація економічних районів складаються в результаті сумісної дії при­родних умов і ресурсів, економіко-географічного положення, за­безпеченості трудовими ресурсами, а також економічними умо­вами виробництва продукції. І тому у районах з найбільш спри­ятливими природними і економічними умовами виробництво продукції потребує значно менших витрат, що впливає на тери­торіальну спеціалізацію регіонів.

Формування оптимальної структури народного господар­ства країни — складний процес, який може здійснюватись лише на основі використання закономірностей суспільного поділу праці, тому важливо в кожній із форм прояву розподілу праці показувати у виді галузевого і територіального розподілу праці (рис. 1).

Галузевий розподіл праці відбувається як всередині народно­господарського комплексу по галузях народного господарства, так і в межах окремої галузі і виробничого об'єднання або під­приємства.

Територіальний розподіл праці відбувається в межах еконо­мічного району, адміністративної області та адміністративного району.

В зв'язку з цим визначається і аналогічний рівень територі­альної спеціалізації.

2. Спеціалізація економічних районів та методи їх оцінки

Територіальні відмінності між районами на основі врахуван­ня природних умов, ресурсів та соціально-економічних факторів істотно впливають на виробничу спеціалізацію галузей.

Причому спеціалізація господарства економічних районів формується в тісному зв'язку з принципами розміщення продук­тивних сил.

Розглядаючи процес територіального поділу праці і спеці­алізації економічних районів слід розмежовувати два поняття: "територіальна спеціалізація" та "внутрігалузева спеціалізація". Не дивлячись на те, що в основі їх лежить ефективність орга­нізації виробництва продукції з метою підвищення продуктив­ності праці, вони виступають як різні процеси суспільного поді­лу праці.

Територіальна спеціалізація вказує на виробничий напрямок господарства в різних економічних районах країни, який форму­ється залежно від масштабів територіального поділу праці і фак­торів, що впливають на розміщення окремих галузей.

Рівень спеціалізації виробництва можна визначити викорис­товуючи такі показники:

• Індекс рівня районної спеціалізації;

• Коефіцієнт концентрації даного виробництва в районі;

• Коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу насе­лення;

• Коефіцієнт міжрайонної товарності продукції даної галузі.

Індекс рівня районної спеціалізації галузі являє собою відно­шення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні.

Ірс = Пвр.: Пвк,

де Ірс — індекс районної спеціалізації;

Пвр. — питома вага галузі в районі;

Пвк. — питома вага галузі в країні.

Наприклад, якщо питома вага вартості виробництва продук­ції харчової промисловості в усій промисловості району стано­вить 40 %, а доля виробництва такої продукції у країні становить 18 %, то індекс спеціалізації даної продукції становить.

Ірс - 40 : 18 = 2,2.

Це свідчить про те, що харчова промисловість має більшу питому вагу і є провідною у галузі промисловості району.

Коефіцієнт концентрації даного виробництва в районі ха- рактеризує основний напрямок спеціалізації регіону і визна­чається відносинами суми на яку вироблено продукції даною галуззю до загальної вартості виробленої продукції.

Наприклад, галуззю сільського господарства Донецької об­ласті в 2006 р. вироблено продукції на 4,987 млрд. грн, при загаль­ній сумі виробництва продукції по області 58,044 млрд. грн.

Тобто коефіцієнт концентрації сільського господарства в Донецькій області становив

Кксг = 4987 : 58044 = 0,086.

Тобто у структурі виробленої продукції в Донецькій облас­ті на продукцію сільського господарства в 2006 р. приходилось лише 8,6 %, що свідчить про те, що для цієї області галузь сіль­ського господарства не є провідною.

Зовсім інакший коефіцієнт концентрації сільськогосподар­ського виробництва в Тернопільській області, де при загально­му обсязі виробництва продукції 5,1 млрд. грн на сільське госпо­дарство приходиться 2,9 млрд. грн, або коефіцієнт концентрації продукції сілького господарства становить 0,57 (5,1 : 2,9 ). Тоб­то у Тернопільській області галузь сільського господарства явля­ється провідною.

Що стосується коефіцієнта виробництва продукції галузі на душу населення, то результати його аналогічні попередньому по­казнику, оскільки як обсяги виробництва продукції, так і чисель­ність населення постійні і тому результати розрахунків не міня­ються.

Крім того, визначають міру відхилення показників по регіону від аналогічних величин у межах країни по таких показниках:

• обсяг виробленої продукції;

• обсяг реалізації продукції;

• вартість основних фондів;

• чисельність занятих працівників.

Інформація по кожному із цих показників є у відповідних та­блицях статистичного щорічника за любий рік.

Контрольні питання:

1. У чому відмінність понять “територія”, “регіон”, “район”?

2. У яких випадках вживаються терміни: "територіальне управління", "регіональне управління"?

3. Які основні структурні елементи регіону?

4. Дайте характеристику системі показників рівня життя населення.

5. Які особливості адміністративно-територіального устрою України ? Назвіть недоліки цього устрою.

6. У чому полягає суть адміністративно-територіальної реформи?

1. Наведіть приклади проблемних регіонів.

2. Якими показниками визначається депресивний стан території?

3. Дайте характеристику проблемним регіонам авангардного типу.

4. Роль економіко-географічного положення підприємств малого і середнього бізнесу у їх прибутковості.